Відмінності між версіями «Розлучник»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
(Створена сторінка: '''Розлучник, -ка, '''''м. ''Разлучитель. ''Допоможи мені, моцний Боже, розлучника вбити, най не ...) |
(→Ілюстрації) |
||
| (не показано 7 проміжних версій цього учасника) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | '''Розлучник | + | '''Розлучник''', -ка |
[[Категорія:Ро]] | [[Категорія:Ро]] | ||
| + | |||
| + | ==Словник Грінченка== | ||
| + | |||
| + | '''Розлучник, -ка,''' м. Разлучитель. ''Допоможи мені, моцний Боже, розлучника вбити, най не ходить, де я ходжу дівчину любити.'' Чуб. V. 385. | ||
| + | |||
| + | ==Сучасні словники== | ||
| + | |||
| + | [http://sum.in.ua/s/rozluchnyk Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)] | ||
| + | |||
| + | '''РОЗЛУ́ЧНИК, а,''' чол., розм. Той, хто розлучає або розлучив кого-небудь із кимсь. ''— Промов слово, скажи, хто розлучник наш?'' (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 419); [Дмитро:] ''Знаю я, хто розлучник мій, хто наступив мені ногою на горло! Ти в панича закохалася ..!'' (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 192). | ||
| + | |||
| + | ==Ілюстрації== | ||
| + | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
| + | |- valign="top" | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:розлучник2.jpg|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:розлучник.jpg|x140px]] | ||
| + | |} | ||
| + | |||
| + | ==Джерела та література== | ||
| + | |||
| + | Словарь української мови. Том ІV: Р-Я. 1909. — Стор. 49. | ||
| + | |||
| + | Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 731. | ||
| + | |||
| + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет суспільно-гуманітарних наук]] | ||
| + | [[Категорія:Слова 2022 року]] | ||
Поточна версія на 17:17, 15 квітня 2023
Розлучник, -ка
Словник Грінченка
Розлучник, -ка, м. Разлучитель. Допоможи мені, моцний Боже, розлучника вбити, най не ходить, де я ходжу дівчину любити. Чуб. V. 385.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
РОЗЛУ́ЧНИК, а, чол., розм. Той, хто розлучає або розлучив кого-небудь із кимсь. — Промов слово, скажи, хто розлучник наш? (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 419); [Дмитро:] Знаю я, хто розлучник мій, хто наступив мені ногою на горло! Ти в панича закохалася ..! (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 192).
Ілюстрації
|
|
Джерела та література
Словарь української мови. Том ІV: Р-Я. 1909. — Стор. 49.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 731.
