Відмінності між версіями «Розселення слов'ян і заснування Києва»

Поточна версія на 21:34, 19 березня 2012

«Літопис руський» — це книга великого формату (30×23 см). Книгу переписано близько 1425 року. Рукопис має старовинну шкіряну оправу з мідними застібками і нараховує 307 нумерованих аркушів, або 614 сторінок.

<...> Коли ж поляни жили особно і володіли родами своїми, — бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіючи кожен родом своїм, — то було [між них] три брати: одному ім’я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів¹, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею.
Зробили вони городок [і] на честь брата Їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони [тут] звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.
Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому [й] казали: “На перевіз на Київ”. Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Цесарограда. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо, [щоправда, до якого]², а тільки про те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од [того] цесаря, — котрого я не знаю, [як не знаю] і при котрім він цесарі приходив [туди]. А коли він вертався назад, [то] прийшов до Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів [тут] сісти з родом своїм. Та не дали йому ті, що жили поблизу. Так що й донині називають дунайці городище те — Києвець³. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут він і скончав живоття своє. І два брати його, Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут скончалися.
А по сих братах почав рід їхній держати княжіння в полян. А в деревлян [було княжіння] своє, а дреговичі [мали] своє, а словени — своє в Новгороді, а другі [сиділи] на [ріці] Полоті, котрі й [називаються] полочанами. Од сих же [полочан на схід (?) є] і кривичі, що сидять у верхів’ї Волги, і в верхів’ї Двіни, і в верхів’ї Дніпра; їхній же й город є — Смоленськ, бо туди сидять кривичі. Також сіверяни [сидять на схід (?)] од них. На Білім озері сидить весь, а на Ростові-озері⁴ — меря⁵, а на Клещині-озері сидить теж меря. А по Оці-ріці, де впадає вона у Волгу, [сидить] окремий народ — мурома. І черемиси окремий народ, і мордва окремий народ. Бо се тільки слов’янський народ на Русі: поляни, деревляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани, — бо сидять вони по [ріці] Бугу, — а потім же волиняни. А се — інші народи, які данину дають Русі: чудь⁶, весь⁷, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва, зимигола, корсь, нарова, діб. Ці мають свою мову, [походять] від коліна Яфетового⁸, бо живуть у північних краях. <...>

^1.Боричів узвіз — дорога з Гори (найдавнішої частини Києва з горою Кия та Хоривицею) на Поділ. Нині — лінія Андріївського узвозу.
^2.Можливо, до Юстініана І, візантійського імператора, що зійшов на трон 527 р.
^3.Києвець — городок на правому березі пониззя Дунаю, точне знаходження не встановлено, гадають в районі м. Хоршови в сучасній Румунії.
^4.Ростов-озеро — озеро біля Ростова Великого, нині — озеро Неро.
^5.Меря — давній фіно-угорський народ, що існував на території сучасної Московської, Володимирської, Ярославської, Івановської й Костромської областей.
^6."Чудь" – етнонім, що використовували для всіх прибалтійсько-фінських народів.
^7.Весь (земля і народ) — фінське плем’я, що населяло район Білого озера, нині — західна частина Вологодської обл. Російської Федерації.
^8.Яфе́т - молодший син біблійного Ноя.

Літопис руський. К.: Дніпро, 1989—С . 4—7.