Відмінності між версіями «Сердюк»
(Створена сторінка: '''Сердюк, -ка, '''''м. ''Тѣлохранитель при гетманѣ. К. ЧР. 426. ''Списи блищать, шапки рябіють; бют...) |
|||
| (не показано 12 проміжних версій цього учасника) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Сердюк, -ка, '''''м. ''Тѣлохранитель при гетманѣ. К. ЧР. 426. ''Списи блищать, шапки рябіють; бють тулумбаси; сердюки по полю скачуть. ''Греб. 343. 2) Сердитый, раздражительный. Лубен. у. | '''Сердюк, -ка, '''''м. ''Тѣлохранитель при гетманѣ. К. ЧР. 426. ''Списи блищать, шапки рябіють; бють тулумбаси; сердюки по полю скачуть. ''Греб. 343. 2) Сердитый, раздражительный. Лубен. у. | ||
[[Категорія:Се]] | [[Категорія:Се]] | ||
| + | ==Сучасні словники== | ||
| + | ===[http://sum.in.ua Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980) ]=== | ||
| + | СЕРДЮ́К, а, чол., іст. На Лівобережній Україні кінця XVII — початку XVIII ст. — козак найманих піхотних полків, що був на повному утриманні гетьманського уряду; охоронець гетьмана. Два сердюки при порозі до гетьманських покоїв одкинули списи. Високі різьблені двері одчинилися (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 313). | ||
| + | |||
| + | |||
| + | ===[http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/49934-prjamec.html Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка]=== | ||
| + | Сердюк, -ка, м. Тѣлохранитель при гетманѣ. К. ЧР. 426. Списи блищать, шапки рябіють; бють тулумбаси; сердюки по полю скачуть.Греб. 343. 2) Сердитый, раздражительный. Лубен. у. | ||
| + | |||
| + | ===[http://ukrlit.org/slovnyk УКРЛІТ.ORG_Cловник]=== | ||
| + | сердю́к — на Лівобережній Україні кінця XVII— початку XVIIIст. — козак найманих піхотних полків, що був на повному утриманні гетьманського уряду; охоронець гетьмана; військо сердюків з’явилося вперше при гетьмані П. Дорошенкові, потім перейшло до І. Самойловича; за І. Мазепи було 3 полки сердюків. | ||
| + | |||
| + | ==Іноземні словники== | ||
| + | ===[http://ukrainian_explanatory.academic.ru Словари и энциклопедии на Академике]=== | ||
| + | 3Сердюк — Сердюк фамилия украинского происхождения. Сердюками называли на Украине пехотинцев наемников, которые служили в гвардии гетмана. Носители Сердюк, Александр Александрович (1940 2010) украинский киноактёр, народный артист Украины. | ||
| + | ==Ілюстрації== | ||
| + | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #ccc solid; border-bottom:5px #ccc solid; text-align:center" | ||
| + | |- valign="top" | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Файл:Сердюк2.PNG]] | ||
| + | |} | ||
| + | |||
| + | ==Медіа== | ||
| + | {{#ev:youtube| kpPbmb3S5hk }} | ||
| + | ==Цікаві факти== | ||
| + | ===[http://uk.wikipedia.org/wiki Матеріал з Вікіпедії]=== | ||
| + | Назва[ред. | ред. код] | ||
| + | Перші згадки про сердюків відносяться до 1665 року[1]. Сердюки були професійними військовими заробітчанами («охотниками») з південної Київщини та Східного Поділля. Не маючи постійного місця проживання, вони мандрували Правобережжям, наймаючись до козацького або польського війська[2]. Поступово вони перетворилися на українську військову формацію. На 1671 рік при Дорошенкові нараховувалося 5 сердюцьких полків, в той час як на боці Речі Посполитої воювало всього 500 сердюків[2]. | ||
| + | Походження терміна «сердюк» неясне. В романтичній «Історії Русів» його етимологію виводили від суворої і сердитої вдачі сердюків[3]. На думку Миколи Костомарова, цей термін походив від назви типу яничарських штурмових підрозділів в османській армії — «серденгечті» (тур. Serdengeçti — безжальні)[4]. На думку історика Миколи Крикуна цих вояків початково називали «серденятами» від імені «Сердневого полку», що служив гетьманові Правобережної України Петру Дорошенку[5]. За версією Олексія Сокирко, семантика слова «сердюк» могла походити від султанських найманців-ополченців «гьонюлю» (тур. gönülü, «волонтерів, що воюють з серцем, охотою»)[6]. На українське Лівобережжя слово «сердюк» потрапило маючи негативний зміст і позначало немісцеву людину з правого берега Дніпра, дорошенківця, що заробляє військовим найманством[6]. | ||
| + | Національний склад[ред. | ред. код] | ||
| + | Основний масив сердюків, що служили на Лівобережній Україні, походив з українського етнічного середовища[7]. Цьому сприяв політичний статус Гетьманщини, відокремленої від західноєвропейських ринків найманства. | ||
| + | У 1660—1679 роках більшу частину сердюцьких формувань становили православні українці й білоруси Правобережжя, які в московських документах називалися спільно «литва»[8]. Також служили волохи і меншою мірою поляки[7]. Волоська традиція військового найманства в козацькому війську тягнулася від часів Хмельниччини. Волохи служили переважно в «компанійській» кінноті. Між 1705—1711 роками сердюцькі частини поповнювалися вихідцями з Білорусі, Польщі та Придунав'я[7]. Іноземці швидко асимілювалися, про що свідчать українські імена і прізвища їхніх нащадків[9]. | ||
| + | В історіографії та народній пам'яті існувало ототожнення сердюків-найманців з чужинцями. Це явище мало соціально-психологічні, а не етнічні причини. Для козаків Лівобережжя сердюки були негідниками, що зводили військову справу до статусу ремесла, яке продається за гроші. Для простого населення сердюки були чужими захисниками інтересів панівних верств[7]. Таке негативне сприйняття найманців-піхотинців відбилося в «Історії русів» та працях російської історіографії. | ||
| + | |||
| + | |||
| + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]] | ||
| + | [[Категорія:Слова 2018 року]] | ||
Поточна версія на 22:32, 17 листопада 2018
Сердюк, -ка, м. Тѣлохранитель при гетманѣ. К. ЧР. 426. Списи блищать, шапки рябіють; бють тулумбаси; сердюки по полю скачуть. Греб. 343. 2) Сердитый, раздражительный. Лубен. у.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
СЕРДЮ́К, а, чол., іст. На Лівобережній Україні кінця XVII — початку XVIII ст. — козак найманих піхотних полків, що був на повному утриманні гетьманського уряду; охоронець гетьмана. Два сердюки при порозі до гетьманських покоїв одкинули списи. Високі різьблені двері одчинилися (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 313).
Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка
Сердюк, -ка, м. Тѣлохранитель при гетманѣ. К. ЧР. 426. Списи блищать, шапки рябіють; бють тулумбаси; сердюки по полю скачуть.Греб. 343. 2) Сердитый, раздражительный. Лубен. у.
УКРЛІТ.ORG_Cловник
сердю́к — на Лівобережній Україні кінця XVII— початку XVIIIст. — козак найманих піхотних полків, що був на повному утриманні гетьманського уряду; охоронець гетьмана; військо сердюків з’явилося вперше при гетьмані П. Дорошенкові, потім перейшло до І. Самойловича; за І. Мазепи було 3 полки сердюків.
Іноземні словники
Словари и энциклопедии на Академике
3Сердюк — Сердюк фамилия украинского происхождения. Сердюками называли на Украине пехотинцев наемников, которые служили в гвардии гетмана. Носители Сердюк, Александр Александрович (1940 2010) украинский киноактёр, народный артист Украины.
Ілюстрації
|
Медіа
Цікаві факти
Матеріал з Вікіпедії
Назва[ред. | ред. код] Перші згадки про сердюків відносяться до 1665 року[1]. Сердюки були професійними військовими заробітчанами («охотниками») з південної Київщини та Східного Поділля. Не маючи постійного місця проживання, вони мандрували Правобережжям, наймаючись до козацького або польського війська[2]. Поступово вони перетворилися на українську військову формацію. На 1671 рік при Дорошенкові нараховувалося 5 сердюцьких полків, в той час як на боці Речі Посполитої воювало всього 500 сердюків[2]. Походження терміна «сердюк» неясне. В романтичній «Історії Русів» його етимологію виводили від суворої і сердитої вдачі сердюків[3]. На думку Миколи Костомарова, цей термін походив від назви типу яничарських штурмових підрозділів в османській армії — «серденгечті» (тур. Serdengeçti — безжальні)[4]. На думку історика Миколи Крикуна цих вояків початково називали «серденятами» від імені «Сердневого полку», що служив гетьманові Правобережної України Петру Дорошенку[5]. За версією Олексія Сокирко, семантика слова «сердюк» могла походити від султанських найманців-ополченців «гьонюлю» (тур. gönülü, «волонтерів, що воюють з серцем, охотою»)[6]. На українське Лівобережжя слово «сердюк» потрапило маючи негативний зміст і позначало немісцеву людину з правого берега Дніпра, дорошенківця, що заробляє військовим найманством[6]. Національний склад[ред. | ред. код] Основний масив сердюків, що служили на Лівобережній Україні, походив з українського етнічного середовища[7]. Цьому сприяв політичний статус Гетьманщини, відокремленої від західноєвропейських ринків найманства. У 1660—1679 роках більшу частину сердюцьких формувань становили православні українці й білоруси Правобережжя, які в московських документах називалися спільно «литва»[8]. Також служили волохи і меншою мірою поляки[7]. Волоська традиція військового найманства в козацькому війську тягнулася від часів Хмельниччини. Волохи служили переважно в «компанійській» кінноті. Між 1705—1711 роками сердюцькі частини поповнювалися вихідцями з Білорусі, Польщі та Придунав'я[7]. Іноземці швидко асимілювалися, про що свідчать українські імена і прізвища їхніх нащадків[9]. В історіографії та народній пам'яті існувало ототожнення сердюків-найманців з чужинцями. Це явище мало соціально-психологічні, а не етнічні причини. Для козаків Лівобережжя сердюки були негідниками, що зводили військову справу до статусу ремесла, яке продається за гроші. Для простого населення сердюки були чужими захисниками інтересів панівних верств[7]. Таке негативне сприйняття найманців-піхотинців відбилося в «Історії русів» та працях російської історіографії.
