Відмінності між версіями «Дармоїд»
(→Сучасні словники) |
(→Джерела) |
||
(не показані 16 проміжних версій 4 учасників) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
− | + | '''Дармоїд''', '''-да''', ч.,зневажл.<br /> | |
− | + | ||
− | + | Той, хто живе на чужий кошт, чужою працею; нероба.<br /> | |
− | в нетермінологічному значенні «лінь, неробство» | + | 'Дармоѣдъ, тунеядецъ, паразитъ. 'Одчепися, дармоїде, бо до мене кращий їде. Нп. 'Тут дай Боже самому з сем’єю пропитатись, а він ще й дармоїдів набірає.Кв. Пов. II. 20. <br /> |
− | + | ||
− | Слово «дармоїд» вживалося у деяких законодавчих актах Російської імперії, але не мало особливих ознак злочину. Петровський «Табель про ранги», визначаючи місце в ієрархії державної служби, деякою мірою давав можливість висунутися талановитим людям з нижчих станів | + | ''Дармоїдство'' — в нетермінологічному значенні «лінь, неробство», «життя за рахунок чужої праці, на чужий рахунок», «паразитичне існування за рахунок суспільства».<br /><br /> |
+ | Слово '''«дармоїд»''' вживалося у деяких законодавчих актах Російської імперії, але не мало особливих ознак злочину. Петровський «Табель про ранги», визначаючи місце в ієрархії державної служби, деякою мірою давав можливість висунутися талановитим людям з нижчих станів. «Щоб тим охоту подати до служби і оним честь, а не нахабам і дармоїдам отримувати», — свідчила одна з описових статей закону. У дорадянські часи в поняття дармоїдства не вкладалося ніякого особливого соціально значущого контексту. Нероба жив за рахунок своїх близьких, суспільною мораллю це не схвалювалося, і не більше того. У Радянському Союзі під дармоїдством вже розумілося паразитичне існування не за рахунок окремих громадян, а за рахунок усього суспільства. | ||
+ | |||
+ | ==Історія виникнення поняття== | ||
+ | У кожному суспільстві існує не тільки основна частина населення, що в «поті чола свого» здобуває матеріальні блага (більшість населення), проте і другорядна частина населення, що «паразитує» на добропорядних громадянах. У загальному випадку соціальні паразити поділяються на дві протилежні частини. Перша (державні службовці), т. зв. «добропорядний паразитизм», забезпечує саме існування будь-якої держави. До неї також слід включити і тих спеціалістів, що забезпечують фінансовий обіг в державі (оскільки т.зв. «бартер» хворіє на численні зловживання та корупцію). Друга (численні працівники напів-фіктивних фірм та фірмочок), т. зв. «паразитизм в квадраті», за замовчуванням паразитує на «добропорядному паразитизмі», і по своїй суті показує рівень «соціального захворювання» того чи іншого суспільства. Чим більша доля «паразитизму в квадраті» в суспільстві, тим більш хворим воно є. Тому, в будь-яку епоху керівники держави старалися зменшити долю зловживань та корупції, пов'язаної з «паразитизмом в квадраті». | ||
+ | |||
+ | '''Біологічні передумови соціального паразитизму'''<br /> | ||
+ | |||
+ | Враховуючи той факт, що гени в будь-якому суспільстві розміщуються по індивідах за статистичним законом (наприклад Гауса), тому в кожному суспільстві присутня частина індивідів (на «хвості» розподілу Гауса), що за замовчуванням не може фізично працювати, а весь їхній інтелектуальний розвиток направлений на отримання доходу не пов'язаного з фізичною працею і з мінімальним напруженням інтелекту. Більше того, якщо будь-яке дитя не призвичаїти до праці в малому віці, то воно природнім чином звикне до неробства (явище т. зв. «негативного імпринтингу»). | ||
+ | |||
+ | Тут також можна відзначити, що соціальний паразитизм розвиненіший в кочових народах» ніж в осілих, оскільки в осілих народах дітей змалечку привчають до монотонної праці щодня, а тих, кого так і не вдається призвичаїти, просто викидають за межі суспільства чи общини. Кочові ж народи більш звикли до паразитизму на осілих народах в силу природних умов існування, тому відсоток «паразитів» серед них значно більший, ніж в осілих народів. Таким чином, в будь-якому суспільстві присутні люди (декілька відсотків як мінімум), які паразитують в чистому вигляді на добропорядних громадянах, не приносячи ніякої користі цьому суспільству. Відсоток нероб-паразитів звичайно залежить від епохи та соціального устрою. Наприклад, основним лозунгом в СРСР був: «Той, хто не працює, той не їсть». Всіх людей змушували працювати, а нероб записували в дармоїдів і переслідували всіма можливими засобами. Після розвалу СРСР в 1991 році, кількість нероб-паразитів значно збільшилася (зник тиск держави, а також збільшилася кількість людей, що вимушено не працюють внаслідок втрати роботи). Тому сьогодні кількість нероб-паразитів може складати понад 10% від працездатного числа громадян, що знаходиться близько до критичної маси розвалу суспільної організації. | ||
+ | |||
+ | '''Соціальні передумови паразитизму'''<br /> | ||
+ | |||
+ | Найсприятливіші умовами для розквіту соціального паразитизму в квадраті є перехідні періоди розвитку суспільства. Наприклад, після Жовтневого перевороту та Громадянської війни і наступного воєнного комунізму в СРСР настала перехідна епоха НЕПу (нової економічної політики з елементами приватної економічної діяльності). В цю епоху на просторах СРСР розмножився чисельний легіон всяких фірм та кооперативів з обмеженою відповідальністю, що викачував фінанси з тих, хто доброчесно працював на фабриках та на землі. Типовим прикладом обкрадання держави тоді були замовлення на постачання будь-якої сировини чи товару державній установі через фірму-посередника, котра після отримання грошей ставала банкрутом. На чолі такої фірми-посередника були т.зв. «зіцголови», що не знали суті справи і отримували мінімальний зиск «за шкідливість» (тобто за відсидку в тюрмі), а справжні «комбінатори» знаходилися в тіні та накопичували капітал після кожної оборудки (при НЕПі легалізації капіталу не було). Один з таких комбінаторів і був показаний в романі «Золоте теля» як Олександр Іванович Корейко. Відсутність легалізації капіталу породжувала паразитизм вищого рівня (тобто паразитизм на паразитах!), наприклад, інший комбінатор — Остап Бендер шляхом шантажу вирішив трішки «подоїти» паразита першого рівня Корейко, причому зробив це з успіхом. Правда «успіх» виявився досить обмеженим, оскільки навіть тоді існував жорсткий контроль за «відмиванням грошей». Наприклад, організувати фірму в СРСР було можливо без фінансового контролю (фірма «Роги та копита»), проте «перекачка фінансів» за кордон тоді була неможлива. Ось чому, навіть отримавши свій мільйон, Остап Бендер так ним і не скористався. | ||
+ | |||
+ | Інша справа перехід на «рейки капіталізму» в 90-ті роки після розвалу СРСР. Колишні номенклатурні «партай-геноссе» врахували «досвід НЕПу» і в першу чергу захопили (цілком «демократично»!) владу на пострадянському просторі, забезпечивши такі «закони», які в першу чергу реалізували дармову приватизацію та вільні фінансові потоки на Захід. Тому за короткий час на пострадянському просторі утворилося стільки олігархів, в порівнянні з якими наші комбінатори (Корейко і Бендер) виглядають «невинними ягнятами»! Таким чином, мимоволі українські письменники з Одеси Ільф та Петров створили практично «покрокову інструкцію» з шахрайства для перехідних періодів розвитку суспільства, якою і скористались вихідці з партноменклатури та кримінальні елементи в 90-х роках при отриманні незалежності пострадянських республік. | ||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:CmgiXQDVIAAt7Qx.jpg|x140px]] |
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Ledar-ce-ne-tlki-ledar_1.jpg|x140px]] |
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Lenost-eto-poslovici-o-leni.jpg|x140px]] |
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Moy-muzh-lentyay-chto-delat-esli-muzh-nichego-ne-delaet-doma.jpg|x140px]] |
|} | |} | ||
− | == | + | |
− | + | ==Відео== | |
+ | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
+ | |- valign="top" | ||
+ | {{#ev:youtube|173x8JrXWao}} | ||
+ | {{#ev:youtube|SgIZ4i_vJ_s}} | ||
+ | |} | ||
+ | |||
+ | ==Джерела== | ||
+ | 1.https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B0%D1%80%D0%BC%D0%BE%D1%97%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE | ||
+ | 2.http://sum.in.ua/s/darmojid | ||
+ | |||
[[Категорія:Да]] | [[Категорія:Да]] | ||
+ | |||
+ | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет права та міжнародних відносин]] | ||
+ | [[Категорія:Слова 2018 року]] |
Поточна версія на 12:57, 20 листопада 2018
Дармоїд, -да, ч.,зневажл.
Той, хто живе на чужий кошт, чужою працею; нероба.
'Дармоѣдъ, тунеядецъ, паразитъ. 'Одчепися, дармоїде, бо до мене кращий їде. Нп. 'Тут дай Боже самому з сем’єю пропитатись, а він ще й дармоїдів набірає.Кв. Пов. II. 20.
Дармоїдство — в нетермінологічному значенні «лінь, неробство», «життя за рахунок чужої праці, на чужий рахунок», «паразитичне існування за рахунок суспільства».
Слово «дармоїд» вживалося у деяких законодавчих актах Російської імперії, але не мало особливих ознак злочину. Петровський «Табель про ранги», визначаючи місце в ієрархії державної служби, деякою мірою давав можливість висунутися талановитим людям з нижчих станів. «Щоб тим охоту подати до служби і оним честь, а не нахабам і дармоїдам отримувати», — свідчила одна з описових статей закону. У дорадянські часи в поняття дармоїдства не вкладалося ніякого особливого соціально значущого контексту. Нероба жив за рахунок своїх близьких, суспільною мораллю це не схвалювалося, і не більше того. У Радянському Союзі під дармоїдством вже розумілося паразитичне існування не за рахунок окремих громадян, а за рахунок усього суспільства.
Історія виникнення поняття
У кожному суспільстві існує не тільки основна частина населення, що в «поті чола свого» здобуває матеріальні блага (більшість населення), проте і другорядна частина населення, що «паразитує» на добропорядних громадянах. У загальному випадку соціальні паразити поділяються на дві протилежні частини. Перша (державні службовці), т. зв. «добропорядний паразитизм», забезпечує саме існування будь-якої держави. До неї також слід включити і тих спеціалістів, що забезпечують фінансовий обіг в державі (оскільки т.зв. «бартер» хворіє на численні зловживання та корупцію). Друга (численні працівники напів-фіктивних фірм та фірмочок), т. зв. «паразитизм в квадраті», за замовчуванням паразитує на «добропорядному паразитизмі», і по своїй суті показує рівень «соціального захворювання» того чи іншого суспільства. Чим більша доля «паразитизму в квадраті» в суспільстві, тим більш хворим воно є. Тому, в будь-яку епоху керівники держави старалися зменшити долю зловживань та корупції, пов'язаної з «паразитизмом в квадраті».
Біологічні передумови соціального паразитизму
Враховуючи той факт, що гени в будь-якому суспільстві розміщуються по індивідах за статистичним законом (наприклад Гауса), тому в кожному суспільстві присутня частина індивідів (на «хвості» розподілу Гауса), що за замовчуванням не може фізично працювати, а весь їхній інтелектуальний розвиток направлений на отримання доходу не пов'язаного з фізичною працею і з мінімальним напруженням інтелекту. Більше того, якщо будь-яке дитя не призвичаїти до праці в малому віці, то воно природнім чином звикне до неробства (явище т. зв. «негативного імпринтингу»).
Тут також можна відзначити, що соціальний паразитизм розвиненіший в кочових народах» ніж в осілих, оскільки в осілих народах дітей змалечку привчають до монотонної праці щодня, а тих, кого так і не вдається призвичаїти, просто викидають за межі суспільства чи общини. Кочові ж народи більш звикли до паразитизму на осілих народах в силу природних умов існування, тому відсоток «паразитів» серед них значно більший, ніж в осілих народів. Таким чином, в будь-якому суспільстві присутні люди (декілька відсотків як мінімум), які паразитують в чистому вигляді на добропорядних громадянах, не приносячи ніякої користі цьому суспільству. Відсоток нероб-паразитів звичайно залежить від епохи та соціального устрою. Наприклад, основним лозунгом в СРСР був: «Той, хто не працює, той не їсть». Всіх людей змушували працювати, а нероб записували в дармоїдів і переслідували всіма можливими засобами. Після розвалу СРСР в 1991 році, кількість нероб-паразитів значно збільшилася (зник тиск держави, а також збільшилася кількість людей, що вимушено не працюють внаслідок втрати роботи). Тому сьогодні кількість нероб-паразитів може складати понад 10% від працездатного числа громадян, що знаходиться близько до критичної маси розвалу суспільної організації.
Соціальні передумови паразитизму
Найсприятливіші умовами для розквіту соціального паразитизму в квадраті є перехідні періоди розвитку суспільства. Наприклад, після Жовтневого перевороту та Громадянської війни і наступного воєнного комунізму в СРСР настала перехідна епоха НЕПу (нової економічної політики з елементами приватної економічної діяльності). В цю епоху на просторах СРСР розмножився чисельний легіон всяких фірм та кооперативів з обмеженою відповідальністю, що викачував фінанси з тих, хто доброчесно працював на фабриках та на землі. Типовим прикладом обкрадання держави тоді були замовлення на постачання будь-якої сировини чи товару державній установі через фірму-посередника, котра після отримання грошей ставала банкрутом. На чолі такої фірми-посередника були т.зв. «зіцголови», що не знали суті справи і отримували мінімальний зиск «за шкідливість» (тобто за відсидку в тюрмі), а справжні «комбінатори» знаходилися в тіні та накопичували капітал після кожної оборудки (при НЕПі легалізації капіталу не було). Один з таких комбінаторів і був показаний в романі «Золоте теля» як Олександр Іванович Корейко. Відсутність легалізації капіталу породжувала паразитизм вищого рівня (тобто паразитизм на паразитах!), наприклад, інший комбінатор — Остап Бендер шляхом шантажу вирішив трішки «подоїти» паразита першого рівня Корейко, причому зробив це з успіхом. Правда «успіх» виявився досить обмеженим, оскільки навіть тоді існував жорсткий контроль за «відмиванням грошей». Наприклад, організувати фірму в СРСР було можливо без фінансового контролю (фірма «Роги та копита»), проте «перекачка фінансів» за кордон тоді була неможлива. Ось чому, навіть отримавши свій мільйон, Остап Бендер так ним і не скористався.
Інша справа перехід на «рейки капіталізму» в 90-ті роки після розвалу СРСР. Колишні номенклатурні «партай-геноссе» врахували «досвід НЕПу» і в першу чергу захопили (цілком «демократично»!) владу на пострадянському просторі, забезпечивши такі «закони», які в першу чергу реалізували дармову приватизацію та вільні фінансові потоки на Захід. Тому за короткий час на пострадянському просторі утворилося стільки олігархів, в порівнянні з якими наші комбінатори (Корейко і Бендер) виглядають «невинними ягнятами»! Таким чином, мимоволі українські письменники з Одеси Ільф та Петров створили практично «покрокову інструкцію» з шахрайства для перехідних періодів розвитку суспільства, якою і скористались вихідці з партноменклатури та кримінальні елементи в 90-х роках при отриманні незалежності пострадянських республік.
Ілюстрації
Відео
Джерела
1.https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B0%D1%80%D0%BC%D0%BE%D1%97%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE 2.http://sum.in.ua/s/darmojid