Відмінності між версіями «Обговорення:Безпалько Ольга Володимирівна/Книга пам'яті»

Поточна версія на 14:27, 7 листопада 2018

Спогади

Лозова Ольга Миколаївна, доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри практичної психології Інститут людини Київського університету імені Бориса Грінченка:

«Моє знайомство з Ольгою Володимирівною Безпалько почалося з цікавого епізоду, який наклав відбиток на все наше подальше спілкування.

Початок серпня 2010 року. Я прямую на співбесіду з директором інституту, заходжу в університетський корпус на П.Тичини. В коридорі тиша, пахне свіжою фарбою – інститут готується до навчального року.

З віддаленої аудиторії лунають голоси. Зайшовши, бачу групу робітників, іде фарбування стін навчальної аудиторії. Молода, спортивно вдягнена жінка жваво обговорює з мулярами кольорову гаму фарби, яку буде нанесено на стіни. Запитую, як знайти кабінет директора, і жінка, злегка посміхнувшись, береться мене провести. Дорогою обмінюємось враженнями від ремонту... І лише увійшовши до кабінету директора, розумію, що моя супутниця і є його хазяйкою! Так невимушено і неформально розпочалося наше знайомство з Ольгою Володимирівною Безпалько. Цей епізод закарбувався в моїй пам’яті як певний парадокс: доктор наук, професор, голова наукової школи, керівник інституту не лише переймається естетикою ремонту, але й бере в ньому активну участь!

Перше враження не стало ілюзорним.

Вимоглива і строга, вона вміла спитати за якість і своєчасність виконання роботи.

Відкрита і турботлива, вона піклувалась про успіх своїх аспірантів і сплачувала власним коштом навчання студента-сироти.

Динамічну, активну, її частіше можна було бачити не в кабінеті, а в аудиторіях і на кафедрах.

Так, доля невмолима… Але пам’ять про Людину сильніша за долю, бо пам’ять жива!»