Відмінності між версіями «Гонор»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
(→Ілюстрації) |
|||
| Рядок 28: | Рядок 28: | ||
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет права та міжнародних відносин]] | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет права та міжнародних відносин]] | ||
| − | [[Категорія:Слова | + | [[Категорія:Слова 2019 року]] |
Поточна версія на 20:07, 1 грудня 2019
Гонор, -ру, м. Самолюбіе, гоноръ. Рудч. Ск. II. 203. Шляхтич за гонор уха рішився. Ном. № 4211. 2) Честь, почеть. Служить Семен, служить, а гонору йому все таки нема. О. 1861. XI. 30. Доп’явшись до високих титулів та великих гонорів. К. XII. 125.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
- розм. Перебільшене поняття про свою гідність; чванливість, пиха. Він пригадував, як втікав через горище, як скакав з покрівлі на землю, як лежав у бур ’яні, і ввесь його шляхетський гонор піднявся з самого дна, кипів, клекотів у його душі (Н.-Лев., II, 1956, 204); Іншим разом Мишуня образився б, але тут мусив сховати до кишені свій гонор (Ю. Янов., II, 1954,144); // рідко. Те саме, що го́рдість. — Вона бідна дівчина, але, як бачите, не жадібна до подарунків. Вона має гонор, дійсний гонор (Л. Янов., І, 1959, 123).
- заст. Честь, гідність. Гонор великий, велика й шаноба Бучній утворі запевне подоба: Сяючи, йшов по бенкетах веселих 3 чистого золота кований келих (Щог., Поезії, 1958, 205); Наливайко кинув курити люльку, до сотника ближче підступив: — То ж, певне, слово гонору давав свому [своєму] пану на вірне слугування? (Ле, Наливайко, 1957, 260).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 123.
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
https://www.youtube.com/watch?v=wo1aLODPq8o
