Відмінності між версіями «Шабеленька»

Версія за 22:15, 24 листопада 2015

Шабеленька, шабелечка, -ки, ж. Ум. отъ шабля.

( Інститут мистецтв)

Шабля — рід лезової білої зброї. Характерною особливістю шабель є вигнутий довгий (зазвичай 80 — 110 см) як правило однолезовий (інколи з полуторною заточкою) клинок з вигином у бік обуха. Перші шаблі з'явились у 7-8 ст. До 11-12 ст. були зброєю кочових племен. За козацьких часів використовували багато різновидів шабель. Завдяки еволюції зброї і військового мистецтва шабля й шашка тривалий час були домінуючим типом холодної зброї у військах багатьох країн Євразії та Америки до середини XX століття.

Шаблю використовували переважно у кінноті, але й у пішому строю вона також часто ставала у нагоді. Її перевагою над мечем була значно менша вага, котра дозволяла суттєво прискорювати ударно-захисні дії. Поряд із цим силу удару й глибину проникнення надолужували за рахунок кривизни «робочої частини» клинка, котра дозволяла в ударі використати «ріжучий» ефект. У порівнянні зі шпагою шабля вигравала за рахунок здатності наносити важкі рублячо-ріжучі удари, котрі для швидкісної кінноти були головною перевагою у рухливому бою як проти ворожої кінноти, так і піхоти.

Етимологія Слово «шабля», походить від угорського угор. szablya (від угор. szabni — «різати, кроїти»). Можливо є більш раннім запозиченням з тюркських мов — «чабу» (форма в західному діалекті — «Чабуа» / «цабу», в середньому — «щабу») I косити || косовиця II 1) рубати, відрубати, розрубувати / розрубати || рубка 2) видовбувати / видовбати (корито, човен) 3) вирубувати, прорубувати (лід, ополонку). У давньотюркській мові слово «сапил» позначало «застромитися». Існує також тюркське слово «Саба, Шабала» — із переходом значень: (ріжучо-коляще знаряддя)> відвал плуга> лопатка з довгою ручкою для чистки плуга> ківш з довгою ручкою. В чуваській — Саба, татарською — Шабала, турецькою — Сапилак, тувинською — Шопулак, алтайською — Чабан. Існують також версії походження від тюркського сап — «ручка, рукоять» (Саплі — «що має рукоять») і сапи — «махати» В черкеській мові слово «шабля» походить від кабард.-черк. «себле» (Се — «ніж», Бле — «змія» — ніж схожий на змію), також зважаючи на це видно зв'язок з черкеським божеством Шіблі (бог громовержець), тобто значення слова шабля можна розуміти як «караюча (ріжуча) рука».

Від угорського, ймовірно, походять і польск. szabla, і нім. Säbel, від якого утворилося французьке і англійське слово sabre. Медіа:video6924232_165837431/videos6924232/pl_6924232