Відмінності між версіями «Доїти»
Рядок 2: | Рядок 2: | ||
[[Категорія:До]] | [[Категорія:До]] | ||
− | + | дої́ти | |
+ | дієслово недоконаного виду | ||
− | + | ДОЇТИ | |
− | + | (дою, доїш) недок., кого; крим., жрм. Вимагати у когось щось; вимагати і брати хабарі. Незабаром мене почали "доїти". Обсяг данини зріс настільки, що я віддавав бандюгам весь виторг (ПіК, 2001, № 12). БСРЖ, 161; ПСУМС, 23; ЯБМ, 1, 283. | |
− | + | ДОЇТИ, дою, доїш; наказ. сп. дій; недок., перех. | |
+ | 1. Надавлюючи на дійки, видушувати молоко з вимені. Вже череду з поля сестричка пригнала, І матінка стала корову доїти (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 432); Він уміє доїти кобил і готувати кумис (Олесь Донченко, IV, 1957, 11). | ||
+ | 2. перен., розм. Необмежено користуватися чиїми-не будь матеріальними засобами; здобувати від кого-небудь матеріальну допомогу. — А на біса їй тепер Галаган? ..Прижила ж від нього дитину, та й доїть тепер дурня старого (Андрій Головко, II, 1957, 477). | ||
+ | Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 350. | ||
− | + | ДОЇ́ТИ, дою́, до́їш; наказ. сп. дій; недок., перех. | |
− | + | 1. Надавлюючи на дійки, видушувати молоко з вимені. Вже череду з поля сестричка пригнала, І матінка стала корову доїти (Коцюб., І, 1955, 432); Він уміє доїти кобил і готувати кумис (Донч., IV, 1957, 11). | |
− | + | ||
− | + | 2. перен., розм. Необмежене користуватися чиїми-небудь матеріальними засобами; здобувати від кого-небудь матеріальну допомогу. — А на біса їй тепер Галаган? ..Прижила ж від нього дитину, та й доїть тепер дурня старого (Головко, II, 1957, 477). | |
+ | |||
+ | Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 350. | ||
+ | |||
+ | Дої́ти, дою, їш, гл. Доить. Дівка пішла корови доїти. Рудч. Тоді іде Петрусичок, як доють овечки. Чуб. Дій ті корови, що од батька нагнала. Мет. 49. | ||
+ | |||
+ | Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 412. |
Поточна версія на 11:07, 17 листопада 2015
Доїти, -дою, -їш, гл. Доить. Дівка пішла корови доїти. Рудч. Тоді іде Петрусичок, як доють овечки. Чуб. Дій ті корови, що од батька нагнала. Мет. 49.
дої́ти дієслово недоконаного виду
ДОЇТИ (дою, доїш) недок., кого; крим., жрм. Вимагати у когось щось; вимагати і брати хабарі. Незабаром мене почали "доїти". Обсяг данини зріс настільки, що я віддавав бандюгам весь виторг (ПіК, 2001, № 12). БСРЖ, 161; ПСУМС, 23; ЯБМ, 1, 283.
ДОЇТИ, дою, доїш; наказ. сп. дій; недок., перех. 1. Надавлюючи на дійки, видушувати молоко з вимені. Вже череду з поля сестричка пригнала, І матінка стала корову доїти (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 432); Він уміє доїти кобил і готувати кумис (Олесь Донченко, IV, 1957, 11). 2. перен., розм. Необмежено користуватися чиїми-не будь матеріальними засобами; здобувати від кого-небудь матеріальну допомогу. — А на біса їй тепер Галаган? ..Прижила ж від нього дитину, та й доїть тепер дурня старого (Андрій Головко, II, 1957, 477). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 350.
ДОЇ́ТИ, дою́, до́їш; наказ. сп. дій; недок., перех.
1. Надавлюючи на дійки, видушувати молоко з вимені. Вже череду з поля сестричка пригнала, І матінка стала корову доїти (Коцюб., І, 1955, 432); Він уміє доїти кобил і готувати кумис (Донч., IV, 1957, 11).
2. перен., розм. Необмежене користуватися чиїми-небудь матеріальними засобами; здобувати від кого-небудь матеріальну допомогу. — А на біса їй тепер Галаган? ..Прижила ж від нього дитину, та й доїть тепер дурня старого (Головко, II, 1957, 477).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 350.
Дої́ти, дою, їш, гл. Доить. Дівка пішла корови доїти. Рудч. Тоді іде Петрусичок, як доють овечки. Чуб. Дій ті корови, що од батька нагнала. Мет. 49.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 412.