Відмінності між версіями «Сакрамент»

Поточна версія на 14:15, 11 грудня 2013

Сакрамент, -ту, м. Причастіе. Не признається не станеш його сповідать і сакраменту давати. Чуб. II. 106.

Сучасні словники

СЦОТ (Словник церковно-обрядової термінології)

САКРАМЕНТ 1. див. Таїнство Євхаристії; 2. Те саме, що Дари Святі

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Причастя.

Таїнство Причастя.

Діти і святе таїнство Причастя

Цікаві факти

7 найпоширеніших забобонів про Причастя Забобони в церковному житті: звідки вони беруться і як їх розпізнати? Дотримання яких «правил» поведінки до і після Причастя є не лише малоістотним, але й шкідливим? Для християнської свідомості забобони – це щось протиприродне. Але, на жаль, навіть серед людей, що приступають до Причастя, вистачає тих, хто ще не розлучився з язичницьким світоглядом. Навіть, приступаючи до великої святині, приймаючи у себе Плоть та Кров Христову, така людина не скидає старий забобонний одяг, а стає носієм «гібридної», як кажуть соціологи, релігійної свідомості. Вона, начебто, й православна за формою і навіть трохи за змістом, але з елементами язичництва. Але як не можна бути трішки вагітною, так не вийде бути трішки православним. Якщо ми називаємо себе християнами, тоді в нас не повинно бути місця для забобонної свідомості. Як жартував митрополит Антоній Сурозький: «Якщо бачу, що чорна кішка хоче перебігти мені дорогу, я даю їй це зробити, а раптом вона забобонна».

Ось кілька найпоширеніших прикладів забобонів, які стосуються Причастя:

1. У ніч після Причастя спати не можна - розгубиш всю благодать. Тут наявне механічне розуміння Таїнства, де благодать сприймається, як якась енергія, яку можна черпати автоматично. Вдень благодать працює, а увісні витрачається даремно. Але Церква - це не магазин, а благодать - не товар. Життя з Богом, уподібнення Христу - мета християнина, і все, що даровано Церквою, в тому числі й Таїнства, служить для встановлення або підтримки зв'язку з цим і вдень, і вночі.

2. Перед Причастям після полуночі не можна ковтати слину і чистити зуби. Це не стільки забобон, скільки перестраховка від порушення форми здійснення Таїнства. Мовляв, якщо проковтнув слину, то таїнство не буде дійсним. У «Пам'ятці християнину, який бажає приступити до Святої Чаші для причастя Животворящого Тіла і Крові Христових» є з цього приводу наступне повчання: «...якщо хто-небудь, постуючи для прилучення Святих Тайн, вмиваючись або перебуваючи у лазні, проковтнув трохи води, чи повинен такий причаститися? Як відповідає у своєму канонічному посланні святитель Тимофій Олександрійський: «Повинен. Бо інакше сатана, знайшовши можливість віддалити його від Причастя, частіше буде робити те ж саме».

3. Благодать Причастя «діє» 6 тижнів. Є ще варіації на цю тему, коли говорять, що три дні після Причастя диявол не може підступити до людини. Ці числові характеристики побудовані за класичною забобонною схемою: автоматично убезпечити себе від тривог. В даному випадку 6 тижнів можна розслабитися, а потім знову до церкви за благодаттю.

4. Після Причастя не їдять виделкою, щоб благодать не проколоти. Анекдотичне марновірство, яке не потребує коментарів з причини свого повного безглуздя.

5. Після Причастя позіхати не можна – Святий Дух вилетить, а біси залетять. У цьому марновірстві відображено примітивне уявлення про Духа Святого. Крім того, якщо біси так легко опановують нещасним християнином після Причастя, тоді вже краще взагалі мовчати, не відкривати рот, не їсти й не пити. Залишається ще питання, чому біси влітають тільки через рот, а не через вуха, наприклад, і чому саме під час позіхання?

6. Причастя потрібне для очищення організму та для підняття гемоглобіну в крові. Тут яскраво виражена відсутність релігійної свідомості. Замість Бога людина шукає ліки. А Причастя сприймає як магічний обряд. Схожим чином мислять ті батьки, які приводять своїх дітей на Причастя лише з метою «щоб не хворів».

7. Причастя у архієрея сильніше, ніж у простого священика. Людина намагається таким чином «посилити» Таїнство. Адже це набагато легше, ніж гідно підготуватися до прийняття Святих Дарів. Всі ці забобони об'єднує ще одна спільна риса - віра не в Бога, а в магію, в алгоритм дій, який допомагає сам по собі. Від нас - ритуал, нам - благодать. Відходить на другий план зустріч з Богом, спілкування з Ним, порятунок - це все дуже складно і незрозуміло. Зручніше мислити так: «Ми ж постили три дні! Подавай нагороду! » Ця психологія обміну - ще одна риса язичницької свідомості. Саме такий формат відносин прийнятий у стосунках з ідолами. Язичник приносить жертву божкові і встановлює з ним якийсь договір, за яким той тепер зобов'язаний допомогти йому в полюванні. Не вийшло з полюванням, божка можна й відлупцювати. У християнстві інакше. Нам потрібен Господь кожну секунду нашого життя, і ми докладаємо всі зусилля, щоб бути з Ним. Саме Господь, а не благополуччя, яким Він нас щедро обдаровує. Апостол Павло писав про жагу Бога, яка перевищує жагу життя: «бажаю померти та бути з Христом, бо це значно краще» (Флп. 1:23). І коли в центрі життя звільняється місце для Христа, тоді йдуть звідти забобони та спроби маніпулювати обставинами свого життя через виконання безглуздих дій.