Відмінності між версіями «Любо»
(Створена сторінка: '''Любо, '''''нар. ''1) Пріятно; хорошо; красиво. ''У людей діти любо поглядіти. ''Ном. № 9204. ''Сияло...) |
(→Медіа) |
||
| (не показано 6 проміжних версій цього учасника) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Любо, '''''нар. ''1) Пріятно; хорошо; красиво. ''У людей діти любо поглядіти. ''Ном. № 9204. ''Сияло сонце в небесах; а ні хмариночки, та тихо, та любо, як у раї. ''Шевч. 100. ''Любо й неньці, як дитина в честі. ''Ном. № 9226. ''З гарної дівки гарна й молодиця, гарно завертиться, любо подивиться. ''Ном. № 9004. 2) Съ наслажденіемъ. ''Не дві ночі карі очі любо цілувала. ''Шевч. 66. ''Невольники лежять, простягшись любо. ''К. Іов. 8. 3) Любовно, въ любви, въ согласіи. Ум. '''Любо́нько, любе́сенько. '''''І досі ще стоїть любенько рядок на вигоні тополь. ''Шевч. 492. ''Ходить по хаті..., урядившись як можна гарніш, виголившись чистенько і чуб вистригши любесенько. ''Кв. ''Тихенько й любенько день мине. ''МВ. І. 18. ''Мені, моя доле, дай на себе подивитись, дай і пригорнутись, під крилом твоїм любенько в холодку заснути. ''Шевч. 622. ''Сестро моя, не журись, голубко! Досі жили з тобою любенько, треба так і звікувати. ''МВ. І. 12. ''І за руки любенько взявшись, до ратуші пішли тишком. ''Котл. Ен. V. 44. | '''Любо, '''''нар. ''1) Пріятно; хорошо; красиво. ''У людей діти любо поглядіти. ''Ном. № 9204. ''Сияло сонце в небесах; а ні хмариночки, та тихо, та любо, як у раї. ''Шевч. 100. ''Любо й неньці, як дитина в честі. ''Ном. № 9226. ''З гарної дівки гарна й молодиця, гарно завертиться, любо подивиться. ''Ном. № 9004. 2) Съ наслажденіемъ. ''Не дві ночі карі очі любо цілувала. ''Шевч. 66. ''Невольники лежять, простягшись любо. ''К. Іов. 8. 3) Любовно, въ любви, въ согласіи. Ум. '''Любо́нько, любе́сенько. '''''І досі ще стоїть любенько рядок на вигоні тополь. ''Шевч. 492. ''Ходить по хаті..., урядившись як можна гарніш, виголившись чистенько і чуб вистригши любесенько. ''Кв. ''Тихенько й любенько день мине. ''МВ. І. 18. ''Мені, моя доле, дай на себе подивитись, дай і пригорнутись, під крилом твоїм любенько в холодку заснути. ''Шевч. 622. ''Сестро моя, не журись, голубко! Досі жили з тобою любенько, треба так і звікувати. ''МВ. І. 12. ''І за руки любенько взявшись, до ратуші пішли тишком. ''Котл. Ен. V. 44. | ||
[[Категорія:Лю]] | [[Категорія:Лю]] | ||
| + | |||
| + | ==Сучасні словники== | ||
| + | ЛЮ́БО, присл. Приємно, гарно. Гарно, любо, весело минувся увесь сей день, як один часочок (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 335); Сонце.. любо світило і обдавало їх своїм світом (Панас Мирний, I, 1954, 166); Як він любо говорить! (Валентин Речмедін, Твій побратим, 1962, 99); | ||
| + | // у знач. присудк. сл. У хаті в нас любо, мило! (Марко Вовчок, I, 1955, 238); Мені так любо, любо стало, Неначе в бога (Тарас Шевченко, II, 1963, 38); Жалко і весело! сльози і сміх! Зелено, любо, і сіється сніг... (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 209); Матері любо, що він отак поважно це сказав, як дорослий (Андрій Головко, II, 1957, 210); | ||
| + | // Ласкаво, з любов'ю. Дивиться так-то вже любо, так-то вже ласкаво жалує! (Марко Вовчок, I, 1955, 144); Не дві ночі карі очі Любо цілувала (Тарас Шевченко, I, 1963, 22); Дітки веселенько та любо зазирають у вічі своєму татусеві (Любов Яновська, I, 1959, 31). | ||
| + | Любо-дорого; Любо-мило — дуже, надзвичайно добре. Б'є він ворога — Любо-дорого, Визволяє з неволі свій край (Олександр Підсуха, Загули.., 1960, 82). | ||
| + | |||
| + | ==Ілюстрації== | ||
| + | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
| + | |- valign="top" | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:lubo1.jpg|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:lubo2.jpg|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]] | ||
| + | |} | ||
| + | |||
| + | ==Медіа== | ||
| + | {{#ev:youtube|b8BQ0xI272E}} | ||
| + | |||
| + | ==Див. також== | ||
| + | *[http://ukrlit.org/slovnyk/%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D0%BE] | ||
| + | |||
| + | ==Джерела та література== | ||
| + | Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 564. | ||
| + | |||
| + | ==Зовнішні посилання== | ||
| + | |||
| + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]] | ||
| + | [[Категорія:Слова 2018 року]] | ||
Поточна версія на 15:38, 28 жовтня 2018
Любо, нар. 1) Пріятно; хорошо; красиво. У людей діти любо поглядіти. Ном. № 9204. Сияло сонце в небесах; а ні хмариночки, та тихо, та любо, як у раї. Шевч. 100. Любо й неньці, як дитина в честі. Ном. № 9226. З гарної дівки гарна й молодиця, гарно завертиться, любо подивиться. Ном. № 9004. 2) Съ наслажденіемъ. Не дві ночі карі очі любо цілувала. Шевч. 66. Невольники лежять, простягшись любо. К. Іов. 8. 3) Любовно, въ любви, въ согласіи. Ум. Любо́нько, любе́сенько. І досі ще стоїть любенько рядок на вигоні тополь. Шевч. 492. Ходить по хаті..., урядившись як можна гарніш, виголившись чистенько і чуб вистригши любесенько. Кв. Тихенько й любенько день мине. МВ. І. 18. Мені, моя доле, дай на себе подивитись, дай і пригорнутись, під крилом твоїм любенько в холодку заснути. Шевч. 622. Сестро моя, не журись, голубко! Досі жили з тобою любенько, треба так і звікувати. МВ. І. 12. І за руки любенько взявшись, до ратуші пішли тишком. Котл. Ен. V. 44.
Зміст
Сучасні словники
ЛЮ́БО, присл. Приємно, гарно. Гарно, любо, весело минувся увесь сей день, як один часочок (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 335); Сонце.. любо світило і обдавало їх своїм світом (Панас Мирний, I, 1954, 166); Як він любо говорить! (Валентин Речмедін, Твій побратим, 1962, 99); // у знач. присудк. сл. У хаті в нас любо, мило! (Марко Вовчок, I, 1955, 238); Мені так любо, любо стало, Неначе в бога (Тарас Шевченко, II, 1963, 38); Жалко і весело! сльози і сміх! Зелено, любо, і сіється сніг... (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 209); Матері любо, що він отак поважно це сказав, як дорослий (Андрій Головко, II, 1957, 210); // Ласкаво, з любов'ю. Дивиться так-то вже любо, так-то вже ласкаво жалує! (Марко Вовчок, I, 1955, 144); Не дві ночі карі очі Любо цілувала (Тарас Шевченко, I, 1963, 22); Дітки веселенько та любо зазирають у вічі своєму татусеві (Любов Яновська, I, 1959, 31).
Любо-дорого; Любо-мило — дуже, надзвичайно добре. Б'є він ворога — Любо-дорого, Визволяє з неволі свій край (Олександр Підсуха, Загули.., 1960, 82).
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
Джерела та література
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 564.
