Відмінності між версіями «Шабля»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
(Див. також)
(Джерела та література)
 
Рядок 29: Рядок 29:
  
 
==Джерела та література==
 
==Джерела та література==
 +
==http://www.haidamaka.org.ua/0071.html==
  
 
==Зовнішні посилання==
 
==Зовнішні посилання==

Поточна версія на 16:14, 30 листопада 2014

Шабля, -лі, ж. 1) Сабля. Блиснем шаблями, як сонце в хмарі. Чуб. III. 277. Береженого і Бог береже, а козака шабля стереже. Ном. 2) = Міч 2. МУЕ. ІІІ. 964. Ум. Шабелька, шабеленька, шабелечка. КС. 1882. X. 40. Серед війська стоячи і шабельку держучи. Макс. Із під бока шабеленьку витягає. Мет. 182.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

Шабля — рід лезвової білої зброї. Характерною особливісттю шабель є вигнутий довгий (звичайно 80 — 110 см) як правило однолезовий (інколи з полуторною заточкою) клинок з вигином у бік обуха. Перші шаблі з'явились у 7-8 ст. До 11-12 ст були зброєю кочових племен. За козацьких часів використовували багато різновидів шабель. Завдяки еволюції зброї і військового мистецтва шабля й шашка тривалий час були домінуючим типом холодної зброї у військах багатьох країн Євразії та Америки до середини ХХ століття. Шаблю використовували переважно у кінноті, але й у пішому строю вона також часто ставала у пригоді. Її перевагою над мечем була значно менша вага, котра дозволяла суттєво прискорювати ударно-захисні дії. Поряд із цим силу удару й глибину проникнення надолужували за рахунок кривизни «робочої частини» клинка, котра дозволяла в ударі використати «ріжучий» ефект. У порівнянні зі шпагою шабля вигравала за рахунок здатності наносити важкі рублячо-ріжучі удари, котрі для швидкісної кінноти були головною перевагою у рухливому бою як проти ворожої кінноти, так і піхоти. 1. Холодна, перев. кавалерійська зброя з зігнутим сталевим лезом і гострим кінцем. Несуть пани есаули Козацькую збрую: Литий панцир порубаний, Шаблю золотую (Тарас Шевченко, II, 1953, 43); На столі лежить старовинна зброя: іржаві шаблі, пістолети, стара рапіра, патронташі і інше (Степан Васильченко, III, 1960, 382); Не втне Каїн Абля, бо тупа шабля (Гнат Хоткевич, II, 1966, 330); * Образно. Прокотився грім з розгоном, Грають блискавок шаблі, Пахне морем і озоном Від притихлої землі (Максим Рильський, III, 1961, 182); * У порівняннях. Гнеться й блищить, мов шабля, довговусий ячмінь (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 231); На все життя Ви узяли з собою, Павло Григорович, пісенний дар, Як шаблю золоту — почесну зброю (Максим Рильський, II, 1960, 166).

 Віддавати (віддати) салют шаблею див. салют; Турецька шабля див. турецький. 

Ілюстрації

74.jpg 73.jpg 72.jpg 71.jpg

Див. також

Витоки козацького культу шаблі

З-поміж структурних одиниць козацької військової традиції шабля вирізняється почесними позиціями, про що свідчать і козацькі літописи, і багатий український фольклор. Можна навіть стверджувати, що серед українських козаків існував культ шаблі як безпосередній відголос прадавньої військової сакралізації меча і бойового пояса. Як меч у середньовічній Європі зосередив у собі ознаки належності до лицарського стану, так і шабля на теренах України в ХУІ-ХУПІ ст. увічнила себе символом незалежної козацької верстви. Шабля як вид холодної зброї доводиться далекою родичкою мечу, історія котрого сягає своїми першопочатками стародавніх часів. З'явившись у бронзовому віці (II тис. до н. е.), меч зразу ж посів провідне місце серед холодної зброї і лише значно пізніше поступився своїм видозмінам, у тому числі й шаблі.

У давнину меч як наступальна зброя поступово набував культового бачення. Виготовлення меча було надзвичайно трудомісткою і багатоаспектною справою. Якщо будь-який воїн міг самотужки змайструвати собі новий лук зі стрілами або спис, то для того, щоб виготовити меч, необхідні були особливі знання та досвід, професійна майстерність.

Усім цим володіли чарівники металу ковалі. Недаремно в індоєвропейській міфології присутні боги-ковалі, покровителі ковальського ремесла: Гефест і Вулкан у древніх греків та римлян, Курдалагон в осетинів, Велундр у скандинавів. Не виключено, що технічні труднощі при виготовленні меча також сприяли його сакралізації. Безпосередній зв'язок з мечем мав бойовий пояс, на котрому зазвичай кріпилася зброя, в тому числі й меч. Бойовий пояс виготовлявся із шкіри, міг оздоблюватися металевими пластинами, іноді слугував для захисту живота і попереку. Оперізування бойовим поясом із мечем констатувало належність посвячуваного до категорії воїнів. На території сучасної України бойовий пояс відомий з III тис. до н. е. Загалом саме пояс із різноманітною зброєю на ньому був обов'язковим елементом кам'яних антропоморфних стел, на яких зображувалися індоєвропейські воїни того часу. Хоча пріоритетну зброю аріїв Рігведи складали лук і стріли, проте вже з середини II тис. до н. е. вони знайомляться з мечем.

Джерела та література

http://www.haidamaka.org.ua/0071.html

Зовнішні посилання

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/{{{підрозділ}}}]]

Див. також

Холодна зброя

Бойові мистецтва