Відмінності між версіями «Чуйність»
(→Ілюстрації) |
(→Сучасні словники) |
||
(не показано одну проміжну версію цього учасника) | |||
Рядок 12: | Рядок 12: | ||
3. діал. Бадьорість. А де дяк зупинився? ..Може, вже силу і кріпость, і чуйність ісходив? (Вовчок, VI, 1956, 259). | 3. діал. Бадьорість. А де дяк зупинився? ..Може, вже силу і кріпость, і чуйність ісходив? (Вовчок, VI, 1956, 259). | ||
+ | |||
+ | 1. Який швидко й легко сприймає що-небудь за допомогою органів чуття (слуху, нюху і т. ін.). — Якби хто біг, то було би чути, у мене вухо чуйне (Іван Франко, VIII, 1952, 373); Чуйне солдатське вухо вловило у завиванні хуртовини далеку, ледь чутну рушничну стрілянину (Андрій Головко, II, 1957, 574); Хропуть чуйні коні, хапаючи ніздрями важкий сморід тліючого ганчір'я, горілої сажі, газу недавно вибухлих мін (Олесь Гончар, III, 1959, 378); | ||
+ | // діал. Який прийшов до пам'яті, опритомнів. Сестра Меланія зовсім чуйна була: хоч очі од спання помаліли, та дивилися .. жваво (Марко Вовчок, I, 1955, 255); * Образно. Вслухаюся в чуйну, дрімливу тишу у боюсь її сполохать, ледве дишу (Михайло Драй-Хмара, Вибр., 1969, 66). | ||
+ | Чуйний сон — неглибокий, сторожкий сон. Ватя спала тривожним, чуйним сном, неначе дрімала дрімотою (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 143). | ||
+ | |||
+ | 2. Те саме, що чулий 3. Мої спогади я присвячую молодим, сміливим і чуйним, їм віддаю я на суд юнацькі помилки й перемоги, щоб збудити їхні думки, щоб спонукати їх на шукання яскравіших просторів і горизонтів (Юрій Яновський, II, 1958, 22); — Треба стояти лицем до мас, бути чуйним, культурним, діловим, — говорив він, проводжаючи обох аж до дверей (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 199); Ленін був надзвичайно чуйний і уважний до товаришів, до простих людей (Комуніст України, 4, 1960, 62); Чуйне ставлення до колишніх фронтовиків, інвалідів війни, піклування про сім'ї тих, хто не повернувся з полів битв, було і буде найпершим обов'язком (Комуніст України, 6, 1975, 25). | ||
+ | |||
+ | 3. Те саме, що чутливий 3. Публіцистика Я. Галана є чудовим прикладом єдності письменника з народом, чуйного реагування на всі важливі події в житті народу, який бореться за комунізм (Історія української літератури, II, 1956, 296); Отаку наче спадщина поколінь, дісталися Миколі чуйні руки до різьби і дороге дерево для різьби (Михайло Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 20); Література — жива річ, і вона надзвичайно чуйна, можливо, чуйніша за всі інші мистецтва (Юрій Смолич, Розм. з чит., 1953, 140); | ||
+ | // до чого, на що. Вразливий. Це так заболіло її, чуйну на всяку образу, що вона.. в гірких думках пролежала до вечора (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 269). | ||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
Рядок 32: | Рядок 41: | ||
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет права та міжнародних відносин]] | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет права та міжнародних відносин]] | ||
[[Категорія:Слова 2018 року]] | [[Категорія:Слова 2018 року]] | ||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− |
Поточна версія на 23:25, 4 листопада 2018
Чуйність, -ности, ж. 1) Чуткость. 2) Бдительность.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
Словник української мови: в 11 тт.
1. Уважність і сердечне ставлення до людей; чулість. Мабуть, ніщо так глибоко не западає в душу, як вияв чуйності (Баш, На землі.., 1957, 33). Він був безмежно вдячний матері за її чуйність і самовідданість (Вільде, Сестри.., 1958, 49).
2. Здатність швидко реагувати на життєві події, факти і т. ін. Чуйність Гулака до історичної трагедії грузинського народу була з вдячністю відзначена передовими діячами Грузії (Літ. газ., 6.I 1955, 4); Драматургія пристрасного, гостро сучасного, обдарованого виключною чуйністю до історичних подій Олександра Корнійчука пройнята ідеєю боротьби за вселюдське щастя, зненавистю до паліїв війни, любов’ю до творців життя — трудящих людей усіх націй (Рильський, IX, 1962, 160).
3. діал. Бадьорість. А де дяк зупинився? ..Може, вже силу і кріпость, і чуйність ісходив? (Вовчок, VI, 1956, 259).
1. Який швидко й легко сприймає що-небудь за допомогою органів чуття (слуху, нюху і т. ін.). — Якби хто біг, то було би чути, у мене вухо чуйне (Іван Франко, VIII, 1952, 373); Чуйне солдатське вухо вловило у завиванні хуртовини далеку, ледь чутну рушничну стрілянину (Андрій Головко, II, 1957, 574); Хропуть чуйні коні, хапаючи ніздрями важкий сморід тліючого ганчір'я, горілої сажі, газу недавно вибухлих мін (Олесь Гончар, III, 1959, 378); // діал. Який прийшов до пам'яті, опритомнів. Сестра Меланія зовсім чуйна була: хоч очі од спання помаліли, та дивилися .. жваво (Марко Вовчок, I, 1955, 255); * Образно. Вслухаюся в чуйну, дрімливу тишу у боюсь її сполохать, ледве дишу (Михайло Драй-Хмара, Вибр., 1969, 66).
Чуйний сон — неглибокий, сторожкий сон. Ватя спала тривожним, чуйним сном, неначе дрімала дрімотою (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 143).
2. Те саме, що чулий 3. Мої спогади я присвячую молодим, сміливим і чуйним, їм віддаю я на суд юнацькі помилки й перемоги, щоб збудити їхні думки, щоб спонукати їх на шукання яскравіших просторів і горизонтів (Юрій Яновський, II, 1958, 22); — Треба стояти лицем до мас, бути чуйним, культурним, діловим, — говорив він, проводжаючи обох аж до дверей (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 199); Ленін був надзвичайно чуйний і уважний до товаришів, до простих людей (Комуніст України, 4, 1960, 62); Чуйне ставлення до колишніх фронтовиків, інвалідів війни, піклування про сім'ї тих, хто не повернувся з полів битв, було і буде найпершим обов'язком (Комуніст України, 6, 1975, 25).
3. Те саме, що чутливий 3. Публіцистика Я. Галана є чудовим прикладом єдності письменника з народом, чуйного реагування на всі важливі події в житті народу, який бореться за комунізм (Історія української літератури, II, 1956, 296); Отаку наче спадщина поколінь, дісталися Миколі чуйні руки до різьби і дороге дерево для різьби (Михайло Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 20); Література — жива річ, і вона надзвичайно чуйна, можливо, чуйніша за всі інші мистецтва (Юрій Смолич, Розм. з чит., 1953, 140); // до чого, на що. Вразливий. Це так заболіло її, чуйну на всяку образу, що вона.. в гірких думках пролежала до вечора (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 269).