Відмінності між версіями «Свекровця»
(→Джерела та література) |
|||
| (не показано 11 проміжних версій цього учасника) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Свекро́вця, -ці, '''''ж. ''Ум. отъ '''свекруха. ''' | '''Свекро́вця, -ці, '''''ж. ''Ум. отъ '''свекруха. ''' | ||
[[Категорія:Св]] | [[Категорія:Св]] | ||
| − | |||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
Свекру́ха, діал. свекрухна, свекрухня — термін свояцтва, мати чоловіка, жінка стосовно до дружини сина, дружина свекра. | Свекру́ха, діал. свекрухна, свекрухня — термін свояцтва, мати чоловіка, жінка стосовно до дружини сина, дружина свекра. | ||
Українське «свекруха» походить від прасл. *svekry, яке вважають спорідненим з дав.-інд. c̨vac̨rū́s, лат. socrūs, дав.-в.-нім. swigur, грец. ἑκυρά. Спільним джерелом вважається пра-і.е. *sweḱrúH (*svekrū́s), утворене від кореня *sve («свій»)[3][4]. У праслов'янській і давньоруській мовах слово *svekry, свекры належало до давнього типу відмінювання на основу *-ū і змінювалося за відмінками аналогічно словам цьркы, любы, хорѫгы та деяким іншим, зокрема й іншому терміну свояцтва ѩтры («невістка», «ятрівка»). У непрямих відмінках і множині ці слова мали суфікс-нарощення *-ъv-, надалі під впливом цих форм змінилася і форма називного (укр. церква, любов, хоругва, рос. церковь, любовь, хоругвь). Для слова «свекруха» деякі слов'янські мови зберегли давню форму знахідного відмінка у сенсі називного (біл. свякроў, рос. свекровь), для української форми очевидний вплив слів із закінченнями -ха (ковалиха, шевчиха, купчиха). Поширене тлумачення[5] цього індоєвропейського терміна свояцтва як похідного від сучасного кров, як і від рос. кров («притулок», «домівка») є типовими прикладами народної етимології. | Українське «свекруха» походить від прасл. *svekry, яке вважають спорідненим з дав.-інд. c̨vac̨rū́s, лат. socrūs, дав.-в.-нім. swigur, грец. ἑκυρά. Спільним джерелом вважається пра-і.е. *sweḱrúH (*svekrū́s), утворене від кореня *sve («свій»)[3][4]. У праслов'янській і давньоруській мовах слово *svekry, свекры належало до давнього типу відмінювання на основу *-ū і змінювалося за відмінками аналогічно словам цьркы, любы, хорѫгы та деяким іншим, зокрема й іншому терміну свояцтва ѩтры («невістка», «ятрівка»). У непрямих відмінках і множині ці слова мали суфікс-нарощення *-ъv-, надалі під впливом цих форм змінилася і форма називного (укр. церква, любов, хоругва, рос. церковь, любовь, хоругвь). Для слова «свекруха» деякі слов'янські мови зберегли давню форму знахідного відмінка у сенсі називного (біл. свякроў, рос. свекровь), для української форми очевидний вплив слів із закінченнями -ха (ковалиха, шевчиха, купчиха). Поширене тлумачення[5] цього індоєвропейського терміна свояцтва як похідного від сучасного кров, як і від рос. кров («притулок», «домівка») є типовими прикладами народної етимології. | ||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
| − | + | [[Зображення:Svekrov181118.jpg|x140px]] [[Зображення:Svekrov171118.jpg|x140px]] [[Зображення:Svekrov161118.jpg|x140px]] [[Зображення:Svekrov151118.jpg|x140px]] | |
==Див.також== | ==Див.також== | ||
| Рядок 18: | Рядок 17: | ||
4.Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973 Свекровь | 4.Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973 Свекровь | ||
| + | |||
| + | {{subst:Шаблон:Словник Грінченка і | ||
| + | сучасність|підрозділ=Інститут мистецтв}} | ||
Поточна версія на 23:30, 18 листопада 2018
Свекро́вця, -ці, ж. Ум. отъ свекруха.
Сучасні словники
Свекру́ха, діал. свекрухна, свекрухня — термін свояцтва, мати чоловіка, жінка стосовно до дружини сина, дружина свекра. Українське «свекруха» походить від прасл. *svekry, яке вважають спорідненим з дав.-інд. c̨vac̨rū́s, лат. socrūs, дав.-в.-нім. swigur, грец. ἑκυρά. Спільним джерелом вважається пра-і.е. *sweḱrúH (*svekrū́s), утворене від кореня *sve («свій»)[3][4]. У праслов'янській і давньоруській мовах слово *svekry, свекры належало до давнього типу відмінювання на основу *-ū і змінювалося за відмінками аналогічно словам цьркы, любы, хорѫгы та деяким іншим, зокрема й іншому терміну свояцтва ѩтры («невістка», «ятрівка»). У непрямих відмінках і множині ці слова мали суфікс-нарощення *-ъv-, надалі під впливом цих форм змінилася і форма називного (укр. церква, любов, хоругва, рос. церковь, любовь, хоругвь). Для слова «свекруха» деякі слов'янські мови зберегли давню форму знахідного відмінка у сенсі називного (біл. свякроў, рос. свекровь), для української форми очевидний вплив слів із закінченнями -ха (ковалиха, шевчиха, купчиха). Поширене тлумачення[5] цього індоєвропейського терміна свояцтва як похідного від сучасного кров, як і від рос. кров («притулок», «домівка») є типовими прикладами народної етимології.
Ілюстрації
Див.також
Све́кор — батько чоловіка, це родич, який з'являється в результаті укладення шлюбу. Слово свекор має індоєвропейське походження: його зіставляють з лит. šešuras, давн.в-нім. swëhur, лат. socer, грец. εκυρός, санскр. श्वशुर, свасура, гінді ससुर, сасур, виводячи з пра-і.е. *svekuro («свекрів»), пов'язаного з коренем *sve- («свій»).
Джерела та література
1.Свекруха // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
2. Свекрухна // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
3.Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
4.Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973 Свекровь
{{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучасність|підрозділ=Інститут мистецтв}}
