Відмінності між версіями «Жінка»

Поточна версія на 09:03, 12 грудня 2013

Словник Бориса Грінченка

Жінка, -ки, ж. 1. Женщина. Жінки довге волосся мають, а розум короткий. Ном. № 9034. І жінка одна була у кровотечі років дванадцять. Єв. Мр. V. 25. 2. Жена. Єсть у мене батько і рідная мати, єсть у мене жінки і малії діти. Мет. 94. Ум. Жінонька, жіночка. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують. Шевч. 67.

Інші словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. Особа жіночої статі; протилежне чоловік. Жінки з Аматою з'єднались, По всьому городу таскались І підмовляли воювать (Іван Котляревський, I, 1952, 191); Хай живе, хай уславляється радянська жінка, жінка вільна, жінка-творець, жінка-мати (Остап Вишня, День.., 1950, 103).
2. Доросла, на відміну від маленької дівчинки. Налякані діти починали ревіти, жінки їх гамували і витирали сльози руками (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 178); Нагнав [Давид] жінку якусь по дорозі — везла з дівчинкою возик з мішком од млина (Андрій Головко, II, 1957, 18).
3. Заміжня особа стосовно до свого чоловіка. — Галю, будь мені жінкою та поїдьмо ізо мною, — каже козак (Марко Вовчок, I, 1955, 320); Зараз перед ним [трюмо] Наталя, Данюшина жінка, зачіску поправляє (Андрій Головко, II, 1957, 45);

Етимологічний словник української мови у семи томах / Укладачі: Р.В. Болдирьов, В.Т. Коломієць, А.П. Критенко та ін. – К. : Вид-во «Наукова думка», 1982. – Т. 2. – С. 205 – 206.

ЖІНКА

• (рідк.) «дружина; жінка», [жена] «жінка” Ж, [женило] «хлопець, якому час одружуватися», жених, женихівство, женишина «один із двох закоханих», женщина, [женячка] «одруження», [жінва] (зб.) «жіноцтво», жінка, жінота, [жінотва], жіноцтво, [жіночник] «бабинець» Ж, [жінощина] (зб.) «жіноцтво», жоних, жонота Г, Пі, [жоноха] «жінка», [женихливий, женишливий], жіноцький, жіночий, жіночний, жінчин, жонатий, женити, женихатися, [жоновати] «бути заміжньою жінкою» Я, [безженець, безженство], [нежонач] Л;
• р. болг. жена, бр. жонка, др. жена, п. zona, ч.слц. žena, м. жена, схв.

жена; споріднене з прус. genno «жінка», гот. qinô «жінка», двн. quena «жінка», quena «тс.», англ.. queen «королева», дірл. ben «дружина».

• Шанский ЭСРЯ I 5? 284; Фасмер – Трубачев II 46; Преобр. I 228; Brückner 665; Holub – Кор. 444; Holub – Lyer. 522, Machek ESGC 725; БEP I 533 – 535 – 536; Skok III 677; Трубачев Терм. родства 105 – 110 ; Топоров II 297 – 210; Pocorny 473 – 474.

Фразеологічний словник української мови / за ред. Л.С. Паламарчук, В.М. Білоноженко, В.О. Винник та ін. - К.: Наукова думка. 1993. - К. 2. - С.769.

Руки [жіночі] не ходили де. Не прибиралось. Ліжко наспіх покрите пишно. ковдрою, розгорнуті книжки на стільці поряд з ліжком - все це говорило про те, що жіночі руки давно тут не ходили (Сиз.)

Ілюстрації

Цікаві факти

Прислів’я і приказки

Жінка – не рукавиця, мінять жінку не годиться.
Добра жінка – то весілля, а зла – то погане зілля.
Жінка дає більше, як обіцяє, чоловік обіцяє більше, ніж дає.
Куди голка, туди й нитка, куди чоловік, туди й жінка.

Українська жінка
Липа Ю. Українська жінка / Жінка. – № 7–8 (квітень). – 1938. – С. 2-4.

На вступі не можу мислею не привітати і мою матір, і матерей моїх батьків, і довгий ряд їх попередниць, тих жіночих істот, що губляться в темряві віків. Тих жіночих істот, що без них кожен з нас не був би тим, ким він є і, може, буде.
Жінка – це щось як сонце і повітря довкола нас, що ми не привикли окреслювати. Правда, є лірики і є письменники, що так натхненно і гаряче пишуть про жінок. Однак ми не здобудемо від них знання про жінку. У всіх їх описах є потаємне бажання віддати лишень одну прикмету: безсилість вислову чоловічого почуття перед образом жінки.
Жінка – одна з найбільших потужностей світа, предивно тривала у своїй владі. Дивно, тисячі разів описуємо Україну як місцевість, як теорію-заміри, як облічення чисел, а однак так рідко описуємо її, як жіночність, як силу жіночости. Яка ж то багата сила!
Дехто, повний нужденних теорій, що прийшли з убогих надбалтійських країв до нашого пишного краю, хотів би із понятть жінки і жіночости зробити щось нижчого, щось служебниць кого у порівнянні з мужчиною. Обридливо звучать їхні повторювання про те, що жінці належиться тільки догляд за дітьми, відвідування церкви, варення в кухні і підвладність мужчині. Таким пригадаймо, що ще в XVI ст. існувала в нас „присяга молодих перед вінчанням”, де він каже до неї, що „бере її як другиню”, рівну собі перед Богом.
Дехто, повний хаосу і примітивізму, що приходить до нас з уральських пущ і московських лісових людей, хотів би зв’язати роль жінки тільки з примітивним залагодженням фізіологічного призначення. Таким пригадаймо слова з народної пісні, де багато є духу раси. В пісні говорить дівчина до милого, що річ не в карих очах, а „в тій правді”, що є між українцем і українкою.
Врешті є й такі, що ціле поняття своє про Україну вкладають в образ героїчного вояка. Жінка не може бути, кажуть вони, героїчним вояком, отже тим самим не є вона важним первнем в українській духовності. Власне, українка, як мало котра жінка в Європі, була зв’язана і з війною, і з героїчною військовістю. Багато їх було, багато їх є і ще багато буде тих українок, котрі потрапили залізом і вогнем боронити честі і слави України. Честь їм за це!
А однак, коли спитати себе, чи то в тім є призначення українки – то скажемо: ні! Вони можуть заступити своїх братів, що упадають, що найшлися в тяжких обставинах, вони можуть в шаленому вирі боротьби шляхетно згинути як жертва, чи як боєць, однак перше місце в воєнному риштунку – для мужчин, а не для жінок. Це їхнє, а не жіноче завдання.
Ба навіть амазонки, це праукраїнське плем’я, що жили самі й управляли тільки війну й полювання, в описах еллінів не зосталися до кінця анахоретками, професіоналками війни. Навіть вони вкінці знайшли гарних, дібраних хлопців, покохали їх і побрались.
Українська жінка є зв’язана з військовістю, але не там головний її вияв в духовності раси. Не там її влада. Може, та влада в любові? Там її природний терен кермування? Хто ж відмовить жінці зручності на цьому терені міражу, чарівництва, жорстокості, призначення і простоти? Ні, вона може знає терен любові ліпше від мужчини і більше угадує гру глибоких життєвих поривів, але вона не кермує ними. Навпаки, знаючи ліпше від мужчини всю небезпеку інстинкту любові, старається жінка радше злагодити брутальність і нерівність вибухів почуття.
Так само без жалю карають жінки тих, що вийшли поза межі звичайності й традиції. Карають передовсім жінок. Українка має більшу індивідуальність ніж жінки інших, передовсім сусідніх народів, а також їй тяжче, ніж іншим, втримати в окреслених межах своє розбуджене почуття.
Звернімося ж до окреслення жінки в сучасному світі. Роздумування над жінкою і її роллю не такі цікаві в сучасній Європі. Тут, здається, французька й німецька концепції жінки вичерпали все можливе. Для українця цікавіше є заглянути до іншого краю. Цікаво й тому, що там формується, мабуть, найбільший сучасний центр цивілізації білої раси, цікаво й тому, що свіжість світовідчування там є яскравішою, аніж в Західній Європі.
Це ж там, в Америці нотують уважні спостерігачі все більший зріст значення жінки. Американці не бояться приходу ані тоталітаризму військовості, ані комунізму – для них майже невідхильною річчю є прихід жінок до влади. Там жінки грають першорядну роль в житті країни. В жоднім іншім краю немає такої пошани до жінки і бажання одночасно пізнати її істоту, як в Америці. Передовсім в американських біологів знайдемо на цю тему тепер багато аналітичних і синтетичних праць. Спровадити їх можна до кількох підставових тверджень.
Жінка є цілком відмінною від мужчини істотою. Роль її в цивілізації раси є вища, аніж чоловіча. Вона є носителькою тої цивілізації раси. Назагал жінки досягають повного розвитку тільки по одній, або кількох вагітностях. Вагітність цілковито змінює духовний і тілесний стан жінки. Величезний вплив на ці переродження робить довга присутність плоду в ній. Його молода тканина, що частинно є й батьківська, виділяє речовини й напоює ними ціле тіло жінки, вона немов затроєна ним. І звідти повстає той перелом у тілі й душі жінки – її цілий організм це вже певний наслідок хімічною сполуки чоловічого й жіночого первнів. Це вже – мати, може найвища форма людства.
Це щось нового в жінці. Мати – це не войовниця і не коханка. Є в ній більша від обох духовна стійкість. „Жінки, що були вагітні – каже біолог – є більш зрівноважені від тих, що не мали дітей”. Звернім увагу на ту „зрівноваженість”. В наших роздумуваннях над українською жінкою і українською расою вона нам багато пояснюватиме. Особливо багато пояснить духовність матері в розумінні української жінки.
Треба признати, що кермує українською родиною жінка. Мужчина виступає назовні як представник і оборонець, але найголовніше духовне внутрішнє життя і формування опінії родини спочиває в руках жінки. Особливо видно цю перевагу жінки, коли споглядаємо пересічну міщансько-селянську родину. […] Жінка в родині є носителькою не тільки щастя щоденності, не тільки понять справедливості, але й суспільної й расової моралі. Вона більше, ніж мужчина, формує расу. Один з найблискучіших дослідників українських органічних форм співжиття проф. Ф. Щербина підкреслює, що підстави українського солідаризму, які полягають в рівності та однаковій відповідальності членів та моральному авторитеті провідника, дає передусім устрій української родини. Отже жінка дає в родині і найсильніше пов’язання з минулим власної раси, і підстави норм групової організації раси. […] Витривалість в боротьбі раси завдячуємо жінці і її ролі в родині.
Український світ дав від свого початку інший міф про сполучення чоловічих і жіночих первнів. Вони сполучені в одній істоті – Матері. Мати – це найбільше божество трипільської основи раси, мати всіх інстинктів, всіх емоцій, всіх прагнень, Мати Всіх Богів, найбільше божество малоазійців і праукраїнської раси. Бо в цій істоті сполучено всі первні людини. І коли глянемо вглиб раси, поза тисячоліття, коли глянемо, що залишилось від її початків, то побачимо обожествлення Матері, як символу єдності нації в часі й моралі. Цей символ єдності увійшов і в українську християнську релігію, і в сучасну українську родину, а тим самим кермує й суспільним життям української раси.
Типово балтійські, містичні блефи блукають серед українців, як примари, і це затирає образ українських духовних реальностей. Так само накидають українцям нужденне планування, взяте з чужих зразків, що цілком не бере під увагу ані історичного, ані расового змісту краю. Провідник – це тепер алтайський шаман з теоріями-заклинаннями, або германський кочівник, що „планово” шукає міражів, а не вождь українського типу, з великою моральною відповідальністю, гострозорим знанням елементів українства й оточення і з відвагою і з вірою в Божу поміч у Великій Пригоді, що зветься історією.
І тому маю сміливість сказати, що всяке відходження від джерел і психології раси – це пониження її, а можливо навіть і запропащення, як би ці ідеї гарно не називались: соціалізм, донкіхотизм, динамізм, волюнтаризм.
Як дійшли інші до розуміння процесу кермування – не знаю. Мені особисто допомогла велика жіноча індивідуальність, може побіч Наталі Кобринської найбільша серед українських жінок XIX століття. Річ іде про Ольгу Косач – Олену Пчілку. Природна, расова спорідненість – це найважливіше для Олени Пчілки. Органічне зв’язання зі своєю кров’ю – це одна прикмета світогляду Олени Пчілки, друга прикмета – „почуття ворожнечі до інших з приводу любові до своєї національності”.
Фізична любов до свого і фізична ненависть до чужого у світогляді, у духовності, – ось що характеризує українку від найдавніших аж до останніх часів. Своє під благословенством українки, закоханої в свої українські сили! […] О. Пчілка, як синтетичка суспільних теорій, перша в нас має честь свідомо уживати та пропагувати націоналізм в Україні. За націоналізм боролась вона і проти М. Драгоманова, і проти Д. Донцова, і чужинців. Та на сторінках її полтавського „Рідного краю” знайдем не тільки популярні тепер кличі націоналізму. Там є й далеко глибші клич – клич очищення нації від чужих елементів, а також підкреслення значення кровної єдності українців. Отже, її так само мусимо визнати за основоположницю ідей українського расизму.
Треба сподіватись, що чим більше українці, як раса, будуть знаходити себе, чим глибше відчують свої прадавні духовні традиції, тим більше довіри будуть мати до інтуїції, творчості і невсипущої енергії українського жіночого первня. З цілим правом можемо його вивищувати. Це один з найкращих жіночих первнів Європи і білої раси.
Він цементує, він дає стійкість і зрівноваженість українському духовному життю. Він дає й силу, бо українка часто не відступить там, де відступить українець, і не подарує ворогові там, де подарує українець.
Бо жіночий первень, ця українська духовність-мати, має більше почуття власності на Україну, як первень чоловічий, більш фантастичний і поривистий. А тим, що хочуть кермувати українською духовністю, говорить Мати, істота, найвища в тій духовності: „Ви не є метушливі з натури, як ці всі народи, що коло вас. Не ваша річ шарпатися, викрикувати, істеризуватися, прискорювати те, чого не можна прискорити, підтримувати те, чого не можна підтримати. Ви є тут вісь між Балтією і Уралом. Ваші закони увійшли в законодавство тих, що коло вас, і ваше слово збагатило убогі засоби звіроловів і кочівників. Перед тим, як кермувати, навчіться розуміти й розрізняти великі речі українського духу. Не тільки розуміти, але й відчути, не тільки відчути, але й собою не одну з них висловити. Тоді будете довго жити самі в цьому народі, і тоді збудуєте його і попровадите переможно в історію”.

Джерела та література

1. Словник Бориса Грінченка
2. Фразеологічний словник української мови / за ред. Л.С. Паламарчук, В.М. Білоноженко, В.О. Винник та ін. - К.: Наукова думка. 1993. - К. 2. - С.769.
3. Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
4. Етимологічний словник української мови у семи томах / Укладачі: Р.В. Болдирьов, В.Т. Коломієць, А.П. Критенко та ін. – К. : Вид-во «Наукова думка», 1982. – Т. 2. – С. 205 – 206.