Відмінності між версіями «Колокіл»

Поточна версія на 10:05, 24 листопада 2021

Колокіл, -ко́лу, м. 1) Колоколъ. Он чия ж тут беседа тут вечеряє весела? Бийте коли, все колоколи, колоколи кованії у нас гості проханії. ХС. VII. 425. 2) Звонокъ на шеѣ коровы, козы. Вх. Зн. 27. Ум. Колокілок.

Сучасні словники

Дзвін (староцерк.-слов. ка́мпанъ — від грец. καμπάνα < лат. campana), заст. колокі́л[1] (прасл. *kolkolъ) — ударний музичний, а також сигнальний підвісний інструмент, часто зі сталі чи бронзи, у формі порожнистої, зрізаної знизу груші, в якій підвішений ударник (било, язик, діал. бо́вкало). У деяких дзвонів рухається било, в інших — у рух приводиться саме тіло. Існують і дзвони з молоточками — карильйони.

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Дзвін

Цікаво про дзвони

Кампанологія або ж дзвонознавство – це ціла наука, яка пояснює особливості дзвонів, їхнє звучання і вплив на людей. Церковнослов’янською мовою дзвін іменується «кампан» — від назви римської провінції Кампанії, де з міді було вилито перші дзвони. Згодом їх виготовляли зі сплаву міді й олова, пізніше до цих металів почали додавати залізо і в рідкісних випадках срібло. До речі, в першій пол. ХХ ст. чудові дзвони лили в Калуші в знаменитій ливарні братів Фельчинських, слава якої розносилась по всій Європі. Щороку в Луцьку, у замку Любарта проводять фестиваль дзвонарського мистецтва, адже там є відомий в Україні музей дзвонів. Талановиті дзвонарі можуть одночасно виконувати мелодії на кільканадцятьох дзвонах – від дуже великого до мініатюрного.

Існує у світі й дзвоново-клавішний інструмент карильйон. Найбільший (74 дзвони загальною вагою 102 тонни) — у Рівердсайд-церкві Рокфеллерівського меморіалу в Нью-Йорку. Всього їх у США — 160, Голландії — понад 180, Бельгії — 90, Франції — 53, Німеччині — 35. У невеличкому бельгійському місті Мехелен ще з XV століття на дзвіниці Санкт-Рембатського собору встановлено всесвітньо відомий карильйон. Назва міста Mechelen французькою мовою звучить як Малин. Саме звідси й пішло визначення мелодійного, дуже приємного, м’якого за тембром дзвону — малиновий дзвін.

Понад 300 років існує тут Королівська міжнародна школа для підготовки фахівців з гри на цьому інструменті. Богдан Кіндратюк — єдиний кампанолог на Прикарпатті, автор монографії «Дзвонарська культура України» – досліджує дзвони понад 15 років. «Звук дзвону передає вібрацію, яку ми не чуємо, але саме вона є цілющою, розбиває всі віруси та бактерії, — говорить пан Богдан. — Дзвін відвертає біду. Від ударів великого церковного дзвона, якщо вчасно за нього бралися, розступалися грозові хмари. Але тут вже дослідження для фізиків».

Цілюща сила дзвонів

І ось які висновки зробили самі фізики. Дзвін – це генератор енергії. Він випромінює велику кількість резонансних ультразвукових хвиль, які проникають у внутрішню структуру організму людини, поліпшують формулу крові й роботу судин. Вібрації, які народжує дзвін, очищують навколишній простір від хвороботворних мікробів. Молекулярні структури вірусів грипу, чуми, скарлатини, кору, тифу, холери згортаються й перетворюються на кристалики. Відбувається справжня стерилізація повітря. Низькі звуки дзвону заспокійливо діють на нервову систему людини, а високі, навпаки, підбадьорюють. Доведено, що носій чуми при 12-октавному церковному дзвоні гине на відстані 7 км. Якщо в квартирі поставити 6-октавні малесенькі дзвони, то починається справжня стерилізація повітря.

Дзвін, немов камертон, дає можливість людині налаштуватися на здоров'я, тим самим підвищуючи опірність хворобам. Можливо, піймавши потрібну еталонну частоту, організм сам починає витягувати себе із хвороби. Дзвін служить 100—200 років, якщо він не висить без діла. Вібрація згодом руйнує структуру металу. Його звук стає надтріснутим, глухішим, втрачає мелодійність. Він втомлюється, відтак дзвін необхідно перелити.

Винайдення дзвонів приписують єпископові Ноланському, св. Павлінові (+411), який уві сні побачив польові квіти — дзвіночки, що приємно дзвеніли. Після того сну єпископ звелів відлити дзвони, що мали форму цих квітів. Лише на початку VII ст. Римському папі Савиніану вдалося надати дзвонам християнського значення. З цього часу їх поступово почали використовувати, а впродовж VIII-го та IХ ст. у Західній Церкві вони твердо увійшли в практику християнських богослужінь. На Руси-Україні дзвони з’явилися майже одночасно із прийняттям християнства святим Володимиром – у 988 році. Спершу при храмах було по 2-3 невеликі дзвони, а з XV ст. вони стали більшими, коли на Русі з’явилися власні заводи для виливання дзвонів.

Задовго до появи годинників церковні дзвони сповіщали про час праці та відпочинку, розваг і скорботи. Дзвони визначали порядок церковних служб, закликали народ на віче, повідомляли про військову небезпеку, пожежі та стихійні лиха, вітали почесних гостей, послів, тріумфаторів-переможців, своїм звучанням допомагали мандрівникам, що потрапили в біду. У середні віки під час епідемії били у всі дзвони, сподіваючись що біда обмине людей. Позитивні властивості дзвонів деякі науковці пов´язують зі створенням акустичних "вузлів" у повітрі - своєрідних мікрохвиль або мікролептонів, які вбивають небезпечні віруси.

Охрещені й освячені церквою, дзвони сприймалися як живі істоти зі своїми іменами, голосами і долею. У середньовічному суспільстві вони звучали набагато частіше й відігравали значно більшу роль, ніж у наші дні. У ті часи їх вважали "гласом Божим, християнським". Простір, на який поширювався дзвін, був впорядкованим і культурним, знаходився під захистом Бога. Одним із найстаріших дзвонів, які збереглися до наших днів, вважають Святоюрський дзвін, відлитий майстром Яковом Скориною у Львові 1341 року.

Найбільшим серед дзвонів Софійського собору у Києві був дзвін Рафаїл і важив він 13 тонн. Відлитий у 1733 році, він прослужив два століття – до 1930-х років, коли за наказом більшовицької влади був скинутий і відвезений на переплавку.

До 30-х років у колишній Російській імперії було близько 1270 монастирів, общин, приходів, архієрейських будинків, до революції на території Росії, України та Білорусії було близько 80 тисяч православних церков. Фактично вся держава перебувала під звуковим ковпаком, зруйнованим після революції, коли була знищена велика кількість храмів.

Види церковних дзвонів

Церковний дзвін поділяється на два види: благовіст і власне дзвін (дзвоніння). Благовістом називають розмірені удари в один великий дзвін, він сповіщає благу вістку про початок богослужіння. Здійснюється благовіст так: спочатку роблять три рідкі, повільні і протяжні удари (поки не стихне звук), а потім ідуть розмірені удари. Коли при храмі є кілька великих дзвонів, вони, відповідно до свого призначення, поділяються на святковий, недільний, полієлейний, буденний, п’ятий, або малий, дзвін.

Дзвонінням називають биття одразу в кілька дзвонів або у всі одразу. Биття ж у всі дзвони поділяють на тридзвін, дводзвін, передзвін, перебір. Тридзвін — дзвін у всі дзвони, потім невеличка пауза, і другий дзвін у всі дзвони, знову невеличка пауза, і третій раз дзвін у всі дзвони. Тобто це дзвін у три прийоми.

Навіть той, хто не вірить у цілющу силу дзвонів, все одно потрапляє від дивовижну вібрацію і зцілюється.