Відмінності між версіями «Павук»
(→Сучасні словники) |
(Чорна вдова) |
||
(не показані 5 проміжних версій 3 учасників) | |||
Рядок 5: | Рядок 5: | ||
Павуки (Araneae, Clerck 1757) — це ряд членистоногих тварини, що належать до класу Павукоподібних, підтипу Хеліцерові. Відомо близько 41000 видів[1], розповсюджених по всій Землі за винятком Антарктиди, океанів та морів. У Галичині й Українських Карпатах відомо 78 видів з 15-и родин[2]. Павуки є облігатними хижаками, які живляться різноманітною тваринною їжею. Єдиним рослиноїдним видом, раціон якого на 90% складають тільця Белта (особливі виділення листків акацій), є Багіра Кіплінґа (Bagheera kiplingi Peckham & Peckham, 1896)[3][4]. Розміри павуків коливаються від 0,8 мм до 150 мм. Відбитки перших справжніх павуків датуються кам'яновугільним періодом — 318–299 млн років тому, а подібні до павуків тварини, які здатні були плести павутину — девонським періодом, 386 млн років тому. Сучасні групи павуків: Миґаломорфи (Mygalomorphae) та Аранеоморфи (Araneomorphae) виникли у тріасовому періоді близько 200 млн років тому. Найсильнішою отрутою серед усіх істот на землі володіє павук каракурт. | Павуки (Araneae, Clerck 1757) — це ряд членистоногих тварини, що належать до класу Павукоподібних, підтипу Хеліцерові. Відомо близько 41000 видів[1], розповсюджених по всій Землі за винятком Антарктиди, океанів та морів. У Галичині й Українських Карпатах відомо 78 видів з 15-и родин[2]. Павуки є облігатними хижаками, які живляться різноманітною тваринною їжею. Єдиним рослиноїдним видом, раціон якого на 90% складають тільця Белта (особливі виділення листків акацій), є Багіра Кіплінґа (Bagheera kiplingi Peckham & Peckham, 1896)[3][4]. Розміри павуків коливаються від 0,8 мм до 150 мм. Відбитки перших справжніх павуків датуються кам'яновугільним періодом — 318–299 млн років тому, а подібні до павуків тварини, які здатні були плести павутину — девонським періодом, 386 млн років тому. Сучасні групи павуків: Миґаломорфи (Mygalomorphae) та Аранеоморфи (Araneomorphae) виникли у тріасовому періоді близько 200 млн років тому. Найсильнішою отрутою серед усіх істот на землі володіє павук каракурт. | ||
− | |||
− | |||
==Морфологія== | ==Морфологія== | ||
Рядок 92: | Рядок 90: | ||
4.[http://www.naturalist.if.ua/?p=92 Павук - каракурт] | 4.[http://www.naturalist.if.ua/?p=92 Павук - каракурт] | ||
5.[http://corsac.luguniv.edu.ua/zoology/sherbak-etc-1996-zool_bezhreb-vol2.pdf Зоологія безхребетних: Підручник у 3 кн. Кн. 2 / Г. Й. Щербак, Д. Б. Царичкова, Ю. Г. Вервес. — К.: Либідь, 1996.— 320 с. ISBN 5-325-00663-0] | 5.[http://corsac.luguniv.edu.ua/zoology/sherbak-etc-1996-zool_bezhreb-vol2.pdf Зоологія безхребетних: Підручник у 3 кн. Кн. 2 / Г. Й. Щербак, Д. Б. Царичкова, Ю. Г. Вервес. — К.: Либідь, 1996.— 320 с. ISBN 5-325-00663-0] | ||
− | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/ | + | |
+ | ==Сучасні словники== | ||
+ | Тлумачення слова у сучасних словниках | ||
+ | ==Ілюстрації== | ||
+ | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
+ | |- valign="top" | ||
+ | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]] | ||
+ | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]] | ||
+ | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]] | ||
+ | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]] | ||
+ | |} | ||
+ | ==Медіа== | ||
+ | https://www.youtube.com/watch?v=v-8mqYiMMgg | ||
+ | |||
+ | ==Див. також== | ||
+ | |||
+ | ==Джерела та література== | ||
+ | |||
+ | ==Зовнішні посилання== | ||
+ | |||
+ | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/підрозділ]] |
Поточна версія на 07:52, 16 жовтня 2014
Павук, -ка, м. 1) Наукъ, Arachnea. — волоський. Тарантулъ. Вх. Пч. І. 7, 16. 2) = Павич. Черниг. у. 3) — летючий. Бабочка мертвая голова. Драг. 12. Ум. Павучок.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках Павуки (Araneae, Clerck 1757) — це ряд членистоногих тварини, що належать до класу Павукоподібних, підтипу Хеліцерові. Відомо близько 41000 видів[1], розповсюджених по всій Землі за винятком Антарктиди, океанів та морів. У Галичині й Українських Карпатах відомо 78 видів з 15-и родин[2]. Павуки є облігатними хижаками, які живляться різноманітною тваринною їжею. Єдиним рослиноїдним видом, раціон якого на 90% складають тільця Белта (особливі виділення листків акацій), є Багіра Кіплінґа (Bagheera kiplingi Peckham & Peckham, 1896)[3][4]. Розміри павуків коливаються від 0,8 мм до 150 мм. Відбитки перших справжніх павуків датуються кам'яновугільним періодом — 318–299 млн років тому, а подібні до павуків тварини, які здатні були плести павутину — девонським періодом, 386 млн років тому. Сучасні групи павуків: Миґаломорфи (Mygalomorphae) та Аранеоморфи (Araneomorphae) виникли у тріасовому періоді близько 200 млн років тому. Найсильнішою отрутою серед усіх істот на землі володіє павук каракурт.
Морфологія
Голова і груди павука об'єднані у спільну тагму — головогруди, яка сполучається із черевцем за допомогою стебельця (лат. petiolus s. pediculus), яке зазвичай коротке, рідше значно видовжене (у родів Myrmecium, Formicinoides). Головогруди розділені на дві виразні області: головну та грудну; з них перша несе дві пари кінцівок: хеліцери (лат. chelicerota, лат. chelae, лат. mandibulae), що складаються з одного товстого, зазвичай короткого членика, озброєного рухомим кігтиком, поблизу вістря якого є отвір каналу, що виводить отруйні виділення залоз, які знаходяться у основному членику, і педипальпи (лат. palpi), що складаються з 6 члеників (лат. coxa, лат. trochanter, лат. femur, лат. patella, лат. tibia і лат. tarsus). У статевозрілих самців Тарсус педипальп перетворений у апарат для спаровування — цимбіум. До головогрудей, з нижньої сторони, кріпиться 4 пари ходильних ніг.
Між хеліцерами на вершині горбика (лат. rostrum) знаходиться ротовий отвір, що служить для смоктання; цей горбик знизу обмежений переднім відростком грудей (лат. sternum), так званою губою (лат. pars labialis), а з боків двома максилярними платівками (лат. lamina maxillares).
Позаду педипальп до головогрудей прикріплені чотири пари ніг, з яких кожна складається з 7 члеників: тазика (лат. соха), вертлуга (лат. trochanter), стегна (лат. femur), чашечки (лат. patella), гомілки (лат. tibia), передлапки (лат. metatarsus) і лапки (лат. tarsus), озброєної знизу гладкими, або зазубреними кігтиками, між якими є іноді більш короткий непарний кігтик.
На передній опуклій лобовій частини головогрудей (які у деяких родів приймає форму або конуса ( Theridion, Erigone), або булави, на вершині якої розташовані хеліцери (Eriauchenius), або забезпечена вістрям) знаходяться очі. Очей може бути 8, 6 рідко 2 (роди Nops і Caponina), розташовані зазвичай у два прямих або вигнутих ряди, іноді, як у Pholcus podophthalmus E. Sim., Бічні очі зближені по три і розташовані на рогоподібних відростках. Очі прості, двох видів: середня пара передніх очей, так званих лобових або головних, забезпечена особливою сітківкою і акомодаційнійним апаратом, інші очі називаються додатковими (середні задні також — тім'яні) і мають внутрішній відображаючий шар (лат. tapetum lucidum).
Черевце в основному має овальну форму, рідше круглу, незграбну, або забезпечене різними відростками (роди Gasteracantha, Phoroncidia), іноді ж має дуже подовжену форму ( Ariamnes flagellum Dol.); знизу біля його основи знаходиться статевий отвір, у самців у вигляді простої поперечної щілини, у самок ж він оточений потовщеною хітиновою платівкою — епігіною ({ {lang-la| epigynum s. sarum}}) з язикоподібним, зігнутим відростком (лат. clavus s. ovipositor).
На нижній поверхні кінчика черевця знаходиться шість павутинних залоз, розташованих у порожнині черевця, які продукують білковий секрет, що при контакті з повітрям полімеризується, утворюючи шовкову нитку — павутину.
Розміри
Довжина тіла різних представників варіює в значних межах: від часток міліметра майже до десятка сантиметрів. Найменший павук -Patu digua сягає розміру лише 0,37 мм. Найбільші павуки — птахоїди терафоза Блонда, довжина тіла яких може досягати 9 см, а розмах ніг — до 25 см.
Забарвлення
Павуки мають лише три види пігментів (візуальні пігменти (англ. ommochrome), білін (англ. bilin) і гуаніни), можливо, є ще невідкриті. Меланіни, каротиноїди та птерини, які дуже поширені серед тварин, у павуків відсутні. У деяких видів екзокутикули лап і черевця утворюються за допомогою дублення і в результаті цього вони набувають коричневого кольору. Білін, що зустрічаються, наприклад, у Micrommata virescens надає коричневого кольору цьому павуку. Гуанін відповідальний за білий колір, наприклад, у павука-хрестовика (Araneus diadematus). Є багато видів, у яких є спеціальні лусочки, які називаються гуаноцитами (англ. guanocytes). Таким родам, як: Tetragnatha, Leucauge, Argyrodes і Theridiosoma, гуанін надає сріблястого відтінку. Хоча гуанін спочатку є кінцевим продуктом білкового обміну, його екскреція заблокована у павуків і він зберігається.[6] Структурні кольори у деяких павуків утворюються у результаті заломлення, розсіювання або інтерференції світла, наприклад, на видозмінених щетинках і лусочках. Біла просома у представників роду Argiope — це результат відбивання світла волосками, представники родів Lycosa і Josa мають ділянки тіла, що складаються з видозмінених щетинок, які мають властивість відбивати світло.
Сенсорні органи
У павуків кілька сенсорних органів для відчуття оточення, в якому вони живуть. У павуків немає вух. Павук чує за допомогою дуже крихітних волосків трихоботрій (англ. thrichobotria), які розташовані на його ногах. За допомогою волосків павук здатний дуже точно визначати місце випромінювання звуку, інтерпретуючи рух повітря.
Очі павуків різних родин дуже сильно відрізняються. У павуків, які полюють без ловчої мережі, наприклад у павуків-вовків (Lycosidae), павуків-рисей (Oxyopidae) і павуків-скакунів (Salticidae), дуже добре розвинений зір. Експерименти показали, що павуки-скакуни можуть навіть розрізняти кольори. Печерні павуки, які живуть у темряві, не бачать зовсім або ж бачать дуже погано. Вони повністю залежать від звуків і відчуттів. У павуків-кругопрядів, наприклад, Araneus diadematus, дуже маленькі очі. Їм практично не потрібен зір, щоб ловити здобич. У них дуже добре розвинений механізм відчуттів, який дозволяє їм виявляти рухи у своїх мережах.
Павуки відчувають запахи за допомогою спеціальних чутливих волосків, розташованих на ногах. Смакові відчуття у павука у роті відсутні. Павук відчуває чи їстівна його здобич за допомогою хімічно чутливих волосків, розташованих на ногах.
Розмноження
Павуки роздільностатеві тварини. У павуків також часто присутній статевий диморфізм. Самці часто менші і більш різнобарвні, ніж самки. Самців можна легко впізнати за педипальпами, точніше, за подовженим цибулинам на їх кінцях, які вони використовують, щоб ввести сперму у відкриті статеві органи жіночих особин.
Органи відтворення павука розташовані перед прядильними органами. У самців існують різні способи демонстрації жіночій особині того, що він зацікавлений у паруванні. Самці деяких видів пропонують подарунок, інші «грають» ногами на ловчій мережі самки, а деякі виконують танець. Якщо сигнали правильні і самка готова до спаровування, вона дозволяє кавалеру наблизитися. До спарювання самці заповнюють довгасті цибулини (цимбіуми) на кінцях педипальп спермою, для чого вони створюють маленьку мережу. Потім самці кидають на мережу декілька крапель сперми з геніталій і набирають сперму в цимбіуми.Після спарювання самка часто поїдає самця, якщо він не встигає втекти.
Павутина
Павутина — секрет павутинних залоз, який незабаром після виділення застигає у формі ниток. За хімічною природою являє собою білок, близький за складом до шовку комах. Павутину здатні виділяти представники ряду груп павукоподібних (павуки, псевдоскорпіони, деякі кліщі) і губоногі багатоніжки.
Варіанти використання павутини виявляються досить різноманітні, але найпоширеніше застосування її для побудови яйцевих коконів, сперматофор, ловчих мереж і укриттів на час линяння або несприятливих умов. Слід зазначити, що ловчу мережу павуків також часто називають павутиною. Павутина — це пружний матеріал, який рветься лише при розтягу 200–400%.[7]
Відомо сім типів павутинних залоз:
glandula aggregata — виробляє липкий шовк; glandula ampulleceae — виробляє шовк для ниток, що використовуються для переміщення; glandula pyriformes — виробляє шовк для ниток кріплення; glandula aciniformes — виробляє шовк для заплітання здобичі; glandula tubiliformes — виробляє шовк для мішка з яйцями; glandula coronatae — виробляє шовк для осей липких ниток.
У одного виду павуків одночасно всі типи залоз не зустрічаються.
Палеонтологія
Найдавніші знахідки датуються кам'яновугільним періодом. Основний матеріал з палеонтології павуків представлений інклюзіями в бурштині. Нерідко в таких останках відображені сцени з життя павуків: спарювання, лов видобутку, плетіння павутини, можливо, навіть турбота про потомство. Крім того, в бурштинових інклюзіях зустрічаються яйцеві кокони і ловецькі мережі (іноді з видобутком); вік найдавнішої відомої викопної павутини — близько 100 мільйонів років.
Ілюстрації
Див. також
Додаткові відомості вікіпедія
Література
1.↑ Norman I. Platnick American Museum of Natural History 2009 2.Фауна Галичини і Карпат.База даних 2009 [1] 3.Levi H. W., Levi L. R. A Guide to Spiders and Their Kin. A Golden Nature Guide. Golden Press, New York, 1968, 160 p. (Pp. 20, 44) 4.Oxford, GS & Gillespie, R.G. (1998). Evolution and Ecology of Spider Coloration. Annual Review of Entomology 43:619-643 5.Світ павуків
Джерела
1.http://coleo.blog.net.ua/kolektsiji/ 2.Підбірка публікацій про павуків 3.Павук - птахоїд 4.Павук - каракурт 5.Зоологія безхребетних: Підручник у 3 кн. Кн. 2 / Г. Й. Щербак, Д. Б. Царичкова, Ю. Г. Вервес. — К.: Либідь, 1996.— 320 с. ISBN 5-325-00663-0
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
Ілюстрації
Медіа
https://www.youtube.com/watch?v=v-8mqYiMMgg