Відмінності між версіями «Тяжко»

Поточна версія на 18:44, 14 жовтня 2018

Тяжко Тлумачення слова: 1. Присл. до тяжкий 1—10; вищ. ст. тяжче. Шість осіб і тяжко напакований віз був аж надто тяжкий на забідовані коні Мортка (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 78); Рясні гойдаються сади На яснотканих гобеленах, Налиті пурпуром плоди Звисають тяжко з віт зелених (Максим Рильський, II, 1960, 106); Марійка змахнула сльозу з очей і вдавано тяжко винесла свою повноту в темний коридор (Михайло Стельмах, II, 1962, 20); Як ось двері одчинились, і лізе в хату, тяжко переступаючи через поріг, батько Пугач(Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 134); Я знаю, що він убогий, і хворий, і тяжко заробляв на хліб (Леся Українка, III, 1952, 692); Кожне тітчине слово гострим ножем поверталося у серці Гнатовому.. То він — Гнат — нероба, він, що так тяжко працював у своїм житті...! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 25); Тихо в хаті та сумно, тільки чутно, як братова плаче, або брат тяжко.. зітхне. (Марко Вовчок, I, 1955, 42); На тимчасово окупованій ворогом Україні старі мої вчителі потрапили в біду: позбавлені пенсії, жили дуже тяжко (Степан Олійник, З книги життя, 1968, 71); Іванко тяжко плакав по смерті свого добродія (Іван Франко, VIII, 1952, 280); Сидить батько кінець стола. На руки схилився; Не дивиться на світ божий: Тяжко зажурився (Тарас Шевченко, I, 1963, 25); Тяжко мучиться Оксен і стогне уві сні (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 532); Тяжко ревнули широкими горлами чавунні гармати (Олександр Довженко, I, 1958, 259); Хорувала вона тяжко тижнів ізо три (Марко Вовчок, I, 1955, 68); — Вітю, а він що, дуже тяжко поранений був? (Андрій Головко, I, 1957, 477); // розм. Дуже, надзвичайно. Розжеврілось і загорілось, Пішов димок до самих хмар, Аж небо все зачервонілось, Великий тяжко був пожар (Іван Котляревський, I, 1952, 103); Була удова Векла Ведмедиха.. на усе село! ..Тяжко розумна була! (Квітка-Основ'яненко, Вибр., 1937, 312); Черевань був тяжко грошовитий (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 49). 2. у знач. присудк. сл., кому і без додатка. Про відчуття великої ваги, що потребує значних зусиль або крайнього напруження в дії. — На плечах несете мливо?.. Тяжко? — Аби тільки було що нести (Михайло Стельмах, II, 1962, 69); Він перевіз її [Юлю] на другий берег Дніпра, і хоч як йому було тяжко для рук, перехопив її одним духом(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 449); // Про наявність знегод, труднощів, страждань. В неволі тяжко, хоча й волі, Сказать по правді, не було (Тарас Шевченко, II, 1963, 16); Час вмирати, Бо страшно, тяжко в світі жить (Іван Франко, XIII, 1954, 144); Хлопці бачили, як тяжко живеться молодиці, і одностайно вирішили допомогти по господарству (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 358); // Про почуття неприємного фізичного стану, втоми, болю і т. ін. — А я ледве додибала До вашої хати, Не хотілось на чужині Одній умирати! Коли б Марка діждатися... Так щось тяжко стало! (Тарас Шевченко, I, 1963, 319); // Про дуже сумний, безрадісний, гнітючий настрій, стан. — Тяжко мені. Тяжко, мамо! Нащо дала вроду? Нащо брови змальовала [змалювала], Дала карі очі? Ти все дала, тілько долі, Долі дать не хочеш! (Тарас Шевченко, I, 1963, 153); Туга гнітила серце Олександрі.. їй було так гірко, так тяжко на світі! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 68). ♦ На серці (серденьку) тяжко див. серце, серденько; Тяжко на душі кому, у кого — хтось дуже сумний, з гнітючим настроєм, у важкому душевному стані. Довго їхав Шрам, понуривши голову: тяжко стало старому на душі (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 74); — Свирид приходить до мене, коли йому тільки дуже тяжко на душі(Михайло Стельмах, II, 1962, 101).

Синоніми:ТРУ́ДНО, СКРУ́ТНО, СУТУ́ЖНО, ТУ́ГО, НЕЛЕ́ГКО, ГІ́РКО, НЕСО́ЛОДКО. Антоніми : легко, просто. Зв'язок слова з іноземними джерелами: Англійська: Heavily, severely , oppressively. Німецька : Schwer. Французька : Dur. Використання слова у народній творчості: DUBIA

1837 — 1839

Нудно мені, тяжко — що маю робити? Молитися Богу? Так думка не та! Не рад би, єй-богу, не рад би журитись, Та лихо спіткало, а я сирота. Нема кому в світі порадоньки дати, Нема з ким прокляту журбу поділить, Ніхто не пригорне, як рідная мати, Ніхто не спитає: «Що в тебе болить?» Зелена діброва — та що мені з того, Що вона зелена в чужому краю!.. Цураються люди мене, як чужого, А чи привітають — жалю завдають! Вони п’ють, гуляють; у їх доля дбає, А в мене немає — сміються мені: «Чи бачиш, меж нами ледащо гуляє!» Ледащо?.. А за що!.. Що на чужині! Гуляйте, глузуйте — ваша доля мати, А мені меж вами немає де стать. Я в сірій свитині, ви пани багаті, Не смійтеся ж з мене, що я сирота! Прибуде година, коли не загину — Меж вами, панами, недоля моя, — Полину, побачу свою Україну: То ненька рідненька, то сестри стоять — В степу при дорозі — високі могили... Отам моя доля, там світ Божий милий!

Джерело тексту: список невідомою рукою у рукописному «Кобзарі» 1861, що належав І. П. Левченкові (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 3, с. 129 — 130).