Відмінності між версіями «Староста»
(Створена сторінка: '''Староста, -ти, '''''м. ''1) Начальникъ прежняго староства, на которыя прежде были раздѣлены в...) |
|||
(не показано 2 проміжні версії 2 учасників) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Староста, -ти, '''''м. ''1) Начальникъ прежняго староства, на которыя прежде были раздѣлены воеводства. К. ЧР. 10. 2) Начальникъ уѣзда въ Галиціи. 3) Староста сельскій. О. 1861. VIII. 91. 4) Сватъ. Мет. 41. МУЕ. III. 92, 93. Ум. '''Старо́стонько. ''' | '''Староста, -ти, '''''м. ''1) Начальникъ прежняго староства, на которыя прежде были раздѣлены воеводства. К. ЧР. 10. 2) Начальникъ уѣзда въ Галиціи. 3) Староста сельскій. О. 1861. VIII. 91. 4) Сватъ. Мет. 41. МУЕ. III. 92, 93. Ум. '''Старо́стонько. ''' | ||
[[Категорія:Ст]] | [[Категорія:Ст]] | ||
+ | |||
+ | ==Академічний тлумачний словник== | ||
+ | СТА́РОСТА, и, чол. | ||
+ | 1. На Україні, в Польщі та в Литовському князівстві (у XV—XVIII ст.) — керівник місцевого міського чи сільського управління або самоврядування; війт. Ввечері прибули старости з Прилук та з Лохвиці і принесли князеві нову неприємну звістку, що по лісах, по дібровах збираються якісь гультяї, не то козаки, не то селяни (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 144); Староста черкаський і канівський Дашкевич просив у великого князя литовського осібної організації для козаків, але не дано (Леся Українка, VIII, 1965, 251); Тоді-бо дійшло безладдя в Польщі до того, що робив усякий староста, усякий ротмістр, усякий значний чоловік, що йому в божевільну голову прийде, а найбільш із народом неоружним, з міщанами і хліборобами, котрі не мали жодного способу супротив його стати (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 51). | ||
+ | 2. У Західній Україні (до 1939 року) — начальник] голова повіту. При обіді директор сказав своїм дітям, що має намір виїхати на який час до доньки, що була замужем за старостою (Осип Маковей, Вибр., 1956, 385); Війт доніс до старости, що Коваленко побудував на громадській толоці нову хату та що повинен платити податок (Лесь Мартович, Тв., 1954, 176). | ||
+ | 3. У царській Росії — голова сільської громади. В нашого старости три радості: корова здохла, хата згоріла та жінка вмерла (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 133); Він звелів одвести бурлак до тюрми, а на суд привести того старосту й писаря, що видавали пашпорти [бурлакам] (Нечуй-Левицький, II, 1956, 253); Часом збирались гості. Холодком, в свято, приходив Скоробагатько Максим, староста сільський, якого дражнили «вовчком», і тесть Підпари, Гаврило (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 52); Довідався Семен, що батько його все своє життя обсівав мізерний шмат землі, який врізався клином у десятини сільського старости (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 30). | ||
+ | 4. Виборна або призначена особа для ведення справ якого-небудь громадського колективу, товариства і т. ін. Люди казали, що церковний староста з одних недогарків [свічок] нажив казан грошви (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 14); За кілька днів німці [фашисти] наставили старого Кажана старостою (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 43); | ||
+ | // У середніх та вищих учбових закладах — призначена чи обрана особа, що очолює клас, курс, групу і т. ін. Ліда вчиться дуже добре, і її обрали старостою класу (Олександр Копиленко, Вибр., 1953, 463). | ||
+ | 5. Особа, що сватає жениха нареченій або наречену женихові. Просив Пархім Остапа, щоб пішов за нього старостою до Хіврі (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 487); Старости.. уговорювали.. Сикліту Британову віддавати дочку за Василя Мітлу (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 36); Одної неділі сидимо ми собі, аж тут і старости на подвір'я (Юрій Федькович, Буковина, 1950, 139); Молодих запрошують до хати. У ній вступає в свої права весільний староста (Народна творчість та етнографія, 6, 1967, 45). | ||
+ | Засилати (заслати, присилати, прислати, слати і т. ін.) старостів — посилати старостів до дівчини, жінки або її батьків, просячи згоди на шлюб; свататися. Сказала Настя, стоячи під яблунею: — Піду за тебе, присилай старостів! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 24); Через те, що в них була тільки латка землі, ніхто довго не слав старостів [по Марійки] (Михайло Стельмах, II, 1962, 20); Перев'язувати (перев'язати) старостів див. перев'язувати; Сідайте (сідай, сядьте, сядь), щоб старости сідали див. сідати. | ||
+ | |||
+ | ==Словник української мови== | ||
+ | Староста, -ти, м. 1) Начальникъ прежняго староства, на которыя прежде были раздѣлены воеводства. К. ЧР. 10. 2) Начальникъ уѣзда въ Галиціи. 3) Староста сельскій. О. 1861. VIII. 91. 4) Сватъ. Мет. 41. МУЕ. III. 92, 93. Ум. старо́стонько. | ||
+ | |||
+ | ==Ілюстрації== | ||
+ | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
+ | |- valign="top" | ||
+ | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Mar-12-collaboration.jpg|x140px]] | ||
+ | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Ziyaretci-cekmek (1).jpg|x140px]] | ||
+ | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Retoque-de-foto.jpg|x140px]] | ||
+ | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Stand out in a crowd.png|x140px]] | ||
+ | |} | ||
+ | ==Відео== | ||
+ | {{#ev:youtube|IN9puGk2SpA}} |
Поточна версія на 17:57, 3 листопада 2015
Староста, -ти, м. 1) Начальникъ прежняго староства, на которыя прежде были раздѣлены воеводства. К. ЧР. 10. 2) Начальникъ уѣзда въ Галиціи. 3) Староста сельскій. О. 1861. VIII. 91. 4) Сватъ. Мет. 41. МУЕ. III. 92, 93. Ум. Старо́стонько.
Академічний тлумачний словник
СТА́РОСТА, и, чол. 1. На Україні, в Польщі та в Литовському князівстві (у XV—XVIII ст.) — керівник місцевого міського чи сільського управління або самоврядування; війт. Ввечері прибули старости з Прилук та з Лохвиці і принесли князеві нову неприємну звістку, що по лісах, по дібровах збираються якісь гультяї, не то козаки, не то селяни (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 144); Староста черкаський і канівський Дашкевич просив у великого князя литовського осібної організації для козаків, але не дано (Леся Українка, VIII, 1965, 251); Тоді-бо дійшло безладдя в Польщі до того, що робив усякий староста, усякий ротмістр, усякий значний чоловік, що йому в божевільну голову прийде, а найбільш із народом неоружним, з міщанами і хліборобами, котрі не мали жодного способу супротив його стати (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 51). 2. У Західній Україні (до 1939 року) — начальник] голова повіту. При обіді директор сказав своїм дітям, що має намір виїхати на який час до доньки, що була замужем за старостою (Осип Маковей, Вибр., 1956, 385); Війт доніс до старости, що Коваленко побудував на громадській толоці нову хату та що повинен платити податок (Лесь Мартович, Тв., 1954, 176). 3. У царській Росії — голова сільської громади. В нашого старости три радості: корова здохла, хата згоріла та жінка вмерла (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 133); Він звелів одвести бурлак до тюрми, а на суд привести того старосту й писаря, що видавали пашпорти [бурлакам] (Нечуй-Левицький, II, 1956, 253); Часом збирались гості. Холодком, в свято, приходив Скоробагатько Максим, староста сільський, якого дражнили «вовчком», і тесть Підпари, Гаврило (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 52); Довідався Семен, що батько його все своє життя обсівав мізерний шмат землі, який врізався клином у десятини сільського старости (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 30). 4. Виборна або призначена особа для ведення справ якого-небудь громадського колективу, товариства і т. ін. Люди казали, що церковний староста з одних недогарків [свічок] нажив казан грошви (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 14); За кілька днів німці [фашисти] наставили старого Кажана старостою (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 43); // У середніх та вищих учбових закладах — призначена чи обрана особа, що очолює клас, курс, групу і т. ін. Ліда вчиться дуже добре, і її обрали старостою класу (Олександр Копиленко, Вибр., 1953, 463). 5. Особа, що сватає жениха нареченій або наречену женихові. Просив Пархім Остапа, щоб пішов за нього старостою до Хіврі (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 487); Старости.. уговорювали.. Сикліту Британову віддавати дочку за Василя Мітлу (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 36); Одної неділі сидимо ми собі, аж тут і старости на подвір'я (Юрій Федькович, Буковина, 1950, 139); Молодих запрошують до хати. У ній вступає в свої права весільний староста (Народна творчість та етнографія, 6, 1967, 45).
Засилати (заслати, присилати, прислати, слати і т. ін.) старостів — посилати старостів до дівчини, жінки або її батьків, просячи згоди на шлюб; свататися. Сказала Настя, стоячи під яблунею: — Піду за тебе, присилай старостів! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 24); Через те, що в них була тільки латка землі, ніхто довго не слав старостів [по Марійки] (Михайло Стельмах, II, 1962, 20); Перев'язувати (перев'язати) старостів див. перев'язувати; Сідайте (сідай, сядьте, сядь), щоб старости сідали див. сідати.
Словник української мови
Староста, -ти, м. 1) Начальникъ прежняго староства, на которыя прежде были раздѣлены воеводства. К. ЧР. 10. 2) Начальникъ уѣзда въ Галиціи. 3) Староста сельскій. О. 1861. VIII. 91. 4) Сватъ. Мет. 41. МУЕ. III. 92, 93. Ум. старо́стонько.