Відмінності між версіями «Журитися»
(→Сучасні словники) |
(→Ілюстрації) |
||
| Рядок 20: | Рядок 20: | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:0010196357E-849x565.jpg|x140px]] |
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Rasstroenniy.jpg|x140px]] |
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:B469d39703cd387f756690fd60d6977d.jpg|x140px]] |
| − | + | ||
|} | |} | ||
| + | |||
==Медіа== | ==Медіа== | ||
Версія за 12:44, 19 листопада 2015
Зміст
Словник Бориса Грінченка
Журитися, -рюся, -ришся, гл. Печалиться, грустить, сокрушаться. Не журима, дівчинонько, ще ж ти молоденька. Мет. 26. Журилась мати, плакала дуже жінка, а нічого робити: провели свого Трохима аж у губерню. Кв. 289. Як дівчині не журиться, козак покидає! Мет. 79. Журитися ким. Заботиться о комъ, принимать къ сердцу чью участь. Ой ти, братікужайворонку, не журися ти нами: годує Господь малі мої діти дрібними кришечками. Подол. г. Журитися за ким, по кому. Грустить, печалиться по комъ. Ти не знаєш, моя мати, за ким я журюся. Нп. Ой умру я, умру, та буду дивиться, ой чи будеш, мій миленький, по мені журиться? О. 1862. VI. 85. Ой чи журиться отецьмати по мені? Мет. 450. Журитися за чим, — чим. Заботиться о чемъ, хлопотать о чемъ. Журився за м’ясом, а м’ясо само йде. Рудч. Ск. І. 124. Дурень нічим ся не журить: горілку п’є і люльку курить. Ном. № 6207. Не журіться життям вашим. Єв. Мт. VI. 25.
Сучасні словники
Словник української мови
ЖУРИТИСЯ, журюся, журишся, недок.
1. без додатка. Засмучуватися з яких-небудь причин, зазнавати журби; печалитися, сумувати. Став мій Тарас чогось журитись; Сидить, головоньку схилив (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 78); Завжди весела, співуча, вона почала журитися, перестала неділями ходити в Березівку (Іван Ле, Історія радості, 1947, 7); * Образно. Високі гнулись дерева... Додолу гнулися, журились! (Тарас Шевченко, II, 1953, 339); З-за широкого лиману Журиться сопілка (Андрій Малишко, I, 1956, 237); * У порівн Мати совала сито по ночвах і хиталась постаттю, мов журилася (Андрій Головко, II, 1957, 87).
2. за ким, розм. по кому. Сумувати, тужити через відсутність або втрату кого-небудь. І як почули, що вона вмерла, .. усі за нею жалкували і збіглися дивитись на неї і по ній журитись (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 89); Журилася [Марія] за своїми батьками (Василь Кучер. Чорноморці, 1956, 407).
3. про кого — що, за кого — що, розм. за ким—чим, заст. ким, чим, із спол. сл. Турбуватися, тривожитися про кого-, що-небудь. Видно було, що вона.. про щось журилась (Панас Мирний, III, 1954, 152); Ви не журіться мною, я собі дам раду (Василь Стефаник, III, 1954, 159); Журиться вона, що буде з малими сиротами, котрих і тепер невистарчає вигодувати (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 436); — Не журися за цим [що сушать пшеничний океан жниварки], Костю, — відповів Ромко. — Лихо було б, коли б його сонце висушило, а не ми (Олесь Донченко, I, 1956, 80); А що мала вона? Мала те єдине задоволення, що не потребувала журитись своїм «завтра» (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 435).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 548.
Ілюстрації
|
|
|
