Відмінності між версіями «Інституція»

Поточна версія на 20:53, 18 жовтня 2016

Інституція, -ції, ж. Учрежденіе. Вірують у правду нової інституції і вбачають у мирових посередниках правдивих судей. О. 1861. XI. 106.

Слово інституція зберігає і донині давнє латинське значення ‘настанова, пояснення чогось’ і позначає насамперед особливості управління, механізми дії правових норм у будь-якій галузі суспільних відносин. Тому словосполучення суспільні інституції, політичні інституції, ідеологічні інституції, наукові інституції не просто називають явище суспільного життя, а й інформують про його визначальні діяльнісні ознаки: «Через такі мотиви інституції колишнього Держплану не варто повністю ліквідовувати, треба їх перебудувати в нове тіло, що приблизно відповідало б французькій моделі [індикативного планування]» (з журн.). Значення таких висловів, як банківський інститут, банківська інституція, фінансовий інститут, фінансова інституція, диференціюється так: у першому випадку йдеться про наявність самостійної структури в державі, а в другому — про механізми її дії. Практика слововживання показує, що синонімом до інституція є слово механізм, яке не може стати в один значеннєвий ряд із словом інститут, пор. (політичні інституції -політичні механізми і політичні інститути). Кожне слово має у мові своє місце.

Інституції як регулятивні зразки, тобто, по суті, програми, якими суспільство обмежує поведінку індивідів. Можливо, це визначення не викличе спротиву у частини наших читачів, адже воно прямо не суперечить звичному вживанню цього терміну. Як правило, під інституціями розуміють організації, котрі певним чином об’єднують людей – якась школа, якась тюрма чи якийсь університет. Або ж воно стосується великих соцієтальних сутностей, котрі видаються майже метафізичними істотами, що витають над життям індивіда – як-от «держава», «економіка» чи «система освіти». Отже, коли попросити навести приклад, читач, радше за все, згадає одну з цих інституцій. І матиме рацію. Проте це загальноприйняте вживання надто однобоке. Точніше кажучи, воно занадто пов’язує поняття інституції з тими соціяльними сутностями, котрі визнаються та кодифікуються правом. Можливо, це один із прикладів впливу юристів на наше мислення. Хай там що, важливо показати, що поняття інституції у соціології не зовсім таке. Тому хочемо присвятити невелику главу обґрунтуванню твердження, що мова теж є інституцією.

Далі ми покажемо, що мова є фундаментальною інституцією суспільства, так само як і те, що це перша з інституцій, з яким індивід стикається біографічно, тому що всі инші інституції, Хай якими розмаїтими були б їхні цілі та характеристики, вибудовуються на базових регулятивних зразках мови. Держава, економіка, система освіти та й які завгодно инші системи залежать від лінгвістичних споруд – класифікацій, понять, імперативів для дій індивідів, – тобто вони залежать від світу значень, сконструйованого засобами мови, і можуть існувати лише за допомогою мови.

Отже, мова – це перша інституція, з якою стикається індивід. Це твердження може нас здивувати. Якщо запитати про першу інституцію, з якою зустрічається дитина, читач, найімовірніше, згадав би про сім’ю. І знову ж таки, до певної міри він мав би рацію. Для величезної більшости дітей первинна соціялізація відбувається у цілком визначеній сім’ї, котра, у свою чергу, є лише частковим випадком більш широкої інституції родини у певному суспільстві. Так, без сумніву – сім’я є дуже важливою інституцією. Проте новонароджена дитина про це не знає. На практиці вона сприймає і відчуває батьків, братів, сестер та, можливо, инших родичів, що є поряд із нею. Лише згодом вона дізнається, що ці конкретні індивіди і те, що вони роблять, – один із різновидів масштабнішої соціяльної реальности, що називається «родиною». Можемо припустити, що дитина зрозуміє це тоді, коли почне порівнювати себе з иншими дітьми, проте це навряд чи відбудеться у ранньому дитинстві. З иншого боку, мова дуже рано починає протистояти дитині у макросоціяльних аспектах. Вже на дуже ранній стадії мова вказує на ширшу реальність, що простягається за межами мікросвіту дитини. Саме через мову дитина отримує інформацію про широкий світ «іззовні», світ, котрий, хоча й опосередковується через дорослих, значно більший за них