Відмінності між версіями «Счастя»
(→Джерела та література) |
|||
| Рядок 23: | Рядок 23: | ||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== | ||
| − | 1. | + | 1.В. Єфименко. Щастя // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — С. 729. — 742 с. |
| − | + | ||
| − | + | ||
==Зовнішні посилання== | ==Зовнішні посилання== | ||
Поточна версія на 07:49, 9 жовтня 2018
Счастя, -тя, с. и пр. См. Щастя и пр.
Зміст
Матеріал з Вікіпедії
Ща́стя — психоемоційний стан цілковитого задоволення життям, відчуття глибокого вдоволення та безмежної радості. Те, що викликає відчуття найвищого задоволення життям, дає радість людині. Стан чи якість бути щасливим; насолоджувальний досвід чи емоція, що породжується від володіння добром чи задоволення бажань; втіха, приємність; благословенність
Філософський енциклопедичний словник
ЩАСТЯ - категорія моральної свідомості, що позначає стан повного і тривалого вдоволення від життя загалом. Філософська рефлексія проблеми щ. починається з узагальнення моральної практики. Аристип із Кірени, один із учнів Сократа, тлумачив Щ. як стан, тотожний насолоді. Послідовники гедонізму розглядали насолоду як єдино істинне благо і справжню мету людського життя. Та спроби реалізувати ідеал Щ. на шляхах гонитви за фізичними насолодами зрештою обертаються на свою протилежність - життя стає суцільним стражданням. Отож, перед послідовним гедоністом постає висновок про необхідність усунення джерела цих страждань - життя. Звідси - тенденція виправдання самогубства послідовниками Аристипа (Гегесій). Цей негативний досвід стимулював філософські пошуки засад етики Щ. в інших напрямах. Засновник школи кініків Антисфен пов'язує Щ. з внутрішньою незалежністю людини, започатковуючи традицію протиставлення Щ. насолоді. Епікур наголошував на тих різновидах людської втіхи, що мають переважно духовний характер. Потрактування прагнення до Щ. як принципу моральної поведінки, що безпосередньо визначає цілі людської діяльності, характерне для Спінози, Гассенді, Гольбаха, Бентпама, Рассела, Винниченка, Нейрата та ін. На противагу цьому, з часів античних стоїків (IV - III ст. до н. е.) обстоюється думка, що орієнтація на досягнення Щ. є етично непродуктивною С. пираючись на стоїчне положення про доброчесність як вищу нагороду, Сенека стверджує, що доброчесність є достатньою для Щ. Сучасна етика загальнозначущими умовами досягнення Щ. вважає: а) задоволення основних матеріальних потреб; б) повноту і осмисленість існування людини; в) спроможність останньої реалізувати власне уявлення про життя в ситуаціях морального вибору; г) достатній ступінь збіжності актуального стану буття та уявлення про те, яким воно має бути; ґ) гармонію внутрішнього світу людини і її зовнішніх стосунків.ЩАСТЯ - категорія моральної свідомості, що позначає стан повного і тривалого вдоволення від життя загалом. Філософська рефлексія проблеми щ. починається з узагальнення моральної практики. Аристип із Кірени, один із учнів Сократа, тлумачив Щ. як стан, тотожний насолоді. Послідовники гедонізму розглядали насолоду як єдино істинне благо і справжню мету людського життя. Та спроби реалізувати ідеал Щ. на шляхах гонитви за фізичними насолодами зрештою обертаються на свою протилежність - життя стає суцільним стражданням. Отож, перед послідовним гедоністом постає висновок про необхідність усунення джерела цих страждань - життя. Звідси - тенденція виправдання самогубства послідовниками Аристипа (Гегесій). Цей негативний досвід стимулював філософські пошуки засад етики Щ. в інших напрямах. Засновник школи кініків Антисфен пов'язує Щ. з внутрішньою незалежністю людини, започатковуючи традицію протиставлення Щ. насолоді. Епікур наголошував на тих різновидах людської втіхи, що мають переважно духовний характер. Потрактування прагнення до Щ. як принципу моральної поведінки, що безпосередньо визначає цілі людської діяльності, характерне для Спінози, Гассенді, Гольбаха, Бентпама, Рассела, Винниченка, Нейрата та ін. На противагу цьому, з часів античних стоїків (IV - III ст. до н. е.) обстоюється думка, що орієнтація на досягнення Щ. є етично непродуктивною С. пираючись на стоїчне положення про доброчесність як вищу нагороду, Сенека стверджує, що доброчесність є достатньою для Щ. Сучасна етика загальнозначущими умовами досягнення Щ. вважає: а) задоволення основних матеріальних потреб; б) повноту і осмисленість існування людини; в) спроможність останньої реалізувати власне уявлення про життя в ситуаціях морального вибору; г) достатній ступінь збіжності актуального стану буття та уявлення про те, яким воно має бути; ґ) гармонію внутрішнього світу людини і її зовнішніх стосунків.
Ілюстрації
|
|
|
Медіа
Див. також
Джерела та література
1.В. Єфименко. Щастя // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — С. 729. — 742 с.
