Відмінності між версіями «К»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
(Створена сторінка: '''К, '''''пред. ''Къ. Съ дат. падежемъ обозначаетъ: а) указаніе мѣста или предмета, къ которому ...)
 
 
Рядок 1: Рядок 1:
−
'''К, '''''пред. ''Къ. Съ дат. падежемъ обозначаетъ: а) указаніе мѣста или предмета, къ которому направляется дѣйствіе. ''Іде к лісу. Ну тебе к бісу! ''б) опредѣленіе времени, къ которому близится дѣйствіе. ''Сподівайся мене, серденятко моє, ой к перині Пречистім; як не буду я к первій Пречистій, сподівайся к Миколі. ''Мет. 25. ''К Великодню сорочка хоч лихенька, аби біленька. ''Ном. Переходить въ нѣкоторыхъ случаяхъ в ґ. Если предыдущее оканчивается, а слѣдующее за к (ґ) слово начинается согласной, то слогъ принимаетъ предъ собою і: ''ідуть ік лісу; ''часто то-же бываетъ и для пополненія стиха. Вообще же к (ґ) употребляется не часто (вмѣсто него употребляется до) и преимущественно въ указанномъ опредѣленіи времени и въ бранныхъ выраженіяхъ. ''Іди к нечистій матері! Туди к лихій годині! ''и пр.  
+
'''К''' («ка») — літера кириличної абетки.
−
 
+
'''ВИКОРИСТАННЯ'''
−
[[Категорія:Ка]]
+
  '''К''' — п'ятнадцята літера української абетки.
 +
У сучасній українській мові цією літерою позначають задньоязиковий глухий зімкнений приголосний звук [k].
 +
Літера буває велика й мала, має рукописну й друковану форми.
 +
Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «п'ятнадцять». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 10-к і т. д.
 +
  '''ІНШЕ'''
 +
  В українській мові існує слово, яке складається з тільки з цієї літери — прийменник «к» (варіант — «ік»)[2]. Зараз воно вважається застарілим, але у сполученні з давальним відмінком колись вживалося замість прийменника «до»: «К Енею руки простягає» (І. П. Котляревський, «Енеїда»), «Увесь день були замуровані вікна, і к вечору мороз рогом поліз» (С. В. Васильченко, «Мороз»). Вже на початок XX ст. цей прийменник вживався дуже рідко: здебільшого для вказання часу і в лайливих висловах («'''Іди к нечистій матері!'''», «'''Туди к лихій годині!'''» тощо)[3]. «'''Словарь української мови'''» засвідчує і фонетичний варіант цього слова — «ґ».
 +
    '''ІСТОРІЯ'''
 +
    Походить від старослов'янської кириличної літери Early Cyrillic letter Kako.png («како»), що походить від літери Κ, κ («каппа») греко-візантійського уніціалу. У глаголиці «како» мала накреслення Glagolitic kako.svg — можливо, воно виникло під впливом гебрейської літери ק («коф»). Назва літери походить від старослов. како — «як», «яким чином»[1]. У старослов'янській кириличній цифірі літера К мала числове значення «двадцять», у глаголичній цифірі — «сорок».
 +
У давньоруській і староукраїнській писемностях у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) мало кілька графічних варіантів, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.
 +
У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

Поточна версія на 13:12, 19 грудня 2016

К («ка») — літера кириличної абетки. 

ВИКОРИСТАННЯ
 К — п'ятнадцята літера української абетки.

У сучасній українській мові цією літерою позначають задньоязиковий глухий зімкнений приголосний звук [k]. Літера буває велика й мала, має рукописну й друковану форми. Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «п'ятнадцять». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 10-к і т. д. 

  ІНШЕ
  В українській мові існує слово, яке складається з тільки з цієї літери — прийменник «к» (варіант — «ік»)[2]. Зараз воно вважається застарілим, але у сполученні з давальним відмінком колись вживалося замість прийменника «до»: «К Енею руки простягає» (І. П. Котляревський, «Енеїда»), «Увесь день були замуровані вікна, і к вечору мороз рогом поліз» (С. В. Васильченко, «Мороз»). Вже на початок XX ст. цей прийменник вживався дуже рідко: здебільшого для вказання часу і в лайливих висловах («Іди к нечистій матері!», «Туди к лихій годині!» тощо)[3]. «Словарь української мови» засвідчує і фонетичний варіант цього слова — «ґ».
   ІСТОРІЯ
   Походить від старослов'янської кириличної літери Early Cyrillic letter Kako.png («како»), що походить від літери Κ, κ («каппа») греко-візантійського уніціалу. У глаголиці «како» мала накреслення Glagolitic kako.svg — можливо, воно виникло під впливом гебрейської літери ק («коф»). Назва літери походить від старослов. како — «як», «яким чином»[1]. У старослов'янській кириличній цифірі літера К мала числове значення «двадцять», у глаголичній цифірі — «сорок».

У давньоруській і староукраїнській писемностях у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) мало кілька графічних варіантів, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток. У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

Отримано з https://wiki.kubg.edu.ua/index.php?title=К&oldid=164305