Відмінності між версіями «Поблякнути»

Поточна версія на 21:17, 2 жовтня 2021

Побля́кнути і рідко ПОБЛЕКНУТИ, ну, неш, док.

1. Втратити свіжість, прив'янути. Молода травичка поблякла, поскручувалась (Петро Колесник, Терен.., 1959, 53); В балці квіти поблякли (Степан Крижанівський, Гори.., 1946, 124).

2. тільки 3 ос. Втратити яскравість забарвлення, кольору; потьмяніти, побліднути. Небо на сході зовсім поблякло і тьмяний відблиск його поволі переповзав на захід (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 220); Тепер Еней убрався в пекло.. Там все поблідло і поблекло, Нема ні місяця, ні звізд (Іван Котляревський, I, 1952, 134); // Те саме, що вицвісти. Ізносилась шинель і петлиці поблякли на ній (Ярослав Шпорта, Твої літа, 1950, 97); Фросина Данилівна посивіла, поблякли очі, ще більше взялися зморшками щоки, лоб (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 211); Зав'яне, помарніє свіжий квіт її вроди під холодним жовтим поглядом судовика... погаснуть ясні очі, поблекнуть рожеві уста... (Панас Мирний, II, 1954, 72).

3. тільки 3 ос. перен. Втратити яскравість, виразність. Згадав [Степан], що має іти до Юлі, але зараз чомусь поблякла її завидна принада (Михайло Стельмах, II, 1962, 154); // Стати менш значним. Єдиним авторитетом, єдиним компетентним у цих вельми заплутаних, як здавалося Бронкові, питаннях друкарської техніки був лише «принципал». З часом цей авторитет.. побляк (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 493).

Сучасні словники

Поблякнути - ЗМАРНІ́ТИ (схуднути, виснажитися від горя, туги, хвороби і т. ін.), ПОМАРНІ́ТИ, ОСУ́НУТИСЯ, ПОДА́ТИСЯ, ЗІВ'Я́НУТИ, ЗІВ'Я́ТИ, ПОВ'Я́НУТИ, ЗБЛЯ́КНУТИ, ПОБЛЯ́КНУТИ, ПРИВ'Я́НУТИ, ЗЛИНЯ́ТИ, ПОЛИНЯ́ТИ, ПОЧОРНІ́ТИ, СПОГАНІ́ТИ розм., ЗАСНИ́ДІТИ діал. — Недок.: марні́ти, осува́тися, подава́тися, в'я́нути, бля́кнути, прив'яда́ти, линя́ти, погані́ти. За ті страшні дні вона змізерніла, змарніла, постаріла (І. Нечуй-Левицький); Все поодцвітало, навіть дівчата мов іспали з цвіту, помарніли (Ганна Барвінок); Тільки його понуре лице осунулось і стало, мов земля, очі запали глибоко (І. Франко); Тільки тепер помітив Дмитро, як за останній час подався старий пасічник (М. Стельмах); Марічка зів'яла, споганіла, лице вкрили зморшки, очі позападали (Є. Куртяк); Очі запали, сама зблякла, змарніла дочка (К. Гордієнко); Без жиру й сонця навіки засниділа дитина (В. Бабляк). — Пор. 1. висна́жуватися, ху́днути.

Поблякнути - ТЬМЯНІ́ТИ (ставати тьмяним, тьмянішим), ЗАТЬМА́РЮВАТИСЯ, БЛЯ́КНУТИ, МЕ́РКНУТИ (МЕ́РКТИ), МЕ́РХНУТИ (МЕ́РХТИ), БЛІ́ДНУТИ, БЛІДНІ́ТИ, ГА́СНУТИ, ПОГАСА́ТИ, ПОТУХА́ТИ, ПРИГАСА́ТИ, ПРИМЕРКА́ТИ, ПРИМЕРХА́ТИ, ПРИТЬМА́РЮВАТИСЯ (злегка); МЕРТВІ́ТИ (про світло); ТУМАНІ́ТИ (про блиск); ТЬМЯНІ́ШАТИ (ставати тьмянішим). — Док.: потьмяні́ти, потьма́ритися, збля́кнути, побля́кнути, поме́ркнути (поме́ркти), поме́рхнути (поме́рхти), зблі́днути, поблі́днути, зблідні́ти, зга́сти, пога́снути, поту́хнути, прига́снути, приме́ркнути (приме́ркти), приме́рхнути (приме́рхти), притьма́ритися, прибля́кнути, помертві́ти, стумані́ти, потьмяні́шати. Останні лампочки тьмяніють (М. Трублаїні); За вікнами хуртовина: все більше затьмарюється день (П. Тичина); Вдосвіта, зірки лиш починали блякнути, Кравчиха раптом підхопилась (Л. Смілянський); Темно-сумно.. Навіть зорі Якось меркнуть уночі (А. Кримський); Почало світати... Зорі меркли у синьому небі, само воно біліло та блідніло (Панас Мирний); І бачив я, як зорі весняні В досвітній час і мерхли, і біліли (Б. Грінченко); Блідне місяць, гаснуть зорі, І сонечко сходить (Леся Українка); На схід ти поглянь, кохана, Зорі стали враз пригасать (П. Тичина); За вікном тьмяно народжувався світанок, примеркали, жовтішали вогні свічок (С. Скляренко); Зелені очі Фатєєвої дивились на мене прямо, дивились відкрито, в них раз по раз спалахували холодні іскри. І примерхали, щоб знову спалахнути (Є. Гуцало); Світло блискавки притьмарилось (М. Коцюбинський); А ватра тим часом гасла, мертвіла грань, темнота ставала смілішою (Г. Хоткевич); Мати порається коло печі, очі її тьмаряться, туманіють (С. Васильченко). — Пор. 1. тьмя́ний, 2. тьмя́ний.

Примітки

Див.також