Відмінності між версіями «Побідкатися»
| (не показана одна проміжна версія ще одного учасника) | |||
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
| − | + | ||
| + | 1. Висловлювати жаль, скаржитися, жалітися, плакатися. — Ой, доле моя проклята! — бідкався Іван, важко ступаючи під гору по .. каменюках (Іван Франко, III, 1950, 134); Але бідкатись не маю чого, бо тепер все-таки не така я безнадійна, як була зимою (Леся Українка, V, 1956, 57); Варвара пригощала гостей та бідкалася, що.. хазяїна немає (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 413); Коваль бідкався, що заліза нема (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 84). | ||
| + | |||
| + | 2. з оруд. в. без прийм. і з прийм. над, за, про і т. ін. Бути стурбованим чим-небудь; журитися, сумувати. — Оце, боже мій! де це вона загаялась? — бідкались баби (Нечуй-Левицький, II, 1956, 335); Там [у селі] чоловіки бідкаються своїм убожеством та лютими морозами (Панас Мирний, II, 1954, 66); — Ти не бідкайся за шапкою й кожухом, — співчутливо додав чорнявий, — у мене навіть шуба була... на позиції пропала (Семен Скляренко, М. Щорс, 1938, 15). | ||
| + | |||
| + | 3. без додатка і з род. в. з прийм. за, коло, біля. Дбати про кого-, що-небудь; клопотатися, піклуватися. Клопочуся, бідкаюся з ночі до ночі. Ніколи зараз і діточками втішатись... (Марко Вовчок, I, 1955, 273); Її взяла злість, що всім байдуже про те лихо, а їй самій прийшлось бідкатись за всіх (Нечуй-Левицький, III, 1956, 64); Баба Горлиця сіла край ліжка, сумно і приязно глянула на Марину, й Марині здалося, що це її рідна мати бідкається біля хворої дочки (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 234). | ||
| + | |||
| + | 4. рідко. Жити в бідності, бідувати. — Матері буду усього постачати, чого забажа. Нехай, коли досі бідкалась, .. у розкоші поживе (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 408); Час іде, минається; ми ждемо собі кращого, бідкаємось, страхаємось (Марко Вовчок, I, 1955, 206). | ||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
| Рядок 22: | Рядок 29: | ||
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Інститут філології]] | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Інститут філології]] | ||
| − | [[Категорія:Слова | + | [[Категорія:Слова 2021 року]] |
Поточна версія на 03:05, 14 листопада 2021
Побі́дкатися, -каюся, -єшся, гл. Посѣтовать. Побідкався, побідкався піп, та й вернув гроші.
Зміст
Сучасні словники
1. Висловлювати жаль, скаржитися, жалітися, плакатися. — Ой, доле моя проклята! — бідкався Іван, важко ступаючи під гору по .. каменюках (Іван Франко, III, 1950, 134); Але бідкатись не маю чого, бо тепер все-таки не така я безнадійна, як була зимою (Леся Українка, V, 1956, 57); Варвара пригощала гостей та бідкалася, що.. хазяїна немає (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 413); Коваль бідкався, що заліза нема (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 84).
2. з оруд. в. без прийм. і з прийм. над, за, про і т. ін. Бути стурбованим чим-небудь; журитися, сумувати. — Оце, боже мій! де це вона загаялась? — бідкались баби (Нечуй-Левицький, II, 1956, 335); Там [у селі] чоловіки бідкаються своїм убожеством та лютими морозами (Панас Мирний, II, 1954, 66); — Ти не бідкайся за шапкою й кожухом, — співчутливо додав чорнявий, — у мене навіть шуба була... на позиції пропала (Семен Скляренко, М. Щорс, 1938, 15).
3. без додатка і з род. в. з прийм. за, коло, біля. Дбати про кого-, що-небудь; клопотатися, піклуватися. Клопочуся, бідкаюся з ночі до ночі. Ніколи зараз і діточками втішатись... (Марко Вовчок, I, 1955, 273); Її взяла злість, що всім байдуже про те лихо, а їй самій прийшлось бідкатись за всіх (Нечуй-Левицький, III, 1956, 64); Баба Горлиця сіла край ліжка, сумно і приязно глянула на Марину, й Марині здалося, що це її рідна мати бідкається біля хворої дочки (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 234).
4. рідко. Жити в бідності, бідувати. — Матері буду усього постачати, чого забажа. Нехай, коли досі бідкалась, .. у розкоші поживе (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 408); Час іде, минається; ми ждемо собі кращого, бідкаємось, страхаємось (Марко Вовчок, I, 1955, 206).
Ілюстрації
|
|
|
|
