Відмінності між версіями «Картоха»

Поточна версія на 12:03, 10 жовтня 2018

Карто́ха, -хи, ж. = Картопля. Ум. Карто́шка. Не жалій хазяїна: їж картошку з лушпиною. Ном.

Словник української мови в 11 т.

КАРТО́ПЛЯ, і, ж.

1. Однорічна трав’яниста рослина з їстівними бульбами, багатими на крохмаль. По невеличких огородах, наче сторожі, стояли широкоголові соняшники, поміж ними, як рута, зеленіли кущі картоплі (Мирний, IV, 1955, 205); Євдоким через пліт поглядає на свій город, де вже рясно, і синьо, і біло цвіте картопля (Стельмах, І, 1962, 570).

2. збірн. Бульби цієї рослини, що вживаються як їжа і як корм для тварин. Кілька вже день [днів] харчувались старі вареною та печеною картоплею (Коцюб., І, 1955, 90); Валя чистить картоплю, раптом кидає ніж, хапається за пучку (Вас., III, 1960, 326); Картопля як джерело одержання крохмалю стоїть на першому місці (Картопля, 1957, 10).

Знаки української етнокультури:словник-довідник

карто́пля (зменшене — карто́­пелька) — однорічна трав’яниста рослина з їстівними бульбами, ба­гатими на крохмаль; також бульби цієї рослини, що вживаються як їжа і як корм худобі (кажуть: «Кар­топля — половина хліба»); у народі звуть ще барабо́лею («їмо бараболі і не клянем долі»); тривалий час (після її завезення в Україну в XVIIст.), вважалася рослиною «нечистою», «чужою»; згодом, ко­ли, за легендами, рослину стали вважати не диявольським, а Бо­жим творінням, вона вважалася святою, пop. загадку про картоп­лю: «Між гір, між ям сидить птиця холуян, несе яйце — Божий дар»; час садіння картоплі пов’язували зі сприятливими днями тижня — се­редою і п’ятницею; за прикметою, картопля буде гнити, якщо перед садінням побачити сидячого чоло­віка. По невеличких городах, наче сторожі, стояли широко-голові со­няшники, поміж ними, як рута, зе­леніли кущі картоплі (Панас Мир­ний); А на Січі мудрий німець кар­топельку садить (Т. Шевченко).

Назви-синоніми

В Україні також «бу́льба», «бараболя», рідше «крумплі» (хорв. Krumpir), «ґрул'і», «барабу́рка», «бори́шка», «бу́рка», «гадабу́рка», «мандибу́рка», «рі́па». У наддністрянських говірках на позначення цієї рослини використовують значну кількість назв: барабóля, бандýрка, банц, барабíй, барабíль, барабíн, барабóлє, барбóлька, барабóна, барабýля, біб, бóбик, бóблюх, бóльба, бýльба, бульбáк, бульбáни, бульбáх, ґрýля, ґрýшка, карто́па, картóх, картóха, картóхлі, мадибýрка, мандибýрка.[5] У надсянських говірках, за «Слівником» засвідчено дві лексеми, що позначають картоплю — б׀ул'ва[6] і з'імн’׀акі,[7] а в «Зразках мови» ще й номен р׀іпа.[8]

В Росії (рос. Картофель від нім. Kartoffel), залежно від місця, картоплю називають: «гулена» (Кострома), «картопля», «картоши» (Новгород), «картовка» (Перм), «кіна», «парфети» (Кіров)[9].

Етимологія

Німецьке слово «Kartoffel» (картопля) походить від італійського «Tartufo» (трюфель) через зовнішню схожість[10], а в основу слова «трюфель», очевидно, ліг латинський термін «tuber» (бульба), що означає «пухлина» або «шматок», який став «tufer-» й породив різні європейські терміни: французький «truffe», іспанський «trufa», данський «Trøffel», німецький «Trüffel», шведський «tryffel», нідерландський «Trüffel», польський «trufel» і хорватський «tartuf». У португальській мові слова «trufa» і «túbera» означають в перекладі «горби» і є синонімами, останній термін є ближчим до латинського терміну.

Історія культури картоплі

Докладніше: Історія культури картоплі Рослина походить з Південної Америки; там і нині вона росте у дикому стані.[2] За оцінками, вік старих відомих слідів дикої картоплі — до 13000 років. (Стародавні індіанці почали культивувати картоплю близько 14 тисяч років тому.[2]) Картопля вперше була одомашненена в регіоні сучасного південного Перу і крайнього північно-західного регіону Болівії[11] між 8000 і 5000 до нашої ери.[12] В другій половині XVI століття її завезли до Італії іспанці.

Історія завезення в Європу Понад чотириста років тому тринадцятирічний хлопчик Педро де Сьєса де Леон (ісп. Pedro de Cieza de León) пробрався потайки на корабель іспанських конкістадорів, перших завойовників Південної Америки, і разом з ними опинився у Перу[9].

Іспанські солдати і офіцери шукали золото. Вони вбивали перуанців і спалювали їхні будинки. Маленький Педро дивився здивованими очима на дивні будівлі, на майстерно зроблені речі і намагався дізнатися, як живуть, що їдять, що роблять "бронзові" жителі перуанської країни. Він спостерігав і все записував[9]. У 1553 році в іспанському місті Севільї вийшла книга Педро де Сьєса де Леона — «Хроніка Перу». І в ній ми знаходимо перше згадування про картоплю[9]:

Перша сторінка «Хроніки Перу» Педро Сьєса де Леона. «Паппа - це особливий рід земляних горіхів; будучи зварені, вони стають м'якими, як печений каштан; при цьому вони покриті шкіркою не товстішою шкірки трюфеля»[9] «З місцевих продуктів, за винятком маїсу, є ще два, що вважаються індіанцями основними продовольчими продуктами. Один вони називають Папас [картопля], що нагадує трюфелі, які після варення стають такими ж м'якими зсередини, як зварені каштани; у нього немає ні шкарлупи, ні кісточки, а тільки те, що є і в трюфелів, бо він утворюється під землею, як і вони. Створює цей плід трава, така самісінька, як польовий мак»[13] «…і вони його висушують на сонці та зберігають від одного збору врожаю до іншого. Після висушування вони називають ці папас — чуньо («chuño»)[14] та він дуже ними цінується, та багато коштує, бо у них немає зрошувальних каналів, як у багатьох інших місцях цього королівства, для зрошування своїх полів, їм навіть не вистачає природної води для посівів, вони звідують злигоднів та бідувань, якщо у них немає цієї сушеної картоплі"[15] У книзі автор також повідомляє, що зустрічав картоплю в Кіто (Еквадор), Попаян та Пасто (Колумбія). Він же навів її перший опис, правильний спосіб приготування та зберігання.

Антуан Огюст Пермантьє (1737—1813) Першими скуштували картоплю іспанські моряки, а потім картопля потрапила до Італії, де перуанську «паппу» назвали «тартуффолі»; згодом вона з'явилася і в інших країнах[9]. У (Іспанію) картоплю вперше, мабуть, було завезено Сьєса де Леоном у 1551 році, після його повернення з Перу.

Спочатку картопля не набула широкого розповсюдження як харчовий продукт і, навіть використовувалась з декоративною метою у садах аристократії. Вважалося, що вона не є здоровою для християн. Це не сприяло масовому вирощуванню картоплі. В цей період картопля також почала використовуватись у медицині. Зрештою, завдяки нестачі продуктів у часи воєн, картоплю стали ширше використовувати німецькі селяни, і вона поширилась далі по всій Європі.

У Франції ще наприкінці XVIII століття своєрідно використовували картоплю: квітками картоплі прикрашали волосся, робили з них букети. На картопляні квіти встановилася така мода, що довелося робити штучні, оскільки живих не стало вистачати[9]. У Німеччині обробляли картоплю на клумбах перед палацами[9].

Тільки на початку XIX століття завдяки гарячій пропаганді аптекаря Антуана Парментьє стали обробляти у Франції картоплю для їжі[9]. Антуану Парментьє поставлено пам'ятник на ринковій площі в місті Мондідьє[9].

Антуан Парментьє, 1771 рік:

Антуане Огюст Парментьє у місті Мондідьє Серед незліченної кількості рослин, які покривають поверхню суші та водну поверхню земної кулі, немає, можливо, жодної, яка з великим правом заслуговувала б на увагу добрих громадян, ніж картопля. Перший відомий факт про врожайність картоплі наведено у повідомленні іспанського чиновника Гарсі Дієса де Сан-Мігеля (1567), який у Перу та Болівії опитував місцевих мешканців (поселення Хулі). Так, згідно з повідомленням, врожайність картоплі становила приблизно 55,5-83,5 кг з одного тупу землі (~ 0,1643 га), що дорівнювало 340—506 кг/га[16], при цьому врожай часто з одної ділянки збирали не щорічно, а раз на 2-3 роки, оскільки насадження картоплі вимерзали.

У Російській імперії картоплю почали розводити понад сто років тому[9]. У першій половині XVIII століття Петро І завіз у Росію картоплю; він звелів розіслати її по всій країні і всіляко сприяти її розведенню.[2] Населення поставилося до цього вороже, бо спочатку вживало в їжу молоді недоспілі бульби, не знаючи що вони через вміст соланіну гіркуваті на присмак, часто викликали загальне отруєння організму.[2] Минуло майже сто років, поки картоплю почали культивувати в промислових масштабах.[2]

Король Ян III Собеський після переможної битви 1683 вперше спробував страву з картоплі, яка йому сподобалась. Він прислав з Відня до дружини Марисеньки мішок картоплі і наказав її посадити. Королівський садівник Вєнчарик виконав наказ короля у овочевому саді при палаці у Вільянові. Згодом її почали саджати при інших резиденціях, вірогідно наприкінці XVII ст. картопля могла з'явитись у садах при українських резиденціях Собеського у Жовкві, Золочеві, Олеську, Янові, Поморянах, які король відвідував. При дворах магнатів господарське вирощування картоплі на овочевих городах резиденцій розпочалось приблизно у середині XVIII ст.

За іншими даними в Україні картопля з'явилася вперше у 1780 році в маєтку графа Потоцького.

У 1765 році Імператорське вільне економічне товариство розіслало анкету, в якій, поряд з іншими запитаннями, питалося чи вирощують «земляні яблука, потетоси або тартофелі». Із українських земель відповіли: у 1768 році Слобідсько-Українська губернія — у чотирьох провінціях не чули про картоплю, у Сумській — у деяких місцях є, але дуже мало, і особливо нею не переймаються; у 1795 році Катеринославське намісництво — розводять у великій кількості поміщик Михайлівки Вейланд (який і завіз її) та німецькі колоністи.

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Куприенко С.А. Источники XVI-XVII веков по истории инков: хроники, документы, письма / Под ред. С.А. Куприенко. — К. : Видавець Купрієнко С.А, 2013. — 418 с.

Талах В.Н., Куприенко С.А. Америка первоначальная. Источники по истории майя, науа (астеков) и инков / Ред. В. Н. Талах, С. А. Куприенко. — К. : Видавець

Купрієнко С.А, 2013. — 370 с.

Зовнішні посилання