Відмінності між версіями «Заблудитися»

Поточна версія на 15:37, 20 листопада 2018

Заблуди́тися, -джу́ся, -дишся, гл. Заблудиться. Ой либонь моя дівчинонька та й у лісі заблудилася. Чуб. V. 24.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках ЗАБЛУДИТИСЯ, уджуся, удишся, док. Те саме, що заблудити 1. Очевидячки, вона збилася з дороги, заблудилася (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 362); — П'ятнадцять верстов не яка далеч, а дорога знайома, — не заблуджусь і вночі (Андрій Головко, II, 1957, 492); Не раз, заблудившися, навмання йшли мандрівники тайгою, намагаючись знайти правильний напрям (Олесь Донченко, II, 1956, 44) 1. Випадково зайти, потрапити куди-небудь; забрести. І в темну пущу раз я заблукав (Іван Франко, XIII, 1954, 129); Гордій почав розказувати, що зовсім випадком зайшов сюди і якби не заблукав у цей ліс, то, мабуть, і не прийшов би до неї (Борис Грінченко, II, 1963, 119); Рідко-рідко заблукає сюди і кудлатий вуйко-ведмідь покачатися в теплій травиці... (Петро Козланюк, Мандрівники, 1946, 3).

2. Збитися з правильного напрямку, втратити просторову орієнтацію; заблудити. Треба було тільки дивуватися, як така маленька істота [хлопчик] ні разу не спіткнулася, не заблукала в лісах (Юрій Яновський, II, 1954, 12); Дівча боялось заблукати в численних коридорчиках старого графського гнізда (Олесь Донченко, III, 1956, 60).

3. З'явитися (про усміх, думку і т. ін.). Видко, вдоволений був [Заремба] оглядинами, бо на устах його заблукав усміх (Юліан Опільський, Іду.., 1958, 471).

Словник відмінків Інфінітив заблуди́тися, заблуди́тись

	    однина	     множина

Наказовий спосіб

1 особа заблуді́мося, заблуді́мось, заблуді́мся

2 особа заблуди́ся, заблуди́сь заблуді́ться

МАЙБУТНІЙ ЧАС

1 особа заблуджу́ся, заблуджу́сь заблу́димося, заблу́димось, заблу́димся

2 особа заблу́дишся заблу́дитеся, заблу́дитесь

3 особа заблу́диться заблу́дяться

'''МИНУЛИЙ ЧАС

чол.р. заблуди́вся, заблуди́всь заблуди́лися, заблуди́лись

жін.р. заблуди́лася, заблуди́лась

сер.р. заблуди́лося, заблуди́лось

Словник синонімів ЗАБЛУДИ́ТИ (загубити правильний напрямок руху, втратити просторову орієнтацію), ЗАБЛУДИ́ТИСЯ, ЗАБЛУКА́ТИ, ЗБЛУКА́ТИрозм., ЗБЛУДИ́ТИрідко, ЗБЛУДИ́ТИСЯрідко, ЗАБЛУКА́ТИСЯрідко, ЗБЛУКА́ТИСЯрідко, ЗАПЛУ́ТАТИСЯрідко; ЗБИ́ТИСЯ, СХИ́БИТИ (зійти з правильного шляху). Сахно побачила, що вона заблудила, забрівши далеко від дому (Ю. Смолич); - Дорогу я роздивився добре, не заблуджуся (Григорій Тютюнник); Дівчина ні разу не подумала, що може заблукати в лісі, натрапити на хижих звірів (І. Ле); Довбущуки не боялися зблудити в крутих яругах і темних лісах (І. Франко); То що за диво? Чи з дороги Зблудивсь троянець-неборак? (С. Воскрекасенко); Їздовому.. Вася наказує бути обачним, не заблукатись в тумані (О. Гончар); Дивні думки бушували в моїй голові, і через них я зблукався з дороги (Мирослав Ірчан); І Алі, і Фатіма... не знали стежок і легко могли заплутатися в їх лабіринті (М. Коцюбинський).

Ілюстрації

Медіа

https://www.youtube.com/watch?v=CGhTQd6H5w0

Див. також

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 24.

Зовнішні посилання