Відмінності між версіями «Сумно»
| (не показано 3 проміжні версії ще одного учасника) | |||
| Рядок 32: | Рядок 32: | ||
<noinclude> | <noinclude> | ||
| − | + | ||
</noinclude> | </noinclude> | ||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== | ||
<noinclude> | <noinclude> | ||
| − | + | ||
</noinclude> | </noinclude> | ||
| + | |||
==Зовнішні посилання== | ==Зовнішні посилання== | ||
<noinclude> | <noinclude> | ||
| − | + | ||
</noinclude> | </noinclude> | ||
| + | [[Категорія:Су]] | ||
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет інформаційних технологій та управління]] | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет інформаційних технологій та управління]] | ||
[[Категорія:Слова 2017 року]] | [[Категорія:Слова 2017 року]] | ||
| − | |||
| − | |||
Поточна версія на 16:52, 26 листопада 2017
Зміст
Словник Бориса Грінченка
Сумно, нар. Печально, грустно. Так мені чогось сумно й боязко, аж моє серце мре. МВ. Ум. Сумненько, сумнесенько.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
СУМНО, присл. 1. Присл. до сумний. Дівчина собі стоїть, Неначе вкопана, під гаєм, І смутно, сумно позирає На той широкий божий став (Тарас Шевченко, II, 1963, 354); — Співай, жінко, жалібної, то мені, може, буде легше, — промовив сумно Микола (Нечуй-Левицький, II, 1956, 189); Зозуля, перелітаючи з деревини на деревину, сумно кувала (Панас Мирний, IV, 1955, 20); Сумно дощ похмурий за вікном шумить (Максим Рильський, I, 1960, 116). 2. у знач. присудк. сл. Про почуття суму, журби або туги за ким-, чим-небудь; тужно, журно. Сумно було Дмитрикові, жалко недужої мами (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 133); Тихо і сумно стало в хаті по від'їзді Андрія (Іван Франко, VIII, 1952, 236); — І не сумно тобі самому в тайзі? (Олесь Донченко, II, 1956, 38); // із спол. що із інфін. Про почуття жалю з приводу чого-небудь; шкода, жаль, жалко. Такі смутні всі, що сумно й глянуть! (Марко Вовчок, I, 1955, 66); Сумно, що я тільки уривками довідуюсь про ваші справи, та що ж порадиш? (Леся Українка, V, 1956, 98); // Про обстановку, яка викликає, навіває сум. Пусто серед степу, та сумно й серед лісу: вітри-суховії обголили його рясні віти (Панас Мирний, III, 1954, 255); Сутінки огорнули світлицю. Порожньо і сумно (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 174). Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 840.
Всесвітній словник української мови
ВА́ЖКОкому, присудк. сл. (про дуже сумний, безрадісний, гнітючий настрій, стан, обстановку), ТЯ́ЖКО, СУ́МНО, ГІ́РКО, ЖУ́РНО, ГНІТИ́ТЬкого.Так якось тяжко та важко. З рук усе випливає, ніщо не миле, не любе (Панас Мирний); Чогось їй було сумно, чогось було журно (М. Коцюбинський); Марко.. все думав: як же це так, що в нього вже не буде матері? Йому було гірко, так гірко (І. Микитенко); [Жирондист:] Гнітить мене твоя краса, чужино! (Леся Українка). ВА́ЖКОприсудк. сл. (про гнітючу, напружену обстановку), СУ́МНО. Тихо та важко стало в хаті, як у льоху (Панас Мирний); Як же глухо та сумно по селу..! (Марко Вовчок).
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
