Відмінності між версіями «Фіра»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
(Ілюстрації)
(Ілюстрації)
Рядок 12: Рядок 12:
 
|- valign="top"
 
|- valign="top"
 
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Фіра1.jpg|x140px]]  
 
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Фіра1.jpg|x140px]]  
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Фіра2.j|x140px]]  
+
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Фіра2.jpg|x140px]]  
 
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Фіра3.jpg|x140px]]
 
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Фіра3.jpg|x140px]]
  
 
|}
 
|}
 
  
 
==Ілюстрації==
 
==Ілюстрації==

Версія за 23:46, 1 січня 2014

Фіра, -ри, ж. Повозка, телѣга, подвода. См. Хура. Наложив у неділю рано дві фіри снопів. Гн. ІІ. 60.

Сучасні словники

Фіра'

  • Віз (підво́да, хві́ра, фі́ра, ху́ра, телі́га, пово́зка, ко́ла) — засіб пересування на чотирьох колесах з кінною або воловою тягою здебільшого для перевезення вантажів.

В Україні за розміром розрізняють «Воловий» або «кінський» вози. На Лівобережжі найтиповіший віз невеликого розміру, правобережні «хури» й «фурманки» довші й глибші. Існують драбинясті, збіжжеві вози — «гарби» та «літерняки». Чумацькі вози, «мажі» перевелися ще на початку 20 ст. При всій різнорідності форм українського воза, його будова однакова так само, як і назви складових частин. Щодо упряжі варто зауважити різницю між лівим і правим берегом Дніпра. На лівому всі кінські вози мають голоблі й дугу, дишель — тільки волові. На правому — знають для цих возів дишлі без дуги, замість «хомута» — «шлею». При воловому запрягу вживають, за винятком півночі, тільки ярма з «підгірлицею». За Б. Грінченком основні частини воза: снасть, ящик, швірень, колеса, голоблі або війя.

  • В Монголії віз має "дерев'яний хід" і вісь, яка крутиться разом з колесами[1]. Колеса не мають шпиць і не покриті залізною шиною, а упряж являє собою накинуту на шию бика вигнуту палицю, прикріплену ременями до голоблів.[1] Вантажопідйомність такого возу від 190 до 240 кг.[1]

Ілюстрації

Фіра1.jpg Фіра2.jpg Фіра3.jpg

Ілюстрації

https://www.google.com.ua/search?q=%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BA&espv=210&es_sm=122&source=lnms&tbm=isch&sa=X&ei=xw2_UomqIOKn4ATs5YH4DQ&ved=0CAcQ_AUoAQ&biw=1366&bih=666#es_sm=122&espv=210&q=%D0%B2%D1%96%D0%B7&tbm=isch&facrc=_&imgdii=_&imgrc=2wzXfQm8UzFX_M%3A%3BnHobppHN8F_nTM%3Bhttp%253A%252F%252Fupload.wikimedia.org%252Fwikipedia%252Fcommons%252F8%252F8a%252FBoerenWagen_PM05.jpg%3Bhttp%253A%252F%252Fuk.wikipedia.org%252Fwiki%252F%2525D0%252592%2525D1%252596%2525D0%2525B7%3B600%3B450 [[Зображення:|x140px]] x140px [[Зображення: |x140px]]

Див. також

  • Снасть складається з передньої і задньої осей, поверх яких знаходяться насади; насади з’ єднані між собою підтоками і підгерстю, а останні – каблучкою. Кожна з осей складається з двох рукавів і середини; під кожен рукав ухналями підбитий залізний підісок, а кінці середини захищені залізними завісками, або стосиками (Волинь). Посередині передньої осі – отвір для шкворіня. Задній насад прикріплений до своєї осі двома тиблями, або кілками (Волинь) наглухо, а передній обертається на шкворені. Підтоки, які з’єднують зад і перед воза, ближче до задньої частини роздвоєні і укріплені зарубками, а іноді притичками; ближче до середини воза підтоки з’єднуються і між передньою віссю та її насадом пронизуються шкворенем. Шкворінь під передньою віссю пронизує підгерсть, яка лежить між підтоками і укріплена на задньому насаді гвіздком. До кожного насаду кріпляться по дві ручиці, між якими встановлюється ящик.
  • Ящик складається з передка і задка, стінки яких називаються кругами, і з боків – полудрабків. Полудрабок складають два горизонтальні бруски, з’єднані щаблями, покритими лубком (лубом). Знизу ящик скріплений трьома підлегами, а на них кладеться дошка, також пронизана шкворенем. Верхні бруски своїми кінцями продіті в крижівниці.
  • Війя роздвоєними кінцями надіваються на рукави передньої осі і з’єднуються посередині каблучкою з дерева або вірьовки. На самому кінці є отвір, в який пронизується притика, яка кріпить до війя ярмо.
  • Кожне колесо складається з обода, голови та колодки, або маточини. Ободи бувають лише гнуті; кінці обода називаються заворотичі. Обід обковується чотирма чи п’ятьма вірвантами (урвантами. Волинь. – Прим. автора). Обід з’ єднаний з маточиною спицями. Колесо одягається на вісь разом з люшнею, котра вгорі прикріплюється на зарубці до ручиць налюшником, а знизу – між втулкою колеса і кілочком, що підтримує і люшню, і колесо.
  • Ярмо складається з верхньої частини – чашовини, підбитої посередині залізною підковою, і нижньої – підгорля, або підшийка. Чашовина і підгорля з’єднані між собою двома снізками, прикріпленими шкіряними або повстяними затягачами”.