Відмінності між версіями «Псальма»

Поточна версія на 01:37, 19 грудня 2020

Псальма, -ми, ж. 1) = Псалом. Псалтирня псальма. К. ХП. 58. 2) Духовная пѣснь. Пан отець тихенько собі сидить та думає.... а то псальми співає так хороше, Господи! МВ. I. 18.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Пса́льма (можливо через пол. psalm від лат. psalmus, яке походить від грец. ψαλμός, також існує грец. ψάλμα — «пісня для струнного інструмента»)[1] — покладений на музику псалом, а також вокальний твір переважно духовного змісту.

Ілюстрації

Псальма, як покладений на музику псалом

Псальма — дво- або триголосна релігійно-лірична пісня на текст з біблійних псалмів, приписуваних цареві Давидові, виконувана найчастіше невеликим ансамблем співаків без інструментального супроводу. Форма псальми строфічна. Псальми, зібрані у книзі Псалтир, з прийняттям християнства були популярні в Україні; їх часто цитують літературні твори, почавши з XI ст.; вони правили за шкільні тексти. Під час церковних відправ псальми читають або співають на зміну двома хорами в унісон; їх читали також над померлими. У Середньовіччі псальми були основою різних вільних музично-поетичних обробок. В Україні псальми були найпоширеніші у XVI — XVII ст. Псальми з пародійним змістом компонували й виконували мандрівні дяки у XVII — XVIII ст., а у XIX ст. бурсаки-школярі. У репертуарі лірників у формі «духовних віршів» псальми перетривали з XV до XX ст. У XVII — XVIII ст. псальми частково розвинулися у канти. Псальми зібрані у збірники, які, крім анонімних авторів, містять П. Д. Туптала (друга половина 17 ст.); найпоширеніший збірник псальмів і кантів «Богогласник» (1790) часто перевидавався. Псальми наслідували, переспівували і перекладали: Г. Сковорода, П. Гулак-Артемовський, Т. Шевченко («Псалми Давидові»), П. Куліш, С. Руданський, І. Франко («На ріках вавилонських») та ін. Натомість не пов'язані з псальмами поетичні твори (як, наприклад, П. Тичини «Псалом залізу») назвою «Псалом» окреслюють хвалебність твору. Музику псальмів і кантів опрацьовували: М. Леонтович, О. Кошиць, М. Гайворонський, П. Козицький та ін.

Псальма, як вокальний твір духовного змісту

Псальма — народна пісня релігійного змісту. Не має нічого спільного з «псалмами», що містяться у Біблії. В переважній більшості, псальми мають ідею-виток у Новому заповіті, а також у Житіях святих, але являють собою народне осмислення вибраної теми. Частина псальмів не мають сюжетного зв'язку із Біблією, а лише тематичний, та, фактично, є апокрифічними. Окремим піджанром псальмів є похоронні псальми — які співалися над небіжчиком, а також на поминах. З музичного боку псальми близькі до церковної музики, але особливо до народних християнських колядок. Є псальми дуже наближені до мелодики народних пісень. В народному середовищі виконуються різними складами на різну кількість голосів. У фольклорних експедиціях ансамблем «Божичі» зафіксовані псальми, які виконувалися і на 5-6 голосів, без нот (повноцінна чотириголоса фактура — дискант, альт, тенор та бас, з розщепленими альтом та тенором). Псальми — чи не найменш досліджений жанр в сучасному музикознавстві. Духовний вірш чи, як говорять в Україні, «псальма» як своєрідна форма «позаобрядової релігії», спрямована до моральних питань життя, не залишила сліду в українських пожовтневих публікаціях. Аналогічну думку зустрічаємо в дослідженні С. Гриці вже пострадянського часу (1994 р.) «…в умовах тоталітарного режиму майже повністю більш як на півстоліття було відкинено глибинний пласт духовної спадщини — духовні вірші, псальми, пісні-молитви, пов'язані з християнством». Про необхідність запису й вивчення псальм вказували ще збирачі фольклору й науковці позаминулого сторіччя (В. Горленко, В. Боржковський, М. Сумцов). «Твори такого роду не мають в нас до сих пір окремого збірника. Тільки при значному їх зібранні, на зразок збірників великоруських віршів Варенцова і Безсонова, можливо дійти яких-небудь висновків щодо їх характеру, складу, привнесених історією і народним духом оригінальних прикмет, рівнів впливу і запозичень від сусідніх народів тощо» [5: 47]. Проте й до сьогодні не існує окремого дослідження з цієї теми, як і збірника текстовопісенних прикладів цього жанру.

За радянських часів з ідеологічних причин псальма майже повністю відійшла в небуття, що спричиняє додаткові труднощі її вивчення. Однак термінологічна плутанина навколо псальми спостерігалася і в дожовтневі часи. Найчастіше цей жанр ототожнювали із духовними віршами і кантами. У XX ст. його стали сполучати із Давидовими псалмами, про що можна прочитати майже у всіх радянських енциклопедіях, практично не розділяючи терміни «псальма» та «псалм». Доречно зазначити, що тексти Псалтиря, канонізованого церковного видання, і лірницьких псальм в основному не збігаються. Вільна народна фантазія, схильність до невпинного варіювання та імпровізації витворили зовсім нове явище духовної позацерковної пісні, що здобула назву «псальма» і поширювалося здебільшого мандрівними співцями — лірниками й кобзарями.

Медіа

Джерела та література

https://uk.wikipedia.org/wiki/Псальма

Зовнішні посилання