Відмінності між версіями «Жрець»
Фео (обговорення • внесок) |
Фео (обговорення • внесок) |
||
| Рядок 18: | Рядок 18: | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Sdfggf.jpeg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Sdfggf.jpeg|x140px]] | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:214550.jpg|x140px]] |
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]] | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]] | ||
Версія за 13:06, 15 грудня 2014
Жрець, жерця, м. Жрець. Жерці і ликторі стоять. Шевч. 607.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
ЖРЕЦЬ, жерця, чол.
1. Особа, що здійснювала богослужіння, жертвоприношення в язичеських релігіях. У численних брахманських храмах утримувалась величезна кількість жерців (Історія середніх віків, 1955, 53); Жерці розпалювали вогонь.. й на тлі чорного неба вирізувався тесаний з товстелезного дуба Перун (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 29); * У порівняннях. Обличчя у нього поважне, як у жерця (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 320).
2. чого, перен., ірон. Той, хто присвячує себе служінню чому-небудь. З своєї роботи він не робив таємниці і не виставляв себе жерцем науки (Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 457).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 545.академічний тлумачний словник
Ілюстрації
|
|
|
|
