Відмінності між версіями «Щупта»
(→Сучасні словники) |
(→Ілюстрації) |
||
| Рядок 14: | Рядок 14: | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Sil2.jpg|x140px]] |
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Sil1.jpg|x140px]] |
| − | + | ||
| − | + | ||
|} | |} | ||
Поточна версія на 16:31, 21 листопада 2017
Щупта, -ти, ж. Щепотка. Щупта соли. НВолын. у.
Зміст
Сучасні словники
СІЛЬ, солі, жін. 1. Біла речовина з гострим характерним смаком, що являє собою кристали хлористого натрію і вживається як приправа до страв, для консервування і т. ін. Сім год у Крим по сіль ходив [чумак], А сім год до Дону; Ані долі, ані щастя Ні в людях, ні дома! (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 66); — Може, тобі ще й солі треба до страви? — промовила Соломія і поставила перед Денисом солянку. — Посоли, то буде смачніше (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 341); Дід виймав шматок хліба та дрібок солі, починає й собі снідати... (Панас Мирний, I, 1949, 151); Вмочає [Вустимко] картоплину в сіль і запихає її в рот (Іван Багмут, Опов., 1959, 11); Квітує степ на Перекопі. Іскриться сіль на Сиваші (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 9); * Образно. В спільних битвах і горіннях — Дружби сіль кріпка. І Міцкевич в поколіннях Привіта Франка (Терень Масенко, Сорок.., 1957, 92); Серед скель, як сон, легких, Я думок тяжкою сіллю Посипав безжурний сміх (Максим Рильський, Мости, 1948, 68); * У порівняннях. За Ташанню тю ярах шуміли, спадаючи, весняні води. Сива паморозь блищала на землі, як сіль (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 8); Правда, як сіль, солона (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 542); // Біла речовина, що осідає на одязі від випарів поту. Один по одному піднімалися мінометники на висоту за командиром роти. Сорочки на їхніх спинах за ці дні побіліли: на них, пропотілих наскрізь, виступила й позасихала сіль (Олесь Гончар, III, 1959, 60).
Зустрічати хлібом і сіллю див. хліб; Подякувати за хліб, за сіль див. хліб; Просимо хліба та солі одвідати див. хліб; Спасибі за хліб, за сіль див. хліб; Хліб та (і) сіль! див. хліб; Цуратися (одцуратися) [від] хліба й солі див. хліб.
▲ Кам'яна сіль — мінерал, що за своїм хімічним складом є хлористим натрієм; гірська порода, що складається з цього мінералу; Кухонна сіль — те саме, що Хлористий натрій (див. натрій). В харчовий раціон необхідно додавати кухонної солі (Загальний догляд за хворими, 1957, 53).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 219.
Ілюстрації
|
|
