Відмінності між версіями «Глабці»
(не показані 2 проміжні версії цього учасника) | |||
Рядок 2: | Рядок 2: | ||
[[Категорія:Гл]] | [[Категорія:Гл]] | ||
ГЛА́БЦІ, ів, мн. Легкі сани з кузовом, обшитим лубом. — Перед ким похвастаєш тоді сивим смушком на кожусі, добрим вигуляним конем у глабцях на Меланки? (Іван Ле, Вибр., 1938, 85). Гетьман їхав у великих критих санях з слюдяними віконечками, всі решта – у санях відкритих, рожнових або глабцях. (Ю. Мушкетик) | ГЛА́БЦІ, ів, мн. Легкі сани з кузовом, обшитим лубом. — Перед ким похвастаєш тоді сивим смушком на кожусі, добрим вигуляним конем у глабцях на Меланки? (Іван Ле, Вибр., 1938, 85). Гетьман їхав у великих критих санях з слюдяними віконечками, всі решта – у санях відкритих, рожнових або глабцях. (Ю. Мушкетик) | ||
− | + | '''Ілюстрація''' | |
+ | <https://m.day.kyiv.ua/sites/default/files/main/articles/24122018/img_2374.jpg> | ||
+ | |||
+ | Прогулянкові жіночі глабці є у постійній експозиції Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (проспект Свободи, 15). Зверніть увагу, яке невеличке посадкове місце. І це з урахуванням того, що пані сідала у сани тепло вбрана, у шубі. Ці жіночі санки – дуже витончені, граціозні, пишні й динамічні. Ще й прикрашені головою лебедя. | ||
+ | Серед обов’язкового спорядження саней – пасок безпеки, щоби не загубити часом пасажира, та спеціальна, дуже тепла, накидка, яка захищала мандрівця і від вітру, і від снігу, і загалом від холоду. «Пасок безпеки був обов’язковим, добре кріпився і міцно, надійно тримав, бо пані у тому кріселку не сиділа глибоко. Бортики низенькі, спинка низенька, а якщо кубіта була ще й висока… Вона сиділа – як на вершечку…». | ||
+ | |||
+ | Подбав ремісник-виготівник козирків і про кучера – погонич мав можливість поставити ноги у великі й теплі, зі шкіри і хутра, капці, які міцно прикріплені до полозів, – щоби кінцівки не змерзли під час поїздки. Це свідчить про те, що прогулянки були тривалими. І звертає увагу на те, що місце візника розташоване позаду пасажирського, аби не затуляв – не псував спиною панорами. | ||
+ | Сани, що в них впрягали одного коня, виглядають досить тендітними, навіть повітряними – скидається, мало важать. Але насправді це не так, бо каркас ґринджолів – суцільний металевий. З гірки з них ніхто не з’їжджав. Розганялися вони на пристойну швидкість, і, щоби не розлетілися на ходу, змонтовані дуже ґрунтовно, з кутниками, які тримають надійно усю конструкцію». |
Поточна версія на 16:34, 18 листопада 2019
Глабці, -ців или -бець, ж. мн. 1) Лубки въ саняхъ. НВолын. у. 2) Сани обшитые лубками. Сим. 92. ГЛА́БЦІ, ів, мн. Легкі сани з кузовом, обшитим лубом. — Перед ким похвастаєш тоді сивим смушком на кожусі, добрим вигуляним конем у глабцях на Меланки? (Іван Ле, Вибр., 1938, 85). Гетьман їхав у великих критих санях з слюдяними віконечками, всі решта – у санях відкритих, рожнових або глабцях. (Ю. Мушкетик)
Ілюстрація
<>
Прогулянкові жіночі глабці є у постійній експозиції Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (проспект Свободи, 15). Зверніть увагу, яке невеличке посадкове місце. І це з урахуванням того, що пані сідала у сани тепло вбрана, у шубі. Ці жіночі санки – дуже витончені, граціозні, пишні й динамічні. Ще й прикрашені головою лебедя. Серед обов’язкового спорядження саней – пасок безпеки, щоби не загубити часом пасажира, та спеціальна, дуже тепла, накидка, яка захищала мандрівця і від вітру, і від снігу, і загалом від холоду. «Пасок безпеки був обов’язковим, добре кріпився і міцно, надійно тримав, бо пані у тому кріселку не сиділа глибоко. Бортики низенькі, спинка низенька, а якщо кубіта була ще й висока… Вона сиділа – як на вершечку…».
Подбав ремісник-виготівник козирків і про кучера – погонич мав можливість поставити ноги у великі й теплі, зі шкіри і хутра, капці, які міцно прикріплені до полозів, – щоби кінцівки не змерзли під час поїздки. Це свідчить про те, що прогулянки були тривалими. І звертає увагу на те, що місце візника розташоване позаду пасажирського, аби не затуляв – не псував спиною панорами. Сани, що в них впрягали одного коня, виглядають досить тендітними, навіть повітряними – скидається, мало важать. Але насправді це не так, бо каркас ґринджолів – суцільний металевий. З гірки з них ніхто не з’їжджав. Розганялися вони на пристойну швидкість, і, щоби не розлетілися на ходу, змонтовані дуже ґрунтовно, з кутниками, які тримають надійно усю конструкцію».