Відмінності між версіями «Суперечник»
(Створена сторінка: '''Суперечник, -ка, '''''м. ''Спорщикъ. ''Суперечнику, суперечаєш, а мало знаєш. ''Чуб. III. 345. [[Кат...) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Суперечник, -ка, '''''м. ''Спорщикъ. ''Суперечнику, суперечаєш, а мало знаєш. ''Чуб. III. 345. | '''Суперечник, -ка, '''''м. ''Спорщикъ. ''Суперечнику, суперечаєш, а мало знаєш. ''Чуб. III. 345. | ||
[[Категорія:Су]] | [[Категорія:Су]] | ||
| + | СуперечникСупере́чник — український іменник чоловічого роду, що означає особу, яка сперечається, заперечує чиїсь думки чи твердження. Виступає синонімом до слів «супротивник», «опонент», «дебатант». | ||
| + | |||
| + | ЕтимологіяСлово «суперечник» походить від праслов'янського кореня per, що означає «бити, намагатися перемогти». В українській мові воно утворилося від дієслова «суперечити» (заперечувати, сперечатися) за допомогою суфікса -ник.Цікаво, що в деяких релігійних текстах слово «суперечник» використовується як один із епітетів сатани, що походить від гебрейського слова שָׂטָן (Satan), яке означає «супротивник», «перешкоджувач».Значення та вжиток«Суперечник» вживається для опису особи, що активно висловлює незгоду, вступає в дискусію або протистоїть певній ідеї, особі чи групі. Хоча слово не є дуже поширеним у сучасному повсякденному мовленні, воно трапляється в літературі та публіцистиці для надання тексту особливого стилістичного забарвлення.Приклади вживання в літературіСлово «суперечник» можна зустріти у творах українських класиків. | ||
| + | Історичні джерела також вказують на вживання цього слова. Наприклад, у тексті, що приписується Івану Франку, хоча й у формі цитування опонента:«…і тут суперечник [опонент] наш розминувся з Історією і Етнографією…»Морфологічні та синтаксичні властивості | ||
| + | Іменник «суперечник» належить до другої відміни, твердої групи. | ||
| + | Існує також жіноча форма слова — супере́чниця. | ||
Поточна версія на 23:24, 16 жовтня 2025
Суперечник, -ка, м. Спорщикъ. Суперечнику, суперечаєш, а мало знаєш. Чуб. III. 345. СуперечникСупере́чник — український іменник чоловічого роду, що означає особу, яка сперечається, заперечує чиїсь думки чи твердження. Виступає синонімом до слів «супротивник», «опонент», «дебатант».
ЕтимологіяСлово «суперечник» походить від праслов'янського кореня per, що означає «бити, намагатися перемогти». В українській мові воно утворилося від дієслова «суперечити» (заперечувати, сперечатися) за допомогою суфікса -ник.Цікаво, що в деяких релігійних текстах слово «суперечник» використовується як один із епітетів сатани, що походить від гебрейського слова שָׂטָן (Satan), яке означає «супротивник», «перешкоджувач».Значення та вжиток«Суперечник» вживається для опису особи, що активно висловлює незгоду, вступає в дискусію або протистоїть певній ідеї, особі чи групі. Хоча слово не є дуже поширеним у сучасному повсякденному мовленні, воно трапляється в літературі та публіцистиці для надання тексту особливого стилістичного забарвлення.Приклади вживання в літературіСлово «суперечник» можна зустріти у творах українських класиків. Історичні джерела також вказують на вживання цього слова. Наприклад, у тексті, що приписується Івану Франку, хоча й у формі цитування опонента:«…і тут суперечник [опонент] наш розминувся з Історією і Етнографією…»Морфологічні та синтаксичні властивості Іменник «суперечник» належить до другої відміни, твердої групи. Існує також жіноча форма слова — супере́чниця.
