Відмінності між версіями «Жалкування»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
(Створена сторінка: '''Жалкува́ння, -ня, '''''с. ''Сожалѣніе. МВ. (О. 1862. І. 91). ''І прийде час німого жалкування. ''К. ПС. ...) |
(доповнення) |
||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Жалкува́ння, -ня, '''''с. ''Сожалѣніе. МВ. (О. 1862. І. 91). ''І прийде час німого жалкування. ''К. ПС. 151. | '''Жалкува́ння, -ня, '''''с. ''Сожалѣніе. МВ. (О. 1862. І. 91). ''І прийде час німого жалкування. ''К. ПС. 151. | ||
[[Категорія:Жа]] | [[Категорія:Жа]] | ||
| + | |||
| + | 1) - я, сер. Дія за значенням жалкувати. — Я перешкодив вам, професор, — з щирим жалкуванням промовив Ласточкін, — ви якраз працювали (Юрій Смолич, III, 1959, 551); — В неї на виду, на очах не щире клопотання, не щире жалкування, а якесь роблене... (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 237). | ||
| + | |||
| + | |||
| + | 2)Жаль огортає (огорнув, обняв) кого — стає дуже важко кому-небудь, охоплює туга, сум, почуття скорботи когось. Аж жаль бере, як розказать: З Овечок перше вовну драли, А далі м'яса забажали, Та й ну щодня Овець качать (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 97); Жаль пройняв Максима, як він побачив, що свого б'ють (Панас Мирний, II, 1954, 129); Харитю живий жаль бере за серце (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 16); Почав мій Данило в дорогу зряджатись. Такий-то жаль мене обняв, як проводила його за село (Марко Вовчок, I, 1955, 63); | ||
Поточна версія на 18:49, 31 жовтня 2018
Жалкува́ння, -ня, с. Сожалѣніе. МВ. (О. 1862. І. 91). І прийде час німого жалкування. К. ПС. 151.
1) - я, сер. Дія за значенням жалкувати. — Я перешкодив вам, професор, — з щирим жалкуванням промовив Ласточкін, — ви якраз працювали (Юрій Смолич, III, 1959, 551); — В неї на виду, на очах не щире клопотання, не щире жалкування, а якесь роблене... (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 237).
2)Жаль огортає (огорнув, обняв) кого — стає дуже важко кому-небудь, охоплює туга, сум, почуття скорботи когось. Аж жаль бере, як розказать: З Овечок перше вовну драли, А далі м'яса забажали, Та й ну щодня Овець качать (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 97); Жаль пройняв Максима, як він побачив, що свого б'ють (Панас Мирний, II, 1954, 129); Харитю живий жаль бере за серце (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 16); Почав мій Данило в дорогу зряджатись. Такий-то жаль мене обняв, як проводила його за село (Марко Вовчок, I, 1955, 63);
