Відмінності між версіями «Намовляти»
(Створена сторінка: '''Намовля́ти, -ля́ю, -єш, '''сов. в. '''намовити, -влю, -виш, '''''гл. ''1) Уговаривать, уговорить, убѣ...) |
|||
| (не показані 7 проміжних версій ще одного учасника) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Намовля́ти, -ля́ю, -єш, '''сов. в. '''намовити, -влю, -виш, '''''гл. ''1) Уговаривать, уговорить, убѣждать, убѣдить, склонять, склонить. ''Намовили її, щоб випросила собі Одарку. ''МВ. І. 74. ''П’є в корчмі, гуляє, дівча намовляє: «Ходи, дівча, з нами, з нами двораками». ''КС. 1883. IV. 906. 2) Наговаривать, наговорить, клеветать, наклеветать. | '''Намовля́ти, -ля́ю, -єш, '''сов. в. '''намовити, -влю, -виш, '''''гл. ''1) Уговаривать, уговорить, убѣждать, убѣдить, склонять, склонить. ''Намовили її, щоб випросила собі Одарку. ''МВ. І. 74. ''П’є в корчмі, гуляє, дівча намовляє: «Ходи, дівча, з нами, з нами двораками». ''КС. 1883. IV. 906. 2) Наговаривать, наговорить, клеветать, наклеветать. | ||
[[Категорія:На]] | [[Категорія:На]] | ||
| + | |||
| + | |||
| + | ==Сучасні словники== | ||
| + | Тлумачення слова у сучасних словниках | ||
| + | НАМОВЛЯТИ, яю, яєш, недок., НАМОВИТИ, влю, виш; мн. намовлять; док. | ||
| + | |||
| + | 1. перех., з інфін. Переконувати кого-небудь у чомусь, умовляти кого-небудь робити щось. ''З тим вернулись вірні слуги До Бертольда і сказали: — Так, і так, поет відмовив, Ми даремне намовляли [його]... (Леся Українка, I, 1951, 384); Гринько проводжав Варвару і безперестанку намовляв її, аби ішла за нього заміж (Лесь Мартович, Тв., 1954, 316); Мелашці не давали й слова мовити, не встигла скінчити Христя, як почав намовляти вдову Петро Рудик (Григорій Косинка, Новели, 1962, 147); Жалкую, що не намовив тебе їхати зо мною (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 268); | ||
| + | // кого до чого. Схиляти до чого-небудь. [Гільзе:] То се ти чоловіка свого до гріха та до нечесті намовляєш?! (Леся Українка, IV, 1954, 251); — Так, він намовляє його до всього злого! — відповів Івоніка зажурено (Ольга Кобилянська, II, 1956, 39); — Не слід мені було кидати тебе.. Слід було.. знайти щось спільне у нашому житті, намовити до чогось гарного (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 57);'' | ||
| + | <br /> | ||
| + | |||
| + | // Підмовляти кого-небудь робити щось. ''Отець Мефодій намовляв шкільного сторожа підслухувати, про що вчитель розповідає школярам (Олесь Донченко, V, 1957, 225); — І чого старий Богуславський збирається виїжджати кудись аж в Америку, та ще дядька і тітку намовляє з собою! (Анатолій Дімаров, Ідол, 1961, 66); Микола замість панського лану вийшов на своє поле; він стрівся з людьми і тих намовив жати своє жито (Нечуй-Левицький, II, 1956, 185); Вінцусиха, як в'юн, так і крутилася біля Марії, щоб вивідати, де ми лісу на хату взяли, може, з цікавості, а може, й Худик намовив... (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 40).'' | ||
| + | <br /> | ||
| + | 2. неперех., на кого і без додатка. Наговорювати чогось, зводити наклеп на кого-, що-небудь. ''Тракторист Сень бачить нікчемні витівки недругів, що із заздрості намовляють на Марка (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 32); — Не намовляй, тату, — заперечила дівчина, — адже тисам вибирав яблука й печиво (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 17).'' | ||
| + | |||
| + | 3. перех., що на кого — що, розм. Нашіптуючи заклинання, накликати на когось що-небудь. ''Ой, я не з тим прийшла сюда, Щоб намовлять з води на парубка невзгоду [лихо]! (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 77).'' | ||
| + | ==Ілюстрації== | ||
| + | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
| + | |- valign="top" | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Вмовляння.jpg|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Вмовляння2.jpg|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Намовляти.jpg|x140px]] | ||
| + | |} | ||
| + | |||
| + | ==Медіа== | ||
| + | |||
| + | {{#ev:youtube|eApZAF_cSYKu398-}} | ||
| + | https://youtu.be/_V5yRZYOgpY?si=eApZAF_cSYKu398- | ||
| + | |||
| + | ==Див. також== | ||
| + | |||
| + | ==Джерела та література== | ||
| + | [https://sum.in.ua/p/5/130/1 Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 130.] | ||
| + | |||
| + | ==Зовнішні посилання== | ||
| + | [[Категорія:Слова 2024 року]] | ||
| + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет української філології, культури і мистецтва]] | ||
| + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Слова 2024 року/Факультет української філології, культури і мистецтва]] | ||
Поточна версія на 10:34, 19 квітня 2024
Намовля́ти, -ля́ю, -єш, сов. в. намовити, -влю, -виш, гл. 1) Уговаривать, уговорить, убѣждать, убѣдить, склонять, склонить. Намовили її, щоб випросила собі Одарку. МВ. І. 74. П’є в корчмі, гуляє, дівча намовляє: «Ходи, дівча, з нами, з нами двораками». КС. 1883. IV. 906. 2) Наговаривать, наговорить, клеветать, наклеветать.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках НАМОВЛЯТИ, яю, яєш, недок., НАМОВИТИ, влю, виш; мн. намовлять; док.
1. перех., з інфін. Переконувати кого-небудь у чомусь, умовляти кого-небудь робити щось. З тим вернулись вірні слуги До Бертольда і сказали: — Так, і так, поет відмовив, Ми даремне намовляли [його]... (Леся Українка, I, 1951, 384); Гринько проводжав Варвару і безперестанку намовляв її, аби ішла за нього заміж (Лесь Мартович, Тв., 1954, 316); Мелашці не давали й слова мовити, не встигла скінчити Христя, як почав намовляти вдову Петро Рудик (Григорій Косинка, Новели, 1962, 147); Жалкую, що не намовив тебе їхати зо мною (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 268);
// кого до чого. Схиляти до чого-небудь. [Гільзе:] То се ти чоловіка свого до гріха та до нечесті намовляєш?! (Леся Українка, IV, 1954, 251); — Так, він намовляє його до всього злого! — відповів Івоніка зажурено (Ольга Кобилянська, II, 1956, 39); — Не слід мені було кидати тебе.. Слід було.. знайти щось спільне у нашому житті, намовити до чогось гарного (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 57);
// Підмовляти кого-небудь робити щось. Отець Мефодій намовляв шкільного сторожа підслухувати, про що вчитель розповідає школярам (Олесь Донченко, V, 1957, 225); — І чого старий Богуславський збирається виїжджати кудись аж в Америку, та ще дядька і тітку намовляє з собою! (Анатолій Дімаров, Ідол, 1961, 66); Микола замість панського лану вийшов на своє поле; він стрівся з людьми і тих намовив жати своє жито (Нечуй-Левицький, II, 1956, 185); Вінцусиха, як в'юн, так і крутилася біля Марії, щоб вивідати, де ми лісу на хату взяли, може, з цікавості, а може, й Худик намовив... (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 40).
2. неперех., на кого і без додатка. Наговорювати чогось, зводити наклеп на кого-, що-небудь. Тракторист Сень бачить нікчемні витівки недругів, що із заздрості намовляють на Марка (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 32); — Не намовляй, тату, — заперечила дівчина, — адже тисам вибирав яблука й печиво (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 17).
3. перех., що на кого — що, розм. Нашіптуючи заклинання, накликати на когось що-небудь. Ой, я не з тим прийшла сюда, Щоб намовлять з води на парубка невзгоду [лихо]! (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 77).
Ілюстрації
|
|
|
Медіа
https://youtu.be/_V5yRZYOgpY?si=eApZAF_cSYKu398-
Див. також
Джерела та література
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 130.
