Відмінності між версіями «Смітити»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
(→Ілюстрації) |
(→Ілюстрації) |
||
| (не показані 2 проміжні версії цього учасника) | |||
| Рядок 12: | Рядок 12: | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Smittja.jpg ]] |
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
|} | |} | ||
Поточна версія на 16:27, 1 жовтня 2018
Сміти́ти, -чу́, -тиш, гл. Сорить.
Зміст
Сучасні словники
СМІТИТИ, смічу, смітиш, недок.
1. Розкидати або губити сміття; насмічувати. [Маруся (зупинилась проти Микити і з жартом говорить):] А ти, парубче, не сміти по хаті (Марко Кропивницький, I, 1958, 71); [Онука (голосніше):] Я питаю, хто це тут смітить та сіє завжди бур'яни? (Степан Васильченко, III, 1960, 263).
2. перен., розм. Бути нестриманим у словах, у вияві своїх почуттів і т. ін. Дюрант вирішив чекати і слухати, Може, серед тих слів, якими так смітив Колінз, випаде вигребти йому зернину (Натан Рибак, Час.., 1960, 601).
Ілюстрації
|
