Відмінності між версіями «Дорікнути»
(Створена сторінка: '''Дорікнути, дорікти. '''См. '''Дорікати. ''' Категорія:До) |
(→Зовнішні посилання) |
||
| (не показані 3 проміжні версії цього учасника) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Дорікнути, дорікти. '''См. '''Дорікати. ''' | '''Дорікнути, дорікти. '''См. '''Дорікати. ''' | ||
[[Категорія:До]] | [[Категорія:До]] | ||
| + | |||
| + | ==Сучасні словники== | ||
| + | '''ДОРІКНУТИ''', епу, ечеш; мин. ч. дорік, дорекла, ло; док., неперех., кому, розм., рідко перех. і без додатка. | ||
| + | |||
| + | 1. Виражати своє незадоволення з приводу чого-небудь, звинувачувати когось у чому-небудь. Дорікає горщик чавунові, що чорний; аж гульк — і сам у сажі (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 217); — Чого се ти усе думаєш?.. — дорікав його Варка (Марко Вовчок, I, 1955, 170); Ахмет зиркнув на двері халупки, гукнув Гусейна і дорікав хлопцеві за неприпустиме поводження з чужинцем (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 83); Тепер Тася нервово ходила по кімнаті з папірцем у руках і цілком слушно дорікала матері (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 112). | ||
| + | |||
| + | 2. чим. Ставити що-небудь у докір комусь. — Ет, реп'яхами дорікаєш! — Сказав Бровко (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 152); Вона може легко виділити свою садибу з їхньої і житиме на окремому господарстві, аніж має їсти їхній гіркий мед, яким її люди вже й так дорікають (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 342). | ||
| + | |||
| + | Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 377. | ||
| + | |||
| + | ==Ілюстрації== | ||
| + | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
| + | |- valign="top" | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]] | ||
| + | |} | ||
| + | |||
| + | ==Медіа== | ||
| + | |||
| + | ==Див. також== | ||
| + | |||
| + | ==Джерела та література== | ||
| + | http://sum.in.ua/s/Doriknuty | ||
| + | |||
| + | ==Зовнішні посилання== | ||
| + | |||
| + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]] | ||
| + | [[Категорія:Слова 2017 року]] | ||
Поточна версія на 02:10, 13 листопада 2017
Дорікнути, дорікти. См. Дорікати.
Зміст
Сучасні словники
ДОРІКНУТИ, епу, ечеш; мин. ч. дорік, дорекла, ло; док., неперех., кому, розм., рідко перех. і без додатка.
1. Виражати своє незадоволення з приводу чого-небудь, звинувачувати когось у чому-небудь. Дорікає горщик чавунові, що чорний; аж гульк — і сам у сажі (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 217); — Чого се ти усе думаєш?.. — дорікав його Варка (Марко Вовчок, I, 1955, 170); Ахмет зиркнув на двері халупки, гукнув Гусейна і дорікав хлопцеві за неприпустиме поводження з чужинцем (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 83); Тепер Тася нервово ходила по кімнаті з папірцем у руках і цілком слушно дорікала матері (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 112).
2. чим. Ставити що-небудь у докір комусь. — Ет, реп'яхами дорікаєш! — Сказав Бровко (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 152); Вона може легко виділити свою садибу з їхньої і житиме на окремому господарстві, аніж має їсти їхній гіркий мед, яким її люди вже й так дорікають (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 342).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 377.
Ілюстрації
|
|
|
|
