Відмінності між версіями «Збурити»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
(Створена сторінка: '''Збурити, -ся. '''См. '''Збуряти, -ся. ''' Категорія:Зб)
 
 
(не показані 2 проміжні версії цього учасника)
Рядок 1: Рядок 1:
 
'''Збурити, -ся. '''См. '''Збуряти, -ся. '''
 
'''Збурити, -ся. '''См. '''Збуряти, -ся. '''
 
[[Категорія:Зб]]
 
[[Категорія:Зб]]
 +
# Надавати бурхливого руху, робити що-небудь дуже неспокійним. ''Перегукувались пароплави на Дніпрі, шльопали важко колесами коло самої пристані, збурювали гвинтами воду (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 121);'' ''Коли первинне рентгенівське проміння падає на атомну мережу, воно збурює електрони атомів, і вони самі стають джерелом вторинного проміння (Наука і життя, 10, 1958, 24);  * Образно. У голові Петру блискавично проноситься думка, яка збурює його кров і засвічує очі гострим блиском ''(Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 8);''
 +
#Порушувати що-небудь (спокій, певний порядок, нормальний хід чогось і т. ін.). ''Прийшов від інспектора довго очікуваний папір, прийшов і — замість заспокоїти — збурив, сколотив її спокій (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 157); А що, якби так котрогось вечора вдерлася [Сташка] до «малої» [кімнати] і з сміхом збурила фігури на шахівниці? (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 379); Вчора професор допоміг йому знайти початок нитки в заплутаному клубку планів, учора ж його дочка все те. перемішала, збурила ''(Роман Іваничук, На краю.., 1960, 34)''
 +
# Збуджувати, викликати які-небудь почуття. ''Незбориму силу чаїв у собі він, таке він збурював зворушення в душі, цей український незайманий степ ''(Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 65);'' Вихор думок і почуттів, які збурив у дівчини вірш, довго не влягався ''(Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 139).''''
 +
# ''діал.'' Руйнувати. ''Зломила буря лютою рукою малий пуп'ях, закутаний ще в сні, пташині гнізда збурила дрібні, смерть, знищення лишила за собою... ''(Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 140);'' — А що коли ворог вдереться в край і знищить його, сплюндрує, попалить села, збурить міста? ''(Володимир Гжицький, У світ.., 1960, 12).''''
 +
# ''астр.'' Викликати відхилення руху небесного тіла від своєї траєкторії.
 +
{| class="wikitable"
 +
|-
 +
 +
|}
 +
 +
== Орфографія (словоформи) ==
 +
'''збурити''' - дієслово, доконаний вид
 +
==== Майбутній час ====
 +
{| class="wikitable"
 +
|-
 +
! !! Однина !! Множина
 +
|-
 +
| 1 особа || Збурю || Збуримо
 +
|-
 +
| 2 особа || Збуриш || Збурите
 +
|-
 +
| 3 особа || Збурить || Збурять
 +
 +
|}
 +
==== Минулий час ====
 +
 +
{| class="wikitable"
 +
|-
 +
!  !! Однина !! Множина
 +
|-
 +
| Чоловічий рід || Збурив ||
 +
|-
 +
| Жіночий рід || Збурила || Збурили
 +
|-
 +
| Середній рід || Збурило ||
 +
|}
 +
==== Наказовий спосіб ====
 +
{| class="wikitable"
 +
|-
 +
!  !! Однина !! Множина
 +
|-
 +
| 1 особа ||  || Збуримо
 +
|-
 +
| 2 особа || Збур || Збурте
 +
|-
 +
|}

Поточна версія на 20:13, 30 жовтня 2020

Збурити, -ся. См. Збуряти, -ся.

  1. Надавати бурхливого руху, робити що-небудь дуже неспокійним. Перегукувались пароплави на Дніпрі, шльопали важко колесами коло самої пристані, збурювали гвинтами воду (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 121); Коли первинне рентгенівське проміння падає на атомну мережу, воно збурює електрони атомів, і вони самі стають джерелом вторинного проміння (Наука і життя, 10, 1958, 24); * Образно. У голові Петру блискавично проноситься думка, яка збурює його кров і засвічує очі гострим блиском (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 8);
  2. Порушувати що-небудь (спокій, певний порядок, нормальний хід чогось і т. ін.). Прийшов від інспектора довго очікуваний папір, прийшов і — замість заспокоїти — збурив, сколотив її спокій (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 157); А що, якби так котрогось вечора вдерлася [Сташка] до «малої» [кімнати] і з сміхом збурила фігури на шахівниці? (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 379); Вчора професор допоміг йому знайти початок нитки в заплутаному клубку планів, учора ж його дочка все те. перемішала, збурила (Роман Іваничук, На краю.., 1960, 34)
  3. Збуджувати, викликати які-небудь почуття. Незбориму силу чаїв у собі він, таке він збурював зворушення в душі, цей український незайманий степ (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 65); Вихор думок і почуттів, які збурив у дівчини вірш, довго не влягався (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 139).'
  4. діал. Руйнувати. Зломила буря лютою рукою малий пуп'ях, закутаний ще в сні, пташині гнізда збурила дрібні, смерть, знищення лишила за собою... (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 140); — А що коли ворог вдереться в край і знищить його, сплюндрує, попалить села, збурить міста? (Володимир Гжицький, У світ.., 1960, 12).'
  5. астр. Викликати відхилення руху небесного тіла від своєї траєкторії.

Орфографія (словоформи)

збурити - дієслово, доконаний вид

Майбутній час

Однина Множина
1 особа Збурю Збуримо
2 особа Збуриш Збурите
3 особа Збурить Збурять

Минулий час

Однина Множина
Чоловічий рід Збурив
Жіночий рід Збурила Збурили
Середній рід Збурило

Наказовий спосіб

Однина Множина
1 особа Збуримо
2 особа Збур Збурте
Отримано з https://wiki.kubg.edu.ua/index.php?title=Збурити&oldid=302038