Відмінності між версіями «Покірно»
(Створена сторінка: '''Покірно, '''''нар. ''Покорно, кротко. Ум. '''Покірне́нько. ''' Категорія:По) |
|||
(не показана одна проміжна версія ще одного учасника) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Покірно, '''''нар. ''Покорно, кротко. Ум. '''Покірне́нько. ''' | '''Покірно, '''''нар. ''Покорно, кротко. Ум. '''Покірне́нько. ''' | ||
+ | ==Сучасні словники== | ||
+ | ===[http://sum.in.ua Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980) ]=== | ||
+ | ПОКІРНО. Присл. до покірний. Бичок покірно стояв, струшуючи шкурою, і знай поривався лизнути Івасеву руку (Панас Мирний, IV, 1955, 10); Вона покірно зносила його деспотизм (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 329); [Єпископ:] Ми платимо покірно всі податки, ми кесаря шануємо і владу (Леся Українка, II, 1951, 233); Покірно, як дитина, зліз Андрій з коня і став ні живий ні мертвий перед Тарасом (Олександр Довженко, I, 1958, 264); Я дивлюсь на заплакані очі твої, на покірно нахилені плечі... (Володимир Сосюра, I, 1957, 197); Покірно лягають на стерню валки — дівчата швидко в'яжуть їх у снопи (Василь Минко, Повна чаша, 1950, 58). | ||
+ | |||
+ | Покірно прошу, заст.: а) шанобливе звертання до кого-небудь із проханням або запрошенням. — Сідайте, о[тець] Артемій, — обізвався тихо господар, — от я наллю вам чаю. Прошу покірно! (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 51); б) (ірон.) вираз здивування, нерозуміння. — Треба було покликати до хати.. — Образиться? Покірно прошу... Не треба мені з ним ніяких зносин... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 314). | ||
+ | |||
+ | ===[http://hrinchenko.com/slovar Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка]=== | ||
+ | Покірно нар. Покорно, кротко. Ум. покірне́нько. | ||
+ | ===[http://ukrlit.org/slovnyk УКРЛІТ.ORG_Cловник]=== | ||
+ | ПОКІ́РНО. Присл. до покі́рний. Бичок покірно стояв, струшуючи шкурою, і знай поривався лизнути Івасеву руку (Мирний, IV, 1955, 10); Вона покірно зносила його деспотизм (Коцюб., І, 1955, 329); [Єпископ:] Ми платимо покірно всі податки, ми кесаря шануємо і владу (Л. Укр., II, 1951, 233); Покірно, як дитина, зліз Андрій з коня і став ні живий ні мертвий перед Тарасом (Довж., І, 1958, 264); Я дивлюсь на заплакані очі твої, на покірно нахилені плечі… (Сос., І, 1957, 197); Покірно лягають на стерню валки — дівчата швидко в’яжуть їх у снопи (Минко, Повна чаша, 1950, 58). | ||
+ | Покі́рно про́шу, заст.: а) шанобливе звертання до кого-небудь із проханням або запрошенням. — Сідайте, о[тець] Артемій,-обізвався тихо господар, — от я наллю вам чаю. Прошу покірно! (Н.-Лев., IV, 1956, 51); б) (ірон.) вираз здивування, нерозуміння. — Треба було покликати до хати.. — Образиться? Покірно прошу… Не треба мені з ним ніяких зносин… (Коцюб., І, 1955, 314). | ||
+ | Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 26. | ||
+ | Покірно нар. Покорно, кротко. Ум. Покірне́нько. | ||
+ | Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 272. | ||
+ | |||
+ | ==Іноземні словники== | ||
+ | ===[http://ukrainian_explanatory.academic.ru Словари и энциклопедии на Академике]=== | ||
+ | Покірно | ||
+ | Присл. до покірний. | ||
+ | •• | ||
+ | Покі́рно про́шу заст. — а) шанобливе звертання до кого-небудь із проханням або запрошенням; б) (ірон.)вираз здивування, нерозуміння. | ||
+ | |||
+ | ==Ілюстрації== | ||
+ | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #ccc solid; border-bottom:5px #ccc solid; text-align:center" | ||
+ | |- valign="top" | ||
+ | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Покорно.jpg|x140px]] | ||
+ | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Покорно1.jpg|x140px]] | ||
+ | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Покорно2.jpg|x140px]] | ||
+ | |} | ||
+ | ==Медіа== | ||
+ | {{#ev:youtube| j5RPwsLlQO0}} | ||
+ | ==Див. також== | ||
+ | ===Cпоріднені слова зі словника Бориса Грінченка=== | ||
+ | ====[http://wiki.kubg.edu.ua/%D0%9F%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B0 Покора]==== | ||
+ | ====[http://wiki.kubg.edu.ua/%D0%9F%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F Покоритися]==== | ||
+ | ==Зовнішні посилання== | ||
+ | ===[http://uk.wikipedia.org/wiki Матеріал з Вікіпедії]=== | ||
+ | Слово покірно походить від слова покора. | ||
+ | Поко́ра — соціальна категорія, котра є матеріальною реалізацією узагальненішої соціальної категорії поваги, котра проявляє себе в соціальній чи етологічній поведінці суб'єкта, що когось або щось поважає. Соціальний абстрактний термін покора не слід плутати з теологічним (релігійним) терміном змирення. Їхні значення (семантичні ніші) перикриваються лише частково). | ||
+ | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]] | ||
+ | [[Категорія:Слова 2017 року]] | ||
[[Категорія:По]] | [[Категорія:По]] |
Поточна версія на 18:48, 26 листопада 2017
Покірно, нар. Покорно, кротко. Ум. Покірне́нько.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ПОКІРНО. Присл. до покірний. Бичок покірно стояв, струшуючи шкурою, і знай поривався лизнути Івасеву руку (Панас Мирний, IV, 1955, 10); Вона покірно зносила його деспотизм (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 329); [Єпископ:] Ми платимо покірно всі податки, ми кесаря шануємо і владу (Леся Українка, II, 1951, 233); Покірно, як дитина, зліз Андрій з коня і став ні живий ні мертвий перед Тарасом (Олександр Довженко, I, 1958, 264); Я дивлюсь на заплакані очі твої, на покірно нахилені плечі... (Володимир Сосюра, I, 1957, 197); Покірно лягають на стерню валки — дівчата швидко в'яжуть їх у снопи (Василь Минко, Повна чаша, 1950, 58).
Покірно прошу, заст.: а) шанобливе звертання до кого-небудь із проханням або запрошенням. — Сідайте, о[тець] Артемій, — обізвався тихо господар, — от я наллю вам чаю. Прошу покірно! (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 51); б) (ірон.) вираз здивування, нерозуміння. — Треба було покликати до хати.. — Образиться? Покірно прошу... Не треба мені з ним ніяких зносин... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 314).
Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка
Покірно нар. Покорно, кротко. Ум. покірне́нько.
УКРЛІТ.ORG_Cловник
ПОКІ́РНО. Присл. до покі́рний. Бичок покірно стояв, струшуючи шкурою, і знай поривався лизнути Івасеву руку (Мирний, IV, 1955, 10); Вона покірно зносила його деспотизм (Коцюб., І, 1955, 329); [Єпископ:] Ми платимо покірно всі податки, ми кесаря шануємо і владу (Л. Укр., II, 1951, 233); Покірно, як дитина, зліз Андрій з коня і став ні живий ні мертвий перед Тарасом (Довж., І, 1958, 264); Я дивлюсь на заплакані очі твої, на покірно нахилені плечі… (Сос., І, 1957, 197); Покірно лягають на стерню валки — дівчата швидко в’яжуть їх у снопи (Минко, Повна чаша, 1950, 58). Покі́рно про́шу, заст.: а) шанобливе звертання до кого-небудь із проханням або запрошенням. — Сідайте, о[тець] Артемій,-обізвався тихо господар, — от я наллю вам чаю. Прошу покірно! (Н.-Лев., IV, 1956, 51); б) (ірон.) вираз здивування, нерозуміння. — Треба було покликати до хати.. — Образиться? Покірно прошу… Не треба мені з ним ніяких зносин… (Коцюб., І, 1955, 314). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 26. Покірно нар. Покорно, кротко. Ум. Покірне́нько. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 272.
Іноземні словники
Словари и энциклопедии на Академике
Покірно Присл. до покірний. •• Покі́рно про́шу заст. — а) шанобливе звертання до кого-небудь із проханням або запрошенням; б) (ірон.)вираз здивування, нерозуміння.
Ілюстрації
Медіа
Див. також
Cпоріднені слова зі словника Бориса Грінченка
Покора
Покоритися
Зовнішні посилання
Матеріал з Вікіпедії
Слово покірно походить від слова покора. Поко́ра — соціальна категорія, котра є матеріальною реалізацією узагальненішої соціальної категорії поваги, котра проявляє себе в соціальній чи етологічній поведінці суб'єкта, що когось або щось поважає. Соціальний абстрактний термін покора не слід плутати з теологічним (релігійним) терміном змирення. Їхні значення (семантичні ніші) перикриваються лише частково).