Відмінності між версіями «Гетьман»

Версія за 02:07, 4 грудня 2016

Гетьман, -на, м. Гетманъ. Без гетьмана військо гине. Ном. №751. Ей, чи гаразд, чи добре наш гетьман Хмельницький починив, що з ляхами із мостивими панами у Білій Церкві замирив. АД. II. 110. Ум. Гетьманонько. К. ПС. 21.

Гетьман (від нім. Hauptmann, польськ. Hetman — начальник) — назва вищих воєначальників у таких державних і військово-державних утвореннях, як Велике князівство Литовське, Королівство Польське, Річ Посполита Обох Народів та Військо Запорозьке Низове. В умовах сьогодення вживається метафорично у відношенні до сучасних можновладців.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації

Медіа

Цікаві факти

Після Люблінської унії для управління регіонами новостворенної Речі Посполитої були засновані три рівнозначні посади гетьманів: коронного польського, литовського та руського (українського). Вони мали права королівських намісників та верховних воєначальників. На утримання українського коронного гетьмана йому виділялось місто Черкаси. Після утворення 1572 р. українського реєстрового козацького війська (Війська Запорозького Низового) гетьманами стали називати його керівників. Уряд Польсько-Литовської держави всіляко уникав вживання даного титулу і підміняв його виразом «старший його Королівської Милості Війська Запорозького». Однак козацькі керівники продовжували вживання титулу гетьмана (К. Косинський, С. Наливайко, Т. Федорович). Повноваження гетьмана реєстрового козацтва були суттєво обмежені урядом Речі Посполитої, а часто ця посада взагалі скасовувалась. Так, придушення козацько-селянських повстань 1637–1638 рр. замість гетьмана було призначено урядового комісара. Внаслідок відновлення після Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648–1657 рр. української держави гетьман став її главою. В його руках була зосереджена вся повнота виконавчої, законодавчої та судової влади, він здійснював зв'язки України з іноземними державами, мав значний вплив на церковні справи. Гетьманські укази — універсали, які були обов'язковими для всього населення. Ознаками влади гетьмана були бунчук та булава. Після Переяславської ради 1654 р. і укладення Березневих статей 1654 р. з Московією розпочалося обмеження повноважень гетьмана. Його формально обирали на генеральній військовій раді на невизначений термін за погодженням із царським урядом. У XVIII ст.. новообраний гетьман затверджувався в Москві чи Петербурзі й укладав з Росією спеціальний договір (статті). Гетьман очолював уряд України — генеральну старшину, що разом з полковниками утворювала старшинську раду, яка мала значний вплив на державні справи. Посада гетьмана на Лівобережній Україні існувала до 1764 р. (з перервами у 1722–1727 та 1734–1750 рр.). Резиденція його послідовно знаходилась у мм. Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів. Частина гетьманів була обрана козацькою старшиною, а інші призначалися (польским королем, російським царем, деякі — іншими гетьманами як тимчасовий керівник певної території) — так звані наказні гетьмани. З 1663 до 1681 р. посада гетьмана існувала також на Правобережній Україні (П. Тетеря, П. Дорошенко, Ю. Хмельницький, М. Ханенко), 1710–1742 рр. гетьманом України в еміграції був Пилип Орлик. Упродовж квітня — грудня 1918 р. на чолі Української держави стояв Павло Скоропадський, який мав титул гетьмана.

Джерела та література

Зовнішні посилання

Тлумачення слова у сучасних словниках

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ГЕ́ТЬМАН - 1. В XVI ст. — виборний ватажок козацького війська Запорізької Січі, з XVII ст. до 1764 р. — начальник козацького війська та верховний правитель України. Найвищою військово-адміністративною і судовою владою на Україні, яка замінила вигнану в ході війни [1648 р.] польську шляхетську владу, була влада гетьмана і генеральної старшини при ньому (Історія УРСР, I, 1953, 240); Не вернуться запорожці, Не встануть гетьмани, Не покриють Україну Червоні жупани (Тарас Шевченко, I, 1951, 58); * У порівняннях. Низько насува [Михайло] шапку чорну на чорні брови і походжає, сам оддалік, як гетьман поперед ворогом (Марко Вовчок, I, 1955, 338). 2. Головнокомандуючий збройними силами Польсько-Литовської держави в XVI — XVIII ст. Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 58.

Чехія

Назва гетьман походить з Чехії, з часів повстань таборитів і гуситів (XV ст.), можливо від германського «гауптман» (ватажок) чи турського «отаман». Вперше гетьманом тут називають відомого воєначальника Івана (Яна) Жижку.

Після адміністративної реформи 2000 року, що поділила Чеську Республіку на краї, гетьманом стали називати главу краю (чеськ. Krajský hejtman).

Польща. Литва

Докладніше: Великий гетьман коронний, Гетьман польний коронний.

З 2-ї пол. XV століття — командувач збройних сил. Початково гетьман призначався королем лише на час воєнних дій, надалі — з 1503 р. посада гетьмана великого коронного (гетьмана великого королівського), згодом гетьмана великого литовського, стала постійною, а з 1581 р. — довічною. З 1527 р. гетьмани вважалися найвищими військовими керівниками. Їхніми помічниками були гетьмани (відповідно коронний та литовський) польні («польові» — як військова посада це приблизно відповідало посаді Field Marshal, фельдмаршал), що займалися, зокрема, організацією постачання війська, розвідкою, керували найманими військами тощо. Вперше ця посада з'явилася у Польщі у 1539 р., у Великому князівстві Литовському дещо пізніше. Слід зауважити, що посади гетьмана у Польському королівстві і Великому Князівстві Литовському зазвичай віддавалися представникам впливових князівських родин, у князівстві Литовському — часто нащадкам Рюриковичів і Гедиміновичів, Острозьким, Вишневецьким (з роду яких козацький воєначальник Дмитро Вишневецький), Кішкам (з роду яких козацький полководець Самійло Кішка), Ходкевичам та ін.

В Україні

Докладніше: Українські гетьмани і кошові отамани , Гетьман наказний

Після Люблінської унії для управління регіонами новоствореної Речі Посполитої були засновані три рівнозначні посади гетьманів: коронного польського, литовського та руського (українського). Вони мали права королівських намісників та верховних воєначальників. На утримання українського коронного гетьмана йому виділялось місто Черкаси.

Після утворення 1572 р. українського реєстрового козацького війська (Війська Запорозького Низового) уряд Польсько-Литовської держави козацьким ватажкам надавав звання «старший його Королівської Милості Війська Запорозького». Першим очільником козацтва котрому офіційно було надано титул гетьмана став Богдан Хмельницький[1]. Однак козацькі керівники продовжували вживання титулу гетьмана (К. Косинський, С. Наливайко, Т. Федорович). Повноваження старшини реєстрового козацтва були суттєво обмежені урядом Речі Посполитої, а часто ця посада взагалі скасовувалась. Так, після придушення козацько-селянських повстань 1637–1638 рр. замість старшого було призначено урядового комісара.

Внаслідок відновлення після Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648–1657 рр. української держави гетьман став її главою. В його руках була зосереджена вся повнота виконавчої, законодавчої та судової влади, він здійснював зв'язки України з іноземними державами, мав значний вплив на церковні справи. Гетьманські укази — універсали, які були обов'язковими для всього населення. Ознаками влади гетьмана були бунчук та булава.

Після Переяславської ради 1654 р. і укладення Березневих статей 1654 р. з Московією розпочалося обмеження повноважень гетьмана. Його формально обирали на генеральній військовій раді на невизначений термін за погодженням із царським урядом.

У XVIII ст.. новообраний гетьман затверджувався в Москві чи Петербурзі й укладав з Росією спеціальний договір (статті).

Гетьман очолював уряд України — генеральну старшину, що разом з полковниками утворювала старшинську раду, яка мала значний вплив на державні справи. Посада гетьмана на Лівобережній Україні існувала до 1764 р. (з перервами у 1722–1727 та 1734–1750 рр.). Резиденція його послідовно знаходилась у мм. Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів. Частина гетьманів була обрана козацькою старшиною, а інші призначалися (польським королем, російським царем, деякі — іншими гетьманами як тимчасовий керівник певної території) — так звані наказні гетьмани.

З 1663 до 1681 р. посада гетьмана існувала також на Правобережній Україні (П. Тетеря, П. Дорошенко, Ю. Хмельницький, М. Ханенко), 1710–1742 рр. гетьманом України в еміграції був Пилип Орлик.

Упродовж квітня — грудня 1918 р. на чолі Української держави стояв Павло Скоропадський, який мав титул гетьмана.

Вилучення зі вжитку

Титул гетьмана поступово зникає зі вжитку у зв'язку з суспільними перетвореннями у зазначених вище країнах — Руїною (Потопом) у Речі Посполитій в кінці XVII ст., розпуском Війська Запорозького Низового Катериною II в кінці XVIII ст. тощо. У цих країнах, у зв'язку з зростанням ролі в їхніх військових організаціях людей західноєвропейського й німецького походження все частіше починають вживатись відповідні німецькі назви, зокрема замість титулу гетьман починають вживати титул маршал або фельдмаршал (польовий маршал).

Ілюстрації

Український гетьман Богдан Зиновій Хмельницький.

Медіа

[1]

[2]