Відмінності між версіями «Курити»
| Рядок 6: | Рядок 6: | ||
I'' курю́, ку́риш, недок''. | I'' курю́, ку́риш, недок''. | ||
| − | |||
1) ''перех''. і без додатка. Вдихати й видихати дим якої-небудь речовини, перев. тютюну. Курити люльку. | 1) ''перех''. і без додатка. Вдихати й видихати дим якої-небудь речовини, перев. тютюну. Курити люльку. | ||
| Рядок 22: | Рядок 21: | ||
1. ''перех''. і без додатка. Вдихати й видихати дим якої-небудь речовини, переважно тютюну. Ми — шваби, куримо табак (Павло Грабовський, I, 1959, 249); І за вечерею, і повечерявши, — обсівшись біля припічка, щоб курити в піч, гомоніли допізна чоловіки про се, про те (Андрій Головко, II, 1957, 181); — Ти дай мені, синок, закурити... Зроду таких не курив (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 213); * Образно. Із Лисянки Кругом засвітило: Ото Гонта з Залізняком, Люльки закурили. Страшно, страшно закурили. І в пеклі не вміють Отак курить (Тарас Шевченко, I, 1963, 117). | 1. ''перех''. і без додатка. Вдихати й видихати дим якої-небудь речовини, переважно тютюну. Ми — шваби, куримо табак (Павло Грабовський, I, 1959, 249); І за вечерею, і повечерявши, — обсівшись біля припічка, щоб курити в піч, гомоніли допізна чоловіки про се, про те (Андрій Головко, II, 1957, 181); — Ти дай мені, синок, закурити... Зроду таких не курив (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 213); * Образно. Із Лисянки Кругом засвітило: Ото Гонта з Залізняком, Люльки закурили. Страшно, страшно закурили. І в пеклі не вміють Отак курить (Тарас Шевченко, I, 1963, 117). | ||
| − | + | '''Курити люльку (кальян''' і т. ін.) — користуватися для куріння (у 1 знач.) люлькою, кальяном і т. ін. Мій Кирило — золото не чумак!.. Все люльку курив (Марко Вовчок, I, 1955, 60); '''Курити тютюн (тютюнець, цигарку''' і т. ін.) — вживати для куріння тютюн, цигарки тощо. Еней, по човну походжая, Роменський тютюнець курив (Іван Котляревський, I, 1952, 164); Запалив я цигарку, вчитель — теж. Скільки споминів, слів. Як колись я від нього потайки цигарки в час перерви курив... (Володимир Сосюра, I, 1957, 244). | |
2. ''перех''. і ''неперех''. Спалюючи певні речовини, наповнювати приміщення ароматичним димом. — Прочитавши його роботи книжку, зараз у хаті кури, а то завадить (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 249). | 2. ''перех''. і ''неперех''. Спалюючи певні речовини, наповнювати приміщення ароматичним димом. — Прочитавши його роботи книжку, зараз у хаті кури, а то завадить (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 249). | ||
| Рядок 39: | Рядок 38: | ||
[http://slovopedia.org.ua/41/53402/266989.html '''Курити'''] | [http://slovopedia.org.ua/41/53402/266989.html '''Курити'''] | ||
| − | |||
(димом) диміти, кадити; (пилом) порошити, куріти; (тютюн) палити, смалити; (люльку) тягти, потягати, смоктати, пихкати <д. пикати> чим; (спирт) гнати. | (димом) диміти, кадити; (пилом) порошити, куріти; (тютюн) палити, смалити; (люльку) тягти, потягати, смоктати, пихкати <д. пикати> чим; (спирт) гнати. | ||
Версія за 21:02, 23 грудня 2013
Кури́ти, -рю́, -риш, одн. в. курну́ти, -ну́, -не́ш, гл. 1) Курить. Отто Гонта з Залізняком люльки закурили. Страшно, страшно закурили! І в пеклі не вміють оттак курить. Шевч. 179. Дурень нічим ся не журить: горілку п’є та люльку курить. Ном. № 6207. 2) Дымить. Не курила, не топила, на припічку жаржар. Макс. 3) Пылить. Не кури бо так вимітаючи, курить, як чорт дорогою! Мнж. 162. 4) Мчаться, подымая за собою пыль. Курить, як чорт од какаріку. Ном. № 4220. Як ось... із Переяслава до Сомка гонець курить. К. ЧР. 183. 5) Кутить, пьянствовать. Троянці добре там курили: дали приманку всім жінкам, по вечерницях всі ходили, просвітку не було дівкам. Котл. Ен.
Сучасні словники
I курю́, ку́риш, недок. 1) перех. і без додатка. Вдихати й видихати дим якої-небудь речовини, перев. тютюну. Курити люльку.
2) перех. і неперех. Спалюючи певні речовини, наповнювати приміщення ароматичним димом. Курити фіміам.
3) перех. Добувати, одержувати способом перегонки (горілку, смолу, дьоготь і т. ін.).
4) неперех., розм., заст. Гуляти, п'ючи; пиячити.
II курю́, кури́ш, недок.
Роблячи що-небудь, здіймати куряву, пил; пилити. || Їхати, бігти, здіймаючи куряву. || чим. Здіймаючи вгору дрібні часточки чого-небудь, крутити ними в повітрі. || Виділяти в повітря дрібні часточки чого-небудь.
Курити, курю, куриш, недок
1. перех. і без додатка. Вдихати й видихати дим якої-небудь речовини, переважно тютюну. Ми — шваби, куримо табак (Павло Грабовський, I, 1959, 249); І за вечерею, і повечерявши, — обсівшись біля припічка, щоб курити в піч, гомоніли допізна чоловіки про се, про те (Андрій Головко, II, 1957, 181); — Ти дай мені, синок, закурити... Зроду таких не курив (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 213); * Образно. Із Лисянки Кругом засвітило: Ото Гонта з Залізняком, Люльки закурили. Страшно, страшно закурили. І в пеклі не вміють Отак курить (Тарас Шевченко, I, 1963, 117). Курити люльку (кальян і т. ін.) — користуватися для куріння (у 1 знач.) люлькою, кальяном і т. ін. Мій Кирило — золото не чумак!.. Все люльку курив (Марко Вовчок, I, 1955, 60); Курити тютюн (тютюнець, цигарку і т. ін.) — вживати для куріння тютюн, цигарки тощо. Еней, по човну походжая, Роменський тютюнець курив (Іван Котляревський, I, 1952, 164); Запалив я цигарку, вчитель — теж. Скільки споминів, слів. Як колись я від нього потайки цигарки в час перерви курив... (Володимир Сосюра, I, 1957, 244).
2. перех. і неперех. Спалюючи певні речовини, наповнювати приміщення ароматичним димом. — Прочитавши його роботи книжку, зараз у хаті кури, а то завадить (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 249). ♦ Курити фіміам див. фіміам.
3. перех. Добувати, одержувати способом перегонки (горілку, смолу, дьоготь і т. ін.). — Пан втік, а панича Льольо на насіння лишили. Нехай курить... горілку (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 85); — Вас дьоготь бентежить? — хвилюється і сердиться Лісовський. — Але чому ж ви тоді курите його у ваших лісах? (Михайло Стельмах, I, 1962, 42).
4. неперех., розм., заст. Гуляти, п'ючи; пиячити. Троянці добре там курили, Дали приманку всім жінкам, По вечорницям всі ходили, Просвітку не було дівкам (Іван Котляревський, I, 1952, 78). КУРИТИ 2, курю, куриш, недок. Роблячи що-небудь, здіймати куряву, пил; пилити. Галя вимітала долівку. Йому [Василеві] на заваді і тихе шуршання притертого деркача по долівці. — Не кури! — кричить він на сестру (Панас Мирний, IV, 1955, 28); // Їхати, бігти, здіймаючи куряву. Курить щось по дорозі. Що воно біжить так прудко? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 13); На шляху курить десь парою коней фаетон (Степан Васильченко, III, 1960, 345); // чим. Здіймаючи вгору дрібні часточки чого-небудь, крутити ними в повітрі. У місті була відлига, але за містом тяг холодний вітер і курив дрібним снігом (Іван Франко, VII, 1951, 405); // Виділяти в повітря дрібні часточки чого-небудь. Шумить, наллята буйним соком, Курить пилком озимина (Ярослав Шпорта, Твої літа, 1950, 103).
Курити (цигарки, люльку) палити, (дуже) смалити, диміти, (кадилом) кадити.
Курити (димом) диміти, кадити; (пилом) порошити, куріти; (тютюн) палити, смалити; (люльку) тягти, потягати, смоктати, пихкати <д. пикати> чим; (спирт) гнати.
кади́ти (пали́ти, кури́ти і т. ін.) фіміа́м кому, перед ким. Дуже вихваляти кого-небудь, лестити комусь. Щоб запобігти в неї ласки, треба було безперестану кадить перед нею фіміами лестощів (І. Нечуй-Левицький); Раби і підніжки всякої влади палять фіміам навіть земським начальникам (М. Коцюбинський); Вони всіма силами курили йому (М. К. Садовському) фіміам (Минуле укр. театру).
