Відмінності між версіями «Кійло»
| (не показана одна проміжна версія ще одного учасника) | |||
| Рядок 10: | Рядок 10: | ||
<gallery> | <gallery> | ||
Файл:кійло1.jpg| | Файл:кійло1.jpg| | ||
| − | Файл:кійло2. | + | Файл:кійло2.jpeg|Монета із зображенням ковили |
| − | Файл:кійло3.jpg| | + | Файл:кійло3.jpg|Територія поширення ковили |
</gallery> | </gallery> | ||
| Рядок 29: | Рядок 29: | ||
[http://ukrlit.org/slovnyk/zhaivoronok_znaky_ukrainskoi_etnokultury/%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D0%B0 Публічний електронний словник (2)] | [http://ukrlit.org/slovnyk/zhaivoronok_znaky_ukrainskoi_etnokultury/%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D0%B0 Публічний електронний словник (2)] | ||
| − | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/ | + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет права та міжнародних відносин]] |
[[Категорія:Слова 2018 року]] | [[Категорія:Слова 2018 року]] | ||
Поточна версія на 13:07, 21 листопада 2018
Кійло, -ла, с. Ковыль, Stippa pennata. О. 1862. V. Кух. 38. Ой по горі, по горі, там Грицюхно ходить, там біле кійло косить та коню свойму носить. Грин. III. 462.
Зміст
Сучасні словники
КІ́ЙЛО, а, с., діал. Ковила. Часом і межи кропивою росте кійло (Номис, 1864, № 9307); * У порівн. Погляд був соколиний, а ус такий, що вітер маяв їм [ним] як кійлом (Вовчок, Вибр., 1937, 233).
Кійло, ла, с. Ковыль, Stippa pennata. О. 1862. V. Кух. 38. Ой по горі, по горі, там Грицюхно ходить, там біле кійло косить та коню свойму носить. Грин. III. 462.
кі́йло див. ковила́. ковила́ = кови́л = ти́рса [-трава́] = кі́йло — трав’яниста степова рослина родини злакових з вузькими листками та квітами, зібраними в пухнасті волоті; у народній творчості символізує волю, оскільки південні степи, де вона росте, пов’язані з козацьким життям, походами, духом свободи; трава є ідеалом краси для жіночого волосся: «Ой коби в мене такі косоньки, такі жовтенькі, як се кійло»; не випадково ковилу за м’якість прозвали також шовко́вою траво́ю; пop. у величальних піснях: «А в того коня шовковий хвостик, А в того коня кійлова грива, Кійлова грива коня покрила»; кійло (ковила) має не лише красу, а й силу, яку теж передає коневі: «На горі Іванко ходить, шаблею кійло косить, Під кониченька носить Та кониченька просить: — їж, коню, те білеє кійло, Щоб здужав за Дунай плисти, Нашу Марусеньку увезти»; коли кажуть: «Часом і межи кропивою росте кійло», мають на увазі, що гарна добра, совісна людина знайдеться і серед негідного оточення; шум і свист тирси під час вітру, особливо сильного, віщують смерть: «Ой коли ж тебе, серденько, ждати? — Як стане по степу вітер повівати, очерет та траву по степу розсипати, тоді, моя мила, мене ждати-піджидати. Тоді питай вітра буйного: — А де ти подівався, молодий козак? — А вітер буйний у отвіт промовить: — ой лежить козак убитий та у полі під рокитою». А по степу-долині ковила сивіє, А скрізь по ковилі свистун вітер віє! (пісня); Жита похилились, де паслися ваші коні, де тирса шуміла (Т. Шевченко); Де ковила, там і хліб (приказка); Стирчали біляві пухнасті вінчики тирси, співучої степової трави (Олесь Гончар).
Ілюстрації
Монета із зображенням ковили
Територія поширення ковили
Медіа
Див. також
Червона книга України - ковила українська
Джерела та література
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 159.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 243.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 243.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 295.
Зовнішні посилання
Електронний словник української мови
Публічний електронний словник (2)
