Відмінності між версіями «Шиндюк Анна-Кароліна 2026»

Поточна версія на 12:02, 3 травня 2026

Персональні дані

Шиндюк Анна-Кароліна

ПІБ

Шиндюк Анна-Кароліна Віталіївна

Група

МЖб-2-22-4.0д

Електронна пошта

avshyndiuk.fj22@kubg.edu.ua

Соціальні мережі, блоги

instagram

Навчальна діяльність

Навчання на MOOC

Навчання на масових відкритих онлайн курсах)

Навчальна практика

Матеріали практики

Український студент і еміграція: вимушене рішення чи шанс? «Я думала, що їду на пів року». Анастасія каже це й усміхається, але в цій усмішці більше сумніву, ніж радості. Вона виїхала до Польщі у 2022-му — навчання, підробіток, «тимчасово перечекати». Минуло 4 роки. Тепер у неї робота в Лодзі, нове коло друзів і життя, яке вже не виглядає тимчасовим. «Повернутися? Я хочу. Але не зараз. Тут я хоча б розумію, що буде завтра», — зізнається вона. Історія Анастасії— це вже не виняток. Це нова реальність. Поки в Україні говорять про відбудову, тисячі студентів тихо будують своє майбутнє в інших країнах. І питання вже не в тому, хто виїхав. Питання — хто повернеться.

За даними дослідження Gradus Research, майже кожен третій молодий українець розглядає можливість еміграції. Серед студентів цей показник ще вищий. Молодь — наймобільніша, найгнучкіша і водночас найменш прив’язана до місця група.

Аналітики Центр економічної стратегії підрахували: з початку повномасштабної війни Україна втратила мільйони молодих людей. І справа не лише у виїзді — справа в тому, що дедалі більше з них не планують повертатися. Причини звучать раціонально — безпека, гроші, освіта, кар’єра. Але за цими словами — просте відчуття: тут складно будувати життя. «Молодь завжди шукає можливості. І якщо вона не знаходить їх удома — вона шукає їх за кордоном», — пояснює виконавчий директор Центр економічної стратегії Гліб Вишлінський. Втім, сама молодь не мислить категоріями статистики. Для неї це завжди особисте рішення — і часто болісне. «Це шанс», — каже Софія. Для неї еміграція — це можливість побачити світ, заробити, стати незалежною. «Це вимушено», — заперечує Марія. Вона не хотіла їхати, але не бачить, як реалізувати себе в Україні зараз. Дві історії — і жодної однозначної відповіді. Еміграція українських студентів — це не просто «відтік кадрів». Це розрив між «хочу жити вдома» і «можу жити нормально». І найскладніше питання — не про виїзд. А про повернення. За даними Rating Group, значна частина молоді або не планує повертатися, або не визначилася. І з кожним роком за кордоном цей шанс зменшується: люди знаходять роботу, друзів, стабільність. Водночас у UNICEF наголошують: ця молодь може стати ключовим ресурсом для відновлення України. Але тільки якщо вона повернеться. А повернення — це вже не про патріотизм. Це про умови. Студенти говорять про це прямо: нормальна робота, адекватні зарплати, можливості розвитку, підтримка бізнесу і головне — безпека. Без цього, визнають експерти Київська школа економіки, масового повернення не буде. Еміграцію неможливо зупинити. Але можна зробити так, щоб вона не ставала квитком в один кінець. Бо сьогодні українські студенти виїжджають не лише від війни. Вони їдуть туди, де бачать майбутнє. І головне питання звучить жорстко: чи зможе Україна стати місцем, куди хочеться повернутися — а не лише тим, яке шкода залишати?

Навчання онлайн, життя офлайн: як війна змінила студентський досвід

  Ще кілька років тому студентське життя асоціювалося з парами, перервами в коридорах, спонтанними розмовами і відчуттям руху. 
   Сьогодні для багатьох це — вкладки в браузері, вимкнені камери і навчання між тривогами.                          
   Війна змінила не лише країну — вона змінила сам досвід студентства. І ці зміни виявилися глибшими, ніж просто перехід в онлайн.
  За даними Міністерство освіти і науки України, значна частина закладів вищої освіти працює у змішаному або дистанційному форматі. Це стало вимушеним рішенням через безпекову ситуацію, але водночас створило нову реальність, у якій студент і університет більше не прив’язані до одного місця.

Разом із цим змінилася і якість освітнього процесу: дослідження Державна служба якості освіти України показують, що студенти дедалі частіше відчувають брак мотивації, складнощі з концентрацією та зниження залученості до навчання.

Онлайн-формат дає гнучкість, але забирає відчуття спільноти.

Проблема не лише в технологіях — вона в контексті постійної напруги, новин і невизначеності, на фоні яких потрібно вчитися і будувати майбутнє.

 За оцінками Всесвітня організація охорони здоров'я, тривалий стрес впливає на пам’ять і здатність до навчання, що додатково ускладнює освітній процес.

У результаті студентство поступово втрачає ту частину досвіду, яка колись була ключовою — живе університетське середовище, натомість формується індивідуалізоване навчання, де кожен рухається у власному темпі. Водночас це має і зворотний бік: частина студентів адаптується до нових умов, ефективніше управляє часом і поєднує навчання з роботою або міжнародними освітніми можливостями. За аналітикою OECD, сучасна освіта рухається до більш гнучких і персоналізованих моделей, і українські студенти фактично вже опинилися в цьому тренді. Проте залишається проблема нерівності умов: не всі мають стабільний інтернет або комфортний простір для навчання, і, як зазначає UNESCO, саме це формує освітній розрив у кризових ситуаціях. У підсумку студентський досвід сьогодні — це поєднання втрат і нових можливостей: менше класичного студентського життя, але більше самостійності й адаптивності. І головна зміна полягає в тому, що університет більше не існує як окремий світ — він став частиною реальності, яка постійно змінюється разом зі студентами.

Прокрастинація: чому наш мозок відкладає все на потім

Прокрастинація давно перестала бути просто побутовим словом для опису студентської звички відкладати справи. Сучасна психологія розглядає її як складний механізм саморегуляції, у якому людина не стільки “лінива”, скільки емоційно перевантажена або намагається уникнути дискомфорту, пов’язаного з завданням. Дослідження показують, що прокрастинація частіше пов’язана не з браком часу чи здібностей, а з тим, як мозок обробляє стрес і винагороду. У момент вибору між складною роботою і швидким задоволенням активується система миттєвого підкріплення, яка змушує людину обирати простіші й приємніші дії. Нейробіологічно цей процес пояснюється взаємодією лімбічної системи та префронтальної кори. Лімбічна система відповідає за емоції та швидкі реакції, тоді як префронтальна кора — за планування та довгострокові цілі. Коли завдання здається складним або неприємним, емоційна система “перекриває” раціональне планування, і людина відкладає роботу. Саме тому прокрастинація часто посилюється під час стресу або втоми, коли контрольні функції мозку працюють менш ефективно.

Цікавим психологічним феноменом, пов’язаним із прокрастинацією, є ефект Зейгарнік, згідно з яким незавершені завдання краще утримуються в пам’яті, ніж завершені. Це означає, що навіть коли людина відкладає справу, мозок продовжує “тримати її відкритою”, створюючи фонову напругу. У результаті прокрастинація парадоксально поєднує тимчасове полегшення з довгостроковим зростанням тривожності. Наукові огляди показують, що прокрастинація має тісний зв’язок із регуляцією емоцій. Люди відкладають завдання не тому, що не розуміють його важливості, а тому що намагаються уникнути негативних переживань, таких як страх помилки, невпевненість або перевантаження. У довгостроковій перспективі це призводить до зростання стресу, зниження якості виконання завдань і погіршення психологічного стану. Попри негативні наслідки, дослідники зазначають, що короткочасне відкладання іноді може мати творчий ефект, оскільки дозволяє мозку несвідомо опрацьовувати інформацію та знаходити нові зв’язки між ідеями. Однак цей ефект зникає, коли прокрастинація стає системною. Ефективні стратегії подолання включають розбиття завдань на невеликі кроки, зниження психологічного бар’єру старту та використання коротких інтервалів роботи, що допомагає активувати механізм включення в діяльність.

Les réseaux sociaux et le cerveau des adolescents : comment le monde numérique transforme l’attention, la mémoire et la perception de la réalité

Les réseaux sociaux et le cerveau adolescent : une nouvelle façon de penser le monde Les réseaux sociaux font désormais partie intégrante du quotidien des étudiants. Ils ne sont plus seulement un moyen de communication, mais aussi un espace où se construisent l’identité, l’opinion et même la perception du temps. Pourtant, derrière cette familiarité apparente, les chercheurs s’intéressent de plus en plus à leurs effets sur le cerveau, en particulier chez les adolescents et les jeunes adultes. Le fonctionnement des plateformes repose sur des mécanismes simples mais puissants : les notifications, les “likes” et les contenus infinis activent le système de récompense du cerveau, notamment la libération de dopamine. Cette substance chimique est associée au plaisir et à la motivation. Chaque interaction positive renforce donc l’envie de revenir sur l’application, créant un cycle d’engagement presque automatique. Selon plusieurs études en neurosciences, cette stimulation constante peut influencer l’attention. Le cerveau s’habitue à des informations rapides, courtes et variées, ce qui rend plus difficile la concentration sur des tâches longues ou complexes, comme la lecture ou l’étude. Ce phénomène ne signifie pas une incapacité à apprendre, mais plutôt une adaptation à un environnement numérique très stimulant. Un autre aspect intéressant concerne la perception du temps. Les utilisateurs passent souvent plus de temps que prévu sur les réseaux sociaux sans s’en rendre compte. Ce phénomène est lié à l’absence de repères temporels clairs et à la structure infinie du contenu, qui supprime les “points d’arrêt naturels”. Le cerveau reste ainsi engagé dans une boucle continue de curiosité et de récompense. Cependant, les réseaux sociaux ne sont pas uniquement associés à des effets négatifs. Ils permettent aussi l’accès rapide à l’information, la création de communautés et l’expression personnelle. Dans certains cas, ils peuvent même favoriser l’apprentissage et la créativité, notamment lorsque les utilisateurs participent activement plutôt que de consommer passivement du contenu. Les chercheurs insistent donc sur un point essentiel : l’impact des réseaux sociaux dépend fortement de la manière dont ils sont utilisés. Une utilisation consciente, avec des limites claires et des pauses régulières, permet de réduire les effets négatifs tout en conservant leurs avantages. En fin de compte, les réseaux sociaux ne modifient pas seulement nos habitudes, ils participent aussi à la transformation progressive de notre manière de penser, de communiquer et de nous concentrer. Comprendre ces mécanismes devient essentiel pour mieux naviguer dans un environnement numérique de plus en plus présent dans la vie quotidienne.

(стаття написана однією з осносвних іноземних мов) 6. Список використаних джерел і літератури Gradus Research (2023), Центр економічної стратегії, Rating Group (2024), UNICEF Ukraine (2023–2024), Київська школа економіки (KSE), Міністерство освіти і науки України (МОН), Державна служба якості освіти України, World Health Organization (WHO), OECD, UNESCO. Джерела: Steel, P. (2007) The nature of procrastination: A meta-analytic and theoretical review; Zeigarnik, B. (1927) On finished and unfinished tasks; Ferrari, J. R., Johnson, J. L., McCown, W. G. (1995) Procrastination and task avoidance; Sirois, F. M., Pychyl, T. A. (2016) Procrastination, emotion regulation, and well-being; Pychyl, T. A. (2013) Solving the procrastination puzzle

Kuss, D. J., Griffiths, M. D. (2017) Social Networking Sites and Addiction; Montag, C., Reuter, M. (2017) Internet Addiction; Lembke, A. (2021) Dopamine Nation; Volkow, N. D., Wang, G. J. (2013) Brain dopamine and motivation.

Професійні навички

Володіння англійською на рівні B1

Зйомка та монтаж відео

Інтерв'ювання

Вміння користуватись штучним інтелектом