Відмінності між версіями «Палити»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
(Створена сторінка: '''Палити, -лю, -лиш, '''''гл. ''1) Жечь, сожигать. ''Солому палять і зілля варять. ''Чуб. V. 431. 2) Топи...)
 
 
(не показано одну проміжну версію цього учасника)
Рядок 1: Рядок 1:
 
'''Палити, -лю, -лиш, '''''гл. ''1) Жечь, сожигать. ''Солому палять і зілля варять. ''Чуб. V. 431. 2) Топить. ''Ой пали, мили, кам’янії груби. ''Чуб. V. 737. 3) Обжигать (кирпичъ, глиняную посуду, известь). 4) Курить. ''Люлечки палити. ''Грин. ІІІ. 652. 5) Палить, стрѣлять. ''Як узяв джура та узяв малий з пистолів палити. ''Мет. 401.  
 
'''Палити, -лю, -лиш, '''''гл. ''1) Жечь, сожигать. ''Солому палять і зілля варять. ''Чуб. V. 431. 2) Топить. ''Ой пали, мили, кам’янії груби. ''Чуб. V. 737. 3) Обжигать (кирпичъ, глиняную посуду, известь). 4) Курить. ''Люлечки палити. ''Грин. ІІІ. 652. 5) Палить, стрѣлять. ''Як узяв джура та узяв малий з пистолів палити. ''Мет. 401.  
 +
[[Категорія:Па]]
 +
 +
==Сучасні словники==
 +
===[http://ukrlit.org/slovnyk УКРЛІТ.ORG_Cловник]===
 +
ПАЛИ́ТИ1, палю́, па́лиш, недок.
 +
 +
1. перех. Знищувати вогнем. Магнати палять хати, Шабельки гартують. Довго таке творилося (Шевч., І, 1963, 79); Отож, палячи свої невдалі твори, я почував неначе помсту за "своїх дітей" (Л. Укр., III, 1952, 688); Курять [бригади] огнища понад шляхом — зволочини палять (Головко, І, 1957, 332); // Псувати, випадково пропалюючи, обпалюючи що-небудь (чимось розпеченим, занадто розігрітим). Перегрітий утюг палить білизну.
 +
 +
2. перех. і без додатка. Спалювати яку-небудь горючу речовину для опалення, освітлення, обігрівання і т. ін. Вогонь пригасає, бо нема чим палити (Хотк., І, 1966, 170); Річка шумить і викидає колоди на берег сердито: на й тобі, чоловіче, з тих величавих лісів, бери швидше, висушуй, пали в хаті (Мур., Бук. повість, 1959, 4); Подекуди вже палили вогнища з сухого бур’яну, біля них грілися трудармійці (Тют., Вир, 1964, 482).
 +
 +
Пали́ти вого́нь (ого́нь, сві́тло і т. ін.) — освітлювати лампою, свічкою і т. ін. Вибачай, прошу до хати, Хоч у мене трохи темно, Бо коли я сам у хаті, Не палю вогню даремно (Л. Укр., І, 1951, 370); У штабі поночі. Один Лишився Щорс. Вогню не палить. Приємно декілька годин Побуть з думками (Шер., Дорога.., 1957, 125); [Передерій:] Дванадцять вже років, Як грамоту прислав великий князь, Де скасував безглузду заборону. І світло дав палити вільно всім. А де вона, та грамота? (Коч., П’єси, 1951, 134); Пали́ти в печі́ (в гру́бці і т. ін.) — розводити вогонь у печі, в грубці і т. ін. Увесь час у Львові було дуже погано надворі: холодно, вогко, дощ, навіть щось так ніби сніг. Труш навіть у грубці палив (Л. Укр., V, 1956, 337); Пали́ти на сніда́нок (на обі́д, на вече́рю) — розводити вогонь у печі для приготування сніданку, обіду, вечері. — Вийде хто зрання надвір та й каже: "О, вже люди палять на обід!" Увечері знов кажуть, що люди палять на вечерю (Коцюб., І, 1955, 61).
 +
 +
3. перех. і неперех. Обдавати жаром; пекти, припікати. Кожен ховався од душної спеки, що несамовито пекла-палила (Мирний, І, 1949, 380); Сонце в небі високо, а проміння так і палить (Рибак, Опов., 1949, 126); // безос. На узліссі сонце є, жарить; так вони зайдуть у гущину, так там ще й гірш: нівідкіль прохолоди ніякої, тільки що зверху палить (Кв.-Осн., II, 1956, 411); — Але ж палить, — скаржиться до Черниша один з його колег, капітан Засядько, розстібаючи комір (Гончар, III, 1959, 392); // Вкрай висушувати, знищувати спекою, посухою (рослинність). Брів межею тихо, як привид… сумний. Колосся до ніг йому з сумом лащилось-скаржилось. А по степу вітри-суховії летять — палять хліба (Головко, І, 1957, 230); // безос. Палило трави, замітало колодязі, з корінням видимало в людей із-під ніг посіви (Гончар, Таврія, 1952, 3); // перен. Обдавати, обпалювати жаром або холодом, викликаючи відчуття печії. Як виїздили з дому — морози палили, а тут все місто вже відтає (Гончар, II, 1959, 176); // перен., розм. Кусати, жалити (про комах). Там Юркові довелося зазнати, почім пуд лиха. Три ночі блощиці, як вогнем, палили ноги й руки (Чорн., Визвол. земля, 1959, 93).
 +
 +
4. перех. і неперех., перен. Дуже хвилювати, непокоїти, мучити (про певні відчуття, переживання і т. ін.). Страшні думки вставали в Зіньковій голові.. вони пекли його, палили, що аж розум йому туманів (Гр., II, 1963, 445); В очах старої Власов бачить Галині очі, вони так і палять його (Мирний, IV, 1955, 145); Сльози безсилого розпачу й образи палили груди, ставали в горлі клубком (Тулуб, Людолови, І, 1957, 38); Вона [М. Заньковецька] серця палила всім. Страждання граючи, стражданням Сама була вона живим (Рильський, III, 1961, 53); // Викликати відчуття жару, печії і т. ін. Голод рвав його нутро, спрага палила горло (Фр., VIII, 1952, 334); // безос. Пив [Краньцовський] квасне молоко безперестанку, так його палило всередині (Март., Тв., 1954, 341); Грині ж вона просто співчуває. В роті палить? Певне, йому дістався самий перець, що осів на дно. — Запий, Гриню, компотом… Воно пройде (Гончар, Тронка, 1963, 126); // Викликати високу температуру тіла (про хворобу, жар і т. ін.). [Горнов (приклада руку їй до голови):] Ач, який жар палить!.. (Кроп , І, 1958, 435); // безос. Нестерпно боліла нога, мене весь час то палило, то морозило (Збан., Ліс. красуня, 1955, 68).
 +
 +
5. перех. і без додатка. Вдихати і видихати дим тютюну, потягуючи його з чубука люльки, цигарки і т. ін. Жили собі спокійненько: білявий чоловік або огонь кресав, або люльку палив (Вовчок, VI, 1956, 233); Хтось біля вікна палив цигарку, і вогник її раптом збільшився, зробивши потім у темряві траєкторію яскравої зірки (Ю. Янов., II, 1958, 38); Льотчик палив сигару за сигарою і, походжаючи по кімнаті, розповідав (Ле, Клен. лист, 1960, 216); // Вживати тютюн (про курця); курити (у 1 знач.). Галаган, що вже закурив сам, відкрив портсигар Кузьмі, а потім до Діденка: — Ви теж, здається, палите. Прошу (Головко, II, 1957, 480); Я зауважив, що чоловічок дуже незграбно робив цигарку — певне, він не палив, а тільки удавав, що палить (Досв., Вибр., 1959, 103).
 +
 +
6. перех., діал. Випалювати (цеглу, гончарні вироби і т. ін.).
 +
 +
7. перех., діал. Гнати (горілку). Пан став на місці мов прибитий, Почувши все. "Ось як воно! Зовсім пора покинуть пити! Пощо ж мені її [горілку] палити?" (Фр., X, 1954, 291).
 +
 +
◊ Пали́ти вогне́м (огне́м): а) знищувати кого-, що-небудь безжалісно. І пішла вогнем палити, ворога карати, щоб була навіки вільна Батьківщина-мати (Тич., II, 1957, 98); Побачився він із милою, поцілував її, і, зібравши воїнів, повів їх на ворога. Палив огнем, топив водою і загнав його за тридев’ять земель (Тют., Вир, 1964, 221); б) виклика́ти значне підвищення температури тіла (про хворобу). Пропасниця тіпала ним, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що він на превелику силу діставав собі воду (Коцюб., І, 1955, 366); в) завдавати морального страждання; сильно зворушувати. — Я думаю про те, що я навік нещасна: поки живе кохання, воно палить вогнем (Л. Укр., III, 1952, 584); Пали́ти фіміа́м — те саме, що Кури́ти фіміа́м (див. фіміа́м). Раби.. всякої влади палять фіміам навіть земським начальникам (Коцюб., III, 1956, 154).
 +
 +
ПАЛИ́ТИ2, палю́, па́лиш, недок., з чого і без додатка, розм. Стріляти з вогнепальної зброї (звичайно залпами або часто). По йому [полю] уздовж і впоперек бігали коні; переходили люди; палили з гармат; стріляли з рушниць… (Мирний, І, 1954, 358); Він обернувся і почав палити в своїх переслідувачів з нагана… (Мик., II, 1957, 543).
 +
 +
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 27 - 28.
 +
 +
Палити, лю, лиш, гл.
 +
 +
1) Жечь, сожигать. Солому палять і зілля варять. Чуб. V. 431.
 +
 +
2) Топить. Ой пали, мили, кам’янії груби. Чуб. V. 737.
 +
 +
3) Обжигать (кирпичъ, глиняную посуду, известь).
 +
 +
4) Курить. Люлечки палити. Грин. ІІІ. 652.
 +
 +
5) Палить, стрѣлять. Як узяв джура та узяв малий з пистолів палити. Мет. 401.
 +
 +
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 89.
 +
 +
===[http://slovopedia.org.ua "Словопедія" ]===
 +
ПАЛИТИ
 +
 +
кади́ти (пали́ти, кури́ти і т. ін.) фіміа́м кому, перед ким. Дуже вихваляти кого-небудь, лестити комусь. Щоб запобігти в неї ласки, треба було безперестану кадить перед нею фіміами лестощів (І. Нечуй-Левицький); Раби і підніжки всякої влади палять фіміам навіть земським начальникам (М. Коцюбинський); Вони всіма силами курили йому (М. К. Садовському) фіміам (Минуле укр. театру).
 +
 +
пали́ти вогне́м. 1. Викликати жар, значне підвищення температури тіла (про хворобу). Пропасниця тіпала ним, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що він на превелику силу діставав собі воду (М. Коцюбинський). 2. Завдавати моральних страждань; дуже мучити. Я думаю про те, що я навік нещасна: поки живе кохання, воно палить вогнем (Леся Українка).
 +
 +
пали́ти ду́шу. Дуже хвилювати, непокоїти, завдавати болю, муки і т. ін. Ох, сльози палкі — вони душу палили, сліди полишили огнисті навіки (Леся Українка).
 +
 +
==Ілюстрації==
 +
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #ccc solid; border-bottom:5px #ccc solid; text-align:center"
 +
 +
|- valign="top"
 +
 +
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:палити1.jpg|x140px]]
 +
 +
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:палити2.jpg|x140px]]
 +
 +
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:палити3.jpg|x140px]]
 +
|}
 +
 +
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]
 +
 +
[[Категорія:Слова 2014 року]]
 +
 
[[Категорія:Па]]
 
[[Категорія:Па]]

Поточна версія на 16:01, 3 грудня 2014

Палити, -лю, -лиш, гл. 1) Жечь, сожигать. Солому палять і зілля варять. Чуб. V. 431. 2) Топить. Ой пали, мили, кам’янії груби. Чуб. V. 737. 3) Обжигать (кирпичъ, глиняную посуду, известь). 4) Курить. Люлечки палити. Грин. ІІІ. 652. 5) Палить, стрѣлять. Як узяв джура та узяв малий з пистолів палити. Мет. 401.

Сучасні словники

УКРЛІТ.ORG_Cловник

ПАЛИ́ТИ1, палю́, па́лиш, недок.

1. перех. Знищувати вогнем. Магнати палять хати, Шабельки гартують. Довго таке творилося (Шевч., І, 1963, 79); Отож, палячи свої невдалі твори, я почував неначе помсту за "своїх дітей" (Л. Укр., III, 1952, 688); Курять [бригади] огнища понад шляхом — зволочини палять (Головко, І, 1957, 332); // Псувати, випадково пропалюючи, обпалюючи що-небудь (чимось розпеченим, занадто розігрітим). Перегрітий утюг палить білизну.

2. перех. і без додатка. Спалювати яку-небудь горючу речовину для опалення, освітлення, обігрівання і т. ін. Вогонь пригасає, бо нема чим палити (Хотк., І, 1966, 170); Річка шумить і викидає колоди на берег сердито: на й тобі, чоловіче, з тих величавих лісів, бери швидше, висушуй, пали в хаті (Мур., Бук. повість, 1959, 4); Подекуди вже палили вогнища з сухого бур’яну, біля них грілися трудармійці (Тют., Вир, 1964, 482).

Пали́ти вого́нь (ого́нь, сві́тло і т. ін.) — освітлювати лампою, свічкою і т. ін. Вибачай, прошу до хати, Хоч у мене трохи темно, Бо коли я сам у хаті, Не палю вогню даремно (Л. Укр., І, 1951, 370); У штабі поночі. Один Лишився Щорс. Вогню не палить. Приємно декілька годин Побуть з думками (Шер., Дорога.., 1957, 125); [Передерій:] Дванадцять вже років, Як грамоту прислав великий князь, Де скасував безглузду заборону. І світло дав палити вільно всім. А де вона, та грамота? (Коч., П’єси, 1951, 134); Пали́ти в печі́ (в гру́бці і т. ін.) — розводити вогонь у печі, в грубці і т. ін. Увесь час у Львові було дуже погано надворі: холодно, вогко, дощ, навіть щось так ніби сніг. Труш навіть у грубці палив (Л. Укр., V, 1956, 337); Пали́ти на сніда́нок (на обі́д, на вече́рю) — розводити вогонь у печі для приготування сніданку, обіду, вечері. — Вийде хто зрання надвір та й каже: "О, вже люди палять на обід!" Увечері знов кажуть, що люди палять на вечерю (Коцюб., І, 1955, 61).

3. перех. і неперех. Обдавати жаром; пекти, припікати. Кожен ховався од душної спеки, що несамовито пекла-палила (Мирний, І, 1949, 380); Сонце в небі високо, а проміння так і палить (Рибак, Опов., 1949, 126); // безос. На узліссі сонце є, жарить; так вони зайдуть у гущину, так там ще й гірш: нівідкіль прохолоди ніякої, тільки що зверху палить (Кв.-Осн., II, 1956, 411); — Але ж палить, — скаржиться до Черниша один з його колег, капітан Засядько, розстібаючи комір (Гончар, III, 1959, 392); // Вкрай висушувати, знищувати спекою, посухою (рослинність). Брів межею тихо, як привид… сумний. Колосся до ніг йому з сумом лащилось-скаржилось. А по степу вітри-суховії летять — палять хліба (Головко, І, 1957, 230); // безос. Палило трави, замітало колодязі, з корінням видимало в людей із-під ніг посіви (Гончар, Таврія, 1952, 3); // перен. Обдавати, обпалювати жаром або холодом, викликаючи відчуття печії. Як виїздили з дому — морози палили, а тут все місто вже відтає (Гончар, II, 1959, 176); // перен., розм. Кусати, жалити (про комах). Там Юркові довелося зазнати, почім пуд лиха. Три ночі блощиці, як вогнем, палили ноги й руки (Чорн., Визвол. земля, 1959, 93).

4. перех. і неперех., перен. Дуже хвилювати, непокоїти, мучити (про певні відчуття, переживання і т. ін.). Страшні думки вставали в Зіньковій голові.. вони пекли його, палили, що аж розум йому туманів (Гр., II, 1963, 445); В очах старої Власов бачить Галині очі, вони так і палять його (Мирний, IV, 1955, 145); Сльози безсилого розпачу й образи палили груди, ставали в горлі клубком (Тулуб, Людолови, І, 1957, 38); Вона [М. Заньковецька] серця палила всім. Страждання граючи, стражданням Сама була вона живим (Рильський, III, 1961, 53); // Викликати відчуття жару, печії і т. ін. Голод рвав його нутро, спрага палила горло (Фр., VIII, 1952, 334); // безос. Пив [Краньцовський] квасне молоко безперестанку, так його палило всередині (Март., Тв., 1954, 341); Грині ж вона просто співчуває. В роті палить? Певне, йому дістався самий перець, що осів на дно. — Запий, Гриню, компотом… Воно пройде (Гончар, Тронка, 1963, 126); // Викликати високу температуру тіла (про хворобу, жар і т. ін.). [Горнов (приклада руку їй до голови):] Ач, який жар палить!.. (Кроп , І, 1958, 435); // безос. Нестерпно боліла нога, мене весь час то палило, то морозило (Збан., Ліс. красуня, 1955, 68).

5. перех. і без додатка. Вдихати і видихати дим тютюну, потягуючи його з чубука люльки, цигарки і т. ін. Жили собі спокійненько: білявий чоловік або огонь кресав, або люльку палив (Вовчок, VI, 1956, 233); Хтось біля вікна палив цигарку, і вогник її раптом збільшився, зробивши потім у темряві траєкторію яскравої зірки (Ю. Янов., II, 1958, 38); Льотчик палив сигару за сигарою і, походжаючи по кімнаті, розповідав (Ле, Клен. лист, 1960, 216); // Вживати тютюн (про курця); курити (у 1 знач.). Галаган, що вже закурив сам, відкрив портсигар Кузьмі, а потім до Діденка: — Ви теж, здається, палите. Прошу (Головко, II, 1957, 480); Я зауважив, що чоловічок дуже незграбно робив цигарку — певне, він не палив, а тільки удавав, що палить (Досв., Вибр., 1959, 103).

6. перех., діал. Випалювати (цеглу, гончарні вироби і т. ін.).

7. перех., діал. Гнати (горілку). Пан став на місці мов прибитий, Почувши все. "Ось як воно! Зовсім пора покинуть пити! Пощо ж мені її [горілку] палити?" (Фр., X, 1954, 291).

◊ Пали́ти вогне́м (огне́м): а) знищувати кого-, що-небудь безжалісно. І пішла вогнем палити, ворога карати, щоб була навіки вільна Батьківщина-мати (Тич., II, 1957, 98); Побачився він із милою, поцілував її, і, зібравши воїнів, повів їх на ворога. Палив огнем, топив водою і загнав його за тридев’ять земель (Тют., Вир, 1964, 221); б) виклика́ти значне підвищення температури тіла (про хворобу). Пропасниця тіпала ним, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що він на превелику силу діставав собі воду (Коцюб., І, 1955, 366); в) завдавати морального страждання; сильно зворушувати. — Я думаю про те, що я навік нещасна: поки живе кохання, воно палить вогнем (Л. Укр., III, 1952, 584); Пали́ти фіміа́м — те саме, що Кури́ти фіміа́м (див. фіміа́м). Раби.. всякої влади палять фіміам навіть земським начальникам (Коцюб., III, 1956, 154).

ПАЛИ́ТИ2, палю́, па́лиш, недок., з чого і без додатка, розм. Стріляти з вогнепальної зброї (звичайно залпами або часто). По йому [полю] уздовж і впоперек бігали коні; переходили люди; палили з гармат; стріляли з рушниць… (Мирний, І, 1954, 358); Він обернувся і почав палити в своїх переслідувачів з нагана… (Мик., II, 1957, 543).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 27 - 28.

Палити, лю, лиш, гл.

1) Жечь, сожигать. Солому палять і зілля варять. Чуб. V. 431.

2) Топить. Ой пали, мили, кам’янії груби. Чуб. V. 737.

3) Обжигать (кирпичъ, глиняную посуду, известь).

4) Курить. Люлечки палити. Грин. ІІІ. 652.

5) Палить, стрѣлять. Як узяв джура та узяв малий з пистолів палити. Мет. 401.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 89.

"Словопедія"

ПАЛИТИ

кади́ти (пали́ти, кури́ти і т. ін.) фіміа́м кому, перед ким. Дуже вихваляти кого-небудь, лестити комусь. Щоб запобігти в неї ласки, треба було безперестану кадить перед нею фіміами лестощів (І. Нечуй-Левицький); Раби і підніжки всякої влади палять фіміам навіть земським начальникам (М. Коцюбинський); Вони всіма силами курили йому (М. К. Садовському) фіміам (Минуле укр. театру).

пали́ти вогне́м. 1. Викликати жар, значне підвищення температури тіла (про хворобу). Пропасниця тіпала ним, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що він на превелику силу діставав собі воду (М. Коцюбинський). 2. Завдавати моральних страждань; дуже мучити. Я думаю про те, що я навік нещасна: поки живе кохання, воно палить вогнем (Леся Українка).

пали́ти ду́шу. Дуже хвилювати, непокоїти, завдавати болю, муки і т. ін. Ох, сльози палкі — вони душу палили, сліди полишили огнисті навіки (Леся Українка).

Ілюстрації

Палити1.jpg Палити2.jpg Палити3.jpg
Отримано з https://wiki.kubg.edu.ua/index.php?title=Палити&oldid=125262