Відмінності між версіями «Цупити»
АnnA (обговорення • внесок) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| + | Цупити, -плю, -пиш, гл. Тянуть, тащить. Рудч. Ск. І. 42. Цупить із печі горшки, аж крекче. ЗОЮР. II. 34. Навіщо ти москаля так щиро цупиш на мотузці? Рудч. Ск. II. 176. Наліг (вітер) ма козака, одежу з його цупить. Греб. 376. | ||
| + | |||
| + | |||
| + | |||
| + | [http://sum.in.ua/s/cupyty] | ||
1. Тягти, нести кого-, що-небудь, перев. докладаючи певних зусиль. Машталяр [машталір] зліз з воза, розштовхав під боки цигана та й підвів до воза. — Куди оце ти мене цупиш? — питається у його циган (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 199); — Ану, соколику! Бери, лишень. — Кого це? — Мостиву нашу пані. Цуп її з ридвана (Олександр Ільченко, Козацьк. роду.., 1958, 12); Може, хоче хто розсолу? Цуп, неси його до столу (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 127); | 1. Тягти, нести кого-, що-небудь, перев. докладаючи певних зусиль. Машталяр [машталір] зліз з воза, розштовхав під боки цигана та й підвів до воза. — Куди оце ти мене цупиш? — питається у його циган (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 199); — Ану, соколику! Бери, лишень. — Кого це? — Мостиву нашу пані. Цуп її з ридвана (Олександр Ільченко, Козацьк. роду.., 1958, 12); Може, хоче хто розсолу? Цуп, неси його до столу (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 127); | ||
// Пересувати, волочити що-небудь, не відриваючи від якоїсь поверхні. Шандор уперто не хотів розлучатися з човном. Вчепившись правицею за Маргіт, він лівою цупив за собою душогубку, побрязкуючи в темряві ланцюгом (Олесь Гончар, Новели, 1954, 60); | // Пересувати, волочити що-небудь, не відриваючи від якоїсь поверхні. Шандор уперто не хотів розлучатися з човном. Вчепившись правицею за Маргіт, він лівою цупив за собою душогубку, побрязкуючи в темряві ланцюгом (Олесь Гончар, Новели, 1954, 60); | ||
| Рядок 8: | Рядок 13: | ||
// Вимагати в кого-небудь, здирати з когось що-небудь. — Справді світ інший настає, — думала стара, — бо брат з брата дурнісінько гроші цупить, не соромлячись ні людей, ні бога (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 108); Знай — пише [пан] до управителя: присилай грошей; а той і дере; і цупить, і канючить — не з кого, як з своїх же людей (Олекса Стороженко, I, 1957, 175). | // Вимагати в кого-небудь, здирати з когось що-небудь. — Справді світ інший настає, — думала стара, — бо брат з брата дурнісінько гроші цупить, не соромлячись ні людей, ні бога (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 108); Знай — пише [пан] до управителя: присилай грошей; а той і дере; і цупить, і канючить — не з кого, як з своїх же людей (Олекса Стороженко, I, 1957, 175). | ||
| − | 3. неперех. Тиснути (про мороз). Працював, як заведений. Піднявся вранці на риштування, коли мороз таки цупив добре, став на своє місце і не сходив звідти кілька годин підряд (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 343).[[Категорія:Цу] | + | 3. неперех. Тиснути (про мороз). Працював, як заведений. Піднявся вранці на риштування, коли мороз таки цупив добре, став на своє місце і не сходив звідти кілька годин підряд (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 343). |
| − | + | ||
| + | |||
| + | [[Категорія:Цу]] | ||
Версія за 21:00, 12 січня 2014
Цупити, -плю, -пиш, гл. Тянуть, тащить. Рудч. Ск. І. 42. Цупить із печі горшки, аж крекче. ЗОЮР. II. 34. Навіщо ти москаля так щиро цупиш на мотузці? Рудч. Ск. II. 176. Наліг (вітер) ма козака, одежу з його цупить. Греб. 376.
[1] 1. Тягти, нести кого-, що-небудь, перев. докладаючи певних зусиль. Машталяр [машталір] зліз з воза, розштовхав під боки цигана та й підвів до воза. — Куди оце ти мене цупиш? — питається у його циган (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 199); — Ану, соколику! Бери, лишень. — Кого це? — Мостиву нашу пані. Цуп її з ридвана (Олександр Ільченко, Козацьк. роду.., 1958, 12); Може, хоче хто розсолу? Цуп, неси його до столу (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 127); // Пересувати, волочити що-небудь, не відриваючи від якоїсь поверхні. Шандор уперто не хотів розлучатися з човном. Вчепившись правицею за Маргіт, він лівою цупив за собою душогубку, побрязкуючи в темряві ланцюгом (Олесь Гончар, Новели, 1954, 60); // З силою стягувати, здирати одяг. Вітер по землі, крий боже, заревів, Наліг на козака, в його одежу цупить (Євген Гребінка, І, 1957, 60); [Петро:] Увійшов у хату дід Григор до нас та й забув шапку здійняти. Тільки сів він на лавці, наш свекор зараз до його, цупить із голови шапку (Степан Васильченко, III, 1960, 289); // Витягати що-небудь приховане. — Хай цибулю батько лупить, А нам капшук з скрині цупить Та в Полтаву надсилає, Поки мати тут гуляє! (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 179); // Бити кого-небудь. — Геть! Геть! — кричить на неї Тимко і тягне за плечі, але вона виривається з його рук, цупить граблями Дениса по широкій спині (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 273). (У За патли цупити див. патли.
2. перех. Привласнювати дуже (гроші, майно). Він брав хабарі на всі боки, цупив громадські гроші, де тільки можна було їх поцупити (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 56); Біда, що дехто співчува Тим, що державне цуплять, Аж поки на мозоль йому На власний не наступлять (Дмитро Білоус, Зигзаг, 1956, 34); // Вимагати в кого-небудь, здирати з когось що-небудь. — Справді світ інший настає, — думала стара, — бо брат з брата дурнісінько гроші цупить, не соромлячись ні людей, ні бога (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 108); Знай — пише [пан] до управителя: присилай грошей; а той і дере; і цупить, і канючить — не з кого, як з своїх же людей (Олекса Стороженко, I, 1957, 175).
3. неперех. Тиснути (про мороз). Працював, як заведений. Піднявся вранці на риштування, коли мороз таки цупив добре, став на своє місце і не сходив звідти кілька годин підряд (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 343).
