Відмінності між версіями «Надувати»
(Створена сторінка: '''Надува́ти, -ва́ю, -єш, '''''гл. '''''Надимати'''. Категорія:На) |
|||
| (не показана одна проміжна версія ще одного учасника) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | '''Надува́ти, | + | ==Словник Грінченка== |
| + | '''Надува́ти''', ва́ю, єш, гл. Надимати. | ||
| + | |||
| + | == Сучасні словники == | ||
| + | [http://ukrlit.org/slovnyk/%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B8 Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 81.] | ||
| + | |||
| + | '''НАДУВА́ТИ''' і '''НАДИМА́ТИ''', а́ю, а́єш, недок., '''НАДУ́ТИ'''. надму́, надме́ш і наду́ю, надуєш, док. | ||
| + | |||
| + | 1. перех. Наповнювати що-небудь повітрям, газом і т. ін.; роздувати. Туго шини надуваєм!.. Гей, сідайте, пасажири, В ряд по два і по чотири (Нех., Ми живемо.., 1960, 27); Тішиться дитина — Забавка чудна: Надимає з мила Пухирці вона (Дн. Чайка, Тв., 1960, 305); // Натягувати, розпрямляти що-небудь; робити пружним. Вітер надував їх [вітрила], і вони виривались з рук (Коцюб., І, 1955, 389); Вона міцно стискала ручку зонтика, бо вітер надимав його і рвав з рук (Трубл., Шхуна… 1940, 4); Вітер надимає поли моєї шинелі, люто шарпає їх, свистить в ушах (Кол., На фронті.., 1959, 156); Налетів дужий порив вітру,.. надув за спинами хлопців сорочки (Збан., Курил. о-ви, 1963, 66); // Напружуючись, збільшувати об’єм, розмір. Погордливо розправляє [куховар] вуса і надимає груди (Ю. Янов., IV, 1959, 46); Всі [хлопці] розгойдувалися в ритмі, надимали жили, стараючись перекричати один одного (Мик., II, 1957, 196). | ||
| + | |||
| + | ◊ Надува́ти (надима́ти, наду́ти) гу́би — гніватися, сердитися, виражати незадоволення; пишатися, зазнаватися. Він морщить лоб, надимає губи, поглядає скоса на княжого двірського (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 570); — А як я з Левадихою трохи покропила її водою, то вона вже і губи надула (Н.-Лев., II, 1956, 14). | ||
| + | |||
| + | 2. тільки надува́ти, наду́ти, перех. Дуючи, приносити, приганяти що-небудь кудись або наносити, створювати щось. Надворі не по-зимньому гуляв вітер. Він кидався з гори на село, надував хмари (Панч, II, 1956, 94); У полі гуляв вітер. Крутив поземкою, гнав снігові гриви чортзна-куди, надував замети та перевали (Збан., Сеспель, 1961, 247); Дивись: де не взявся вітер, надув-нагнав з усіх боків чорні хмари (Мирний, II, 1954, 138). | ||
| + | |||
| + | 3. тільки док., неперех., безос., розм. Продуваючи певний час (про вітер, протяг і т. ін.), викликати захворювання. — Чого сіла біля вікна? Гляди — надме в бік, ще захворієш!.. (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 306). | ||
[[Категорія:На]] | [[Категорія:На]] | ||
| + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Інститут людини]] | ||
| + | [[Категорія:Слова 2015 року]] | ||
Поточна версія на 11:01, 27 листопада 2015
Словник Грінченка
Надува́ти, ва́ю, єш, гл. Надимати.
Сучасні словники
НАДУВА́ТИ і НАДИМА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАДУ́ТИ. надму́, надме́ш і наду́ю, надуєш, док.
1. перех. Наповнювати що-небудь повітрям, газом і т. ін.; роздувати. Туго шини надуваєм!.. Гей, сідайте, пасажири, В ряд по два і по чотири (Нех., Ми живемо.., 1960, 27); Тішиться дитина — Забавка чудна: Надимає з мила Пухирці вона (Дн. Чайка, Тв., 1960, 305); // Натягувати, розпрямляти що-небудь; робити пружним. Вітер надував їх [вітрила], і вони виривались з рук (Коцюб., І, 1955, 389); Вона міцно стискала ручку зонтика, бо вітер надимав його і рвав з рук (Трубл., Шхуна… 1940, 4); Вітер надимає поли моєї шинелі, люто шарпає їх, свистить в ушах (Кол., На фронті.., 1959, 156); Налетів дужий порив вітру,.. надув за спинами хлопців сорочки (Збан., Курил. о-ви, 1963, 66); // Напружуючись, збільшувати об’єм, розмір. Погордливо розправляє [куховар] вуса і надимає груди (Ю. Янов., IV, 1959, 46); Всі [хлопці] розгойдувалися в ритмі, надимали жили, стараючись перекричати один одного (Мик., II, 1957, 196).
◊ Надува́ти (надима́ти, наду́ти) гу́би — гніватися, сердитися, виражати незадоволення; пишатися, зазнаватися. Він морщить лоб, надимає губи, поглядає скоса на княжого двірського (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 570); — А як я з Левадихою трохи покропила її водою, то вона вже і губи надула (Н.-Лев., II, 1956, 14).
2. тільки надува́ти, наду́ти, перех. Дуючи, приносити, приганяти що-небудь кудись або наносити, створювати щось. Надворі не по-зимньому гуляв вітер. Він кидався з гори на село, надував хмари (Панч, II, 1956, 94); У полі гуляв вітер. Крутив поземкою, гнав снігові гриви чортзна-куди, надував замети та перевали (Збан., Сеспель, 1961, 247); Дивись: де не взявся вітер, надув-нагнав з усіх боків чорні хмари (Мирний, II, 1954, 138).
3. тільки док., неперех., безос., розм. Продуваючи певний час (про вітер, протяг і т. ін.), викликати захворювання. — Чого сіла біля вікна? Гляди — надме в бік, ще захворієш!.. (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 306).
