Відмінності між версіями «Попустити»

Поточна версія на 20:35, 3 листопада 2017

Попустити, -ся. См. Попускати, -ся.

Сучасні словники

ПОПУСТИТИ, ущу, устити, док.

1. перех. Розпускати, ослаблювати що-небудь міцно зв'язане, стягнуте. Магера їв і приговорював до жінки: — Так, так! Тепер коли йдеш у гостину, наїжся перше дома! То тепер уже не ті давні часи, де на гостині і їж, і пий, і попускай ремінь (Осип Маковей, Вибр., 1954, 213);

// Робити щось менш натягнутим; відпускати, послаблювати. Колька діяв, як справжній досвідчений рибалка. Він попускав мотузка і знову натягав його, а в озерці вода кипіла від божевільного руху чорного струга (Вадим Собко, Кавказ, 1946, 96); Верхівець зупинив коня, попустив поводи і якийсь час постояв на стременах (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 160); Гошка прибичовує його [теля] коло полудрабка так, що воно харчить і крутить головою. — Попусти, — просить Йонька, задавиться. — Ллє Гошка не попускає, і воно стоїть, витягши вгору шию (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 517);

// безос. — Ого! — заклопотано чмихнув дід. — Зачепило, чи що? — Та волосінь враз попустило (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 68).

♦ Попускати (попустити) віжки див. віжки.

2. неперех., перен., розм. Ставати менш дошкульним, поступово слабшати, зменшуватися (про біль, неприємне відчуття, хворобливий стан і т. ін.). Щось спазматично захлипало в його горлі і зараз попустило (Іван Франко, IV, 1950, 340);

// кому, безос. Ставати легше (про фізичний або душевний стан). Марусі, як казала стара Гафійка, «попустило трохи» (Гнат Хоткевич, II, 1966, 43);

// Зменшуватися, ставати помірнішим (про мороз, спеку і т. ін.). Люті морози доходили краю й не попускали (Олександр Довженко, I, 1958, 471); Вдень мороз попустив, сонічко [сонечко] світило ясно, а зо стріхи капало, аж любо (Іван Франко, V, 1951, 202).

3. перех. і неперех., кому, рідше кого, також з інфін. або із спол. щоб. Давати змогу, дозволяти комусь робити що-небудь. [Командор:] Як прийдем до церкви, не попускайте донні Консепсьйон край королеви сісти. Теє місце належить вам (Леся Українка, III, 1952, 379); Вона страшенно любила свого сина і нікому не попускала його займати (Борис Грінченко, Без хліба, 1958, 45); Було, що підуть брати у бір по ягоду або по гриби й візьмуть малую сестричку з собою, то вже нікому не попустить менший брат нести втомлену Галю (Марко Вовчок, I, 1955, 287); — Гляди, Прісько! Не було в нашому роду непутящих молодиць, не попустимо й тебе волочитися: прочую, то не подарую! — погрозився Максим (Любов Яновська, I, 1959, 220); [Микита:] Так, отже, кажу: хоч би я мав і душу свою занапастить, а не попущу,.. щоб надо мною узяв верх отой обшарпанець, голодранець! (Марко Кропивницький, I, 1958, 77);

// перех. Не протидіяти чому-небудь; допускати. — Панове громадо! — казав Джеря людям. — Пан хоче нас скривдить, та ми того не попустимо (Нечуй-Левицький, II, 1956, 260);

// перех. Примирятися з чим-небудь, терпіти, дозволяти щось. — Ех, тітко, тітко, — з докором казав другий [парубок], — і треба ото попускати таке в себе в хаті? (Степан Васильченко, I, 1959, 287); [Едіта:] Як смів ти в нашій хаті гріх чинити?.. [Джон Мільс:] Такого попускать не можна (Леся Українка, III, 1952, 73);

// кому. Виявляти поблажливість до кого-небудь, потурати комусь у його вчинках, діях. [Одарка:] Бог його знає, може й я винувата, що не попускала їй [дочці] ні в чім... щодня гризла, просвітку не давала... (Панас Мирний, V, 1955, 235); Чоловікам.. проповідь зовсім не сподобалась. — Ну, після цих мироносиць не можна буде жінкам і слова сказати, — тихо гомоніли чоловіки в церкві, — іх і так трудно держати в руках, а тут іще й батюшка попускає їм та оступається за ними (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 369); [Михайло:] Тілько попусти їм [сусідам], то й на голову вилізуть! (Карпенко-Карий, I, 1960, 180);

// перех., перев. із запереч. не. Залишати без уваги, без покарання чиї-небудь погані вчинки, дії і т. ін.; прощати. — Я, діти, люблю вас і через те часто попускаю вам різні вчинки, за які слід вас карати (Леонід Смілянський, Сашко, 1954, 9); [Храпко (сам):] А тобі, стара лисиця, сього не попущу; ти мені на суді одвіт за все даси... (Панас Мирний, V, 1955, 200); — Безкарно їхнього злочинства не можна попустити (Михайло Стельмах, I, 1962, 640);

// тільки док., кого до чого, із запереч. не. Подбати, щоб з ким-небудь не сталося біди. Бачила Наумиха, що нічого не зробить з чоловіком, і заприсяглася не попустити хоч Семена до загуби, не дати його на поталу чудним батьковим забаганкам (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 102).

♦ Не попускати (не попустити) в образу кого — те саме, що Не давати (не дати) в образу (див. образа). Зате його рівні любили, як товариша, котрий нікому не попустить свого брата в образу (Панас Мирний, II, 1954, 129); Попуску не попускати (не попустити) див. попуск;

Попускати (попустити) на поталу — те саме, що Віддавати (віддати) на поталу (глум) (див. віддавати). Галя не видержала:.. — Чіпко, Чіпко! чи я ждала такого від тебе, чи сподівалася? Попустив рідну матір на поталу волоцюзі, гайдамаці... (Панас Мирний, II, 1954, 293); [Домаха:] Дитино моя, дитино люба, проси бога, щоб не попустив на поталу твого таточка! (Марко Кропивницький, II, 1958, 167).

4. перех. Переставати тримати, стискати що-небудь, випускати з рук. Улас пройшов до вагона і став біля вікна, але важкого сундука з рук не випускав, бо йому здавалося, що, тільки він попустить ручку, його зараз же вкрадуть (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 53).

5. перех. і без додатка. Добровільно відмовлятися від чогось на користь кого-небудь, віддавати щось кому-небудь. Чужого не бери, а свого не попусти (Словник Грінченка); Поховали батька брати, худібчиною стали ділитися. Жалкенько було Михайлові попускати братові більше городу, та така батькова воля — попустив (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 106); Катерина та Дем'ян посварились за бур'ян: Катерина Дем'яну не попустить бур'яну (Номис, 1864, № 12541); — В нас багато такої бідноти, що їй хоч і зараз давай тієї [громадської] землі, а як попустимо її в багацькі руки, то тоді вже вдруге не наживемо (Борис Грінченко, II, 1963, 351).

Не попускати (не попустити) свого — не поступатися кому-небудь чимсь, у чомусь, не відступатися від своєї думки, рішення і т. ін. — Марко хоче грати молодого й Терешко хоче, той свого не попускає, і другий не попускає... (Степан Васильченко, II, 1959, 123); — А ви, пане, вважайте, аби-сте голос [при голосуванні] не вкрали, бо як кара, то кара, як кримінал, то кримінал, а я свого не попущу! (Лесь Мартович, Тв., 1954, 180); Попустити місце (поле) кому, чому — звільнити місце, поступитися місцем кому-, чому-небудь. Він [дощ] сіяв.. Віконця в маленькій хаті плакали, великі краплі сліз раз у раз котилися по їх і зникали, щоб попустити місце новим... (Борис Грінченко, II, 1963, 432).

6. перех., розм. Виділяти, випускати, видихати і т. ін. що-небудь. Розсердився [Ентелл] і роз'ярився, Аж піну з рота попустив (Іван Котляревський, I, 1952, 98).

Попустити сльози — заплакати. Ентелл од ляпаса здригнувся, Разів із п'ять перевернувся, Трохи не попустив і сліз (Іван Котляревський, I, 1952, 98).

7. перех., розм., рідко. Відрощувати (бороду, вуса тощо). Вуса, хоч вони й чорняві, Федько рішуче голив, баки таки, хоч отакенькі, а попускав (Остап Вишня, II, 1956, 297); Попустив [Середа] чуб по плечі (Степан Васильченко, I, 1959, 268).

8. перех., розм., рідко. Давати, випускати паростки, утворювати коріння і т. ін. (про рослину). Красно в садочку! Послався зелений барвінок, голубо зацвів; червоніє зірка; повився горобиний горошок; вовча ступа попустила широке листя (Марко Вовчок, I, 1955, 91).

9. перех. Переміщувати нижче, опускати донизу. Затремтіла хмільна колюча прозелень в очах і в підбрівних зморшках, що вже трохи попускають косячки верхніх повік на краєчки очей (Михайло Стельмах, I, 1962, 36); Сидить дівчина на лавочці, попустила свої руки білі в великій тузі, росють [росять] дрібно сльози її обличчя молоде (Марко Вовчок, I, 1955, 146); Чиїсь коні перебрідають на той бік ріки, а маленький хлопчик хоче їх завернути, та приступити боїться: узяв прут, вимахує ним, а коні йдуть, попустивши голови, і не звертають уваги (Гнат Хоткевич, II, 1966, 55);

// Схиляти, звішувати вниз. На самому березі верба — аж геть попустила віти на воду (Марко Вовчок, I, 1955, 93); З боків млина, як вартові, стоять двоє кучерявих яворів у рясному інею, попустили гілля аж до коріння (Степан Васильченко, I, 1959, 230).

♦ Попустити себе — занедбати, занехаяти себе; опуститися. Як же то мені самій тяжко на нього дивитись, що він себе так попустив (Ганна Барвінок, Оітов.., 1902, 285).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 240.

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

http://sum.in.ua/s/popuskaty

Зовнішні посилання