Відмінності між версіями «Кандиба»
(→Ілюстрації) |
(→Ілюстрації) |
||
| (не показано одну проміжну версію цього учасника) | |||
| Рядок 13: | Рядок 13: | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:K2k2.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:K2k2.jpg|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:К2к2.jpg|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:К3к3.jpg|x140px]] | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:K1.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:K1.jpg|x140px]] | ||
|} | |} | ||
Поточна версія на 18:46, 14 листопада 2018
Канди́ба, -би, ж. Плохая лошадь, кляча. Желех. Бачили, яку кандибу Криженко купив у ярмарку? Там же й кандиба! Висока така, що й під повітку не підійде, а сама така, шо так їй кістки й повилазили. Харьк. у. Слов. Д. Эварн.
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун". 2005.
кандиба -и, ж. Слабка конячина, шкапа. Олекса́ндр Іва́нович Канди́ба (23 листопада [5 грудня] 1878, Білопілля, Харківська губернія (нині — Сумська область) — 22 липня 1944, Прага, Протекторат Богемії та Моравії) — український письменник, поет, драматург, представник символізму. Свої твори публікував під псевдонімом Олександр Олесь. Батько поета та політичного діяча Олега Ольжича.
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Цікаві факти
Чари ночі
Олесь Олександр(Кандиба)
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.
Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.
Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.
І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.
Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі..."
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!"
Джерела та література
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=848 http://ukrlit.org/slovnyk/%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B8%D0%B1%D0%B0
