Відмінності між версіями «Проза»

Поточна версія на 16:15, 20 жовтня 2021

Про́за, -зи, ж. Проза. Прозою мальовничою нам їх (думки) переказано. К. (О. 1861. II. 231). Не так то вони (вірші) голосні і часом наче в прозу впадають. К. (Хата, 3).

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. Мовлення, не організоване ритмічно, не віршоване.

Перші спроби писати — віршем і прозою відносяться ще до тих часів, коли Франко був у гімназії (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 28); Вони зійшлися: тьма і промінь, Пісні і проза, лід і пломінь Ховають більше схожих рис (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 49); Художня словесна творчість має дві основні форми організації мови — вірші і прозу (Деякі питання поетичної майстерності, 1956, 93).

2. Літературний твір або сукупність творів, написаних невіршованою мовою; протилежне поезія.

«Зоря» має чимало моїх віршів і дещо з прози, але нічого не друкує, хоч і назад не завертає (Леся Українка, V, 1956, 42); Уже перша збірка «Лірики».. принесла йому і славу, й гроші. Але не цурався [Павло] і прози. Щороку — та й повість чи навіть роман із сільського життя (Андрій Головко, II, 1957, 487); Українська художня проза появилась у XIX столітті. Своїм виникненням і ростом вона зобов'язана розвитку творчих сил українського народу, прикладові і підтримці літератури братнього російського народу (О. І. Білецький, Від давнини до сучасності, I, 1960, 231).

3. часто у сполуч. із сл. життя, життєвий, перен. Одноманітність, буденність; повсякденність.

Прошумів з'їзд і свята — і ми лишилися при прозі. А проза дуже нудна і чорна (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 313); Жінки якось краще вміють консервувати поезію свого почуття серед життьової прози, ніж чоловіки (Леся Українка, III, 1952, 700); Пройшла гроза — і знову літня проза: Парує степ, і оживає ліс, І горобці, неначе з-за куліс, Упали табуном на просо (Василь Симоненко, Земне тяжіння, 1964, 67); З п'єсами Карпенка-Карого на сцену українського реалістичного театру прийшла проза життя (Стеценко, Життя К.-Карого, 1957, 191).

Історія

У давньогрецькій літературі велика частина літературних творів мала віршовану форму. Пізніше ритмічно організовану мова стали називати віршем, в протиставлення мови, не пов'язаної з ритмом. Стародавні римляни, продовжувачі грецької культури, стали називати її прозою. У Стародавній Греції поряд з поезією існувала і художня проза: міфи, перекази, казки, комедії. Ці жанри не розглядалися, як поетичні, оскільки міф для древніх греків був явищем не художнім, а релігійним, переказ - історичним, казка - побутовим, а комедія вважалася занадто приземленою.

В античному світі, Стародавньому Римі і потім в середньовічній Європі проза перебувала на другому плані, представляючи собою літературу побутову або публіцистичну, в протиставлення високохудожньої поезії.

До другої половини середніх століть становище стало поступово змінюватися. Разом з розкладанням спочатку античного, а потім і феодального суспільства розкладаються поступово поема , трагедія , ода. У зв'язку з розвитком торгової буржуазії, на основі культури великих міст все більше зростають і розвиваються прозові жанри. Виникають повість , новела , роман .

Художня проза починає заперечувати керівне місце поезії, стає поруч з нею, а незабаром і зовсім відтісняє її. До 19 століття письменники-прозаїки, новелісти і романісти, стають найбільш помітними фігурами в художній літературі.

Жанри прози

Біографія

Твір, в якому викладається історія життя і діяльності будь-якої особи.

Маніфест

висловлювання в прозовій формі, пов'язане з естетичними принципами певного літературного напряму, течії, школи, групи.

Новела

Літературний малий оповідний жанр, який можна порівняти за обсягом з розповіддю, але відрізняється від нього історією і структурою. У новелі велика насиченість подіями, чіткіше фабула, виразнішеповоротсюжету, що приводить до розв'язки. Автори: Боккаччо, Сервантес, Едгар По, Г. Уеллс, Клейст, Шамиссо, Мопассан, Бальзак, Пушкін і т.д.

Нарис

Це різновид малої форми епічної літератури, відмінна від оповідання, відсутністю єдиного, швидко разрешающегося конфлікту і великий розвиненістю описового зображення. Зачіпає проблеми становлення характеру особистості в її конфліктах з усталеною суспільним середовищем, проблеми громадянського і морального стану цієї «середовища».

Парабола

Алегоричне мораль; коротка алегорична історія повчального змісту, відома ще з часів античності, часто зустрічається в християнській літературі.

Повість

Твір епічної прози, близьке до роману, що тяжіє до послідовного викладу сюжету, обмежене мінімумом сюжетних ліній. Зображує окремий епізод з життя; від роману відрізняється меншою повнотою і широтою картин побуту, звичаїв. Назви повістей часто пов'язані з образом головного героя ( «Бідна Ліза» Карамзіна, «Рене» Шатобріана, «Некрапка Незванова» Достоєвського) або з ключовим елементом сюжету ( «Собака Баскервілів» Конан Дойла, «Степ» Чехова, «Повітове» Замятіна і ін .).

Притча

Невелике оповідання у віршах або прозі в алегоричній формі. Реальність в притчі явлена поза хронологічних і територіальних прикмет, без вказівки конкретних історичних імен дійових осіб. Притча обов'язково включає пояснення алегорії, щоб читачеві був ясний сенс іносказання. До жанру притчі зверталися Л. Толстой, Ф. Кафка, А. Камю та ін.

Розповідь

Мала епічна жанрова форма художньої літератури - невелика за обсягом зображених явищ життя, а звідси і за обсягом свого тексту. Автори: Едгар По, Г. Уеллс, Кіплінг, Дойль, Селінджер, Толстой, Тургенєв, Чехов, Бунін, Набоков і т. Д. І т. П.

Роман

Велика за обсягом оповідний твір зі складним і розвиненим сюжетом. Автори: Стендаль, Бальзак, Хемінгуей, Свіфт, Дефо, Сестри Бронте, Діккенс, Ремарк, Достоєвський, Набоков, Толстой, Пастернак і т. Д. І т. П.