Відмінності між версіями «Амбросити»

Поточна версія на 23:59, 4 грудня 2016

Амбро́сити, -ро́шу, -сиш, гл. Праздновать день св. Амвросія. Встрѣчается только въ анекдотѣ о лѣнивой женѣ, отговаривавшейся отъ работы праздниками, за что она была побита съ такимъ поученіемъ: «Було не савити, не варварити, ні амбросити, але куделю було кундосити». Ном. № 4007.

Цікаві факти

Житіє і життєпис

Преподобний Амвросій Оптинський

Майбутній великий Оптинський старець ієросхимонах Амвросій народився 4 грудня 1812 року в селі Велика Липовиця Тамбовської губернії в багатодітній родині паламаря Михайла Федоровича Гренкова і його дружини Марфи Миколаївни. У 12 років Сашу (так його звали) віддали в перший клас Тамбовського духовного училища, після закінчення якого в 1830 році він вступив до Тамбовську духовну семінарію. Через шість років навчання була успішно закінчена, але Олександр не став вступати у духовну академію. Не став він і священиком. Деякий час він був домашнім учителем в одній поміщицької сім'ї, а потім викладачем Липецького духовного училища. У 27-річному віці, страждаючи докорами сумління про невиконану їм обітницю, даному Богу в останньому класі семінарії - постригтися в ченці, якщо одужає від тяжкої хвороби, - Олександр Михайлович таємно, навіть не запитавши дозволу єпархіального начальства, біжить до Оптиної Пустинь, колишню тоді «вогненним стовпом в темряві навколишнього ночі, який привертав до себе всіх мало-мальськи шукають світла». За переказами, цю обитель, що знаходилася в трьох верстах від міста Козельська, і оточену з трьох боків непрохідними незайманими лісами, а з четвертого - річкою Жиздра, заснував розкаявся розбійник на ім'я Опта, сподвижник отамана Кудеяра. В основу життя обителі було покладено неухильне дотримання трьох правил: сувора чернеча життя, збереження злиднів і прагнення завжди і в усьому проводити правду, при повній відсутності будь-якого небезсторонності. Насельники були великими подвижниками і молитовниками за православну Русь. Олександр Михайлович застав за життя, можна сказати, самий колір її чернецтва, таких стовпів, як ігумен Мойсей, старці Лев і Макарій. У квітні 1840 року, практично через рік після прибуття, Олександр Михайлович Гренков прийняв чернецтво. Він активно включився в буденне життя обителі: варив дріжджі, пек булки, цілий рік був помічником кухаря. Через два роки він був пострижений у мантію і названий Амвросієм. Через п'ять років життя в Оптиної Пустелі, в 1845 році, 33-річний Амвросій став вже ієромонахом. Здоров'я його в ці роки сильно похитнулося, і в 1846 році він був змушений вийти за штат, будучи нездатним до виконання послухів, і запрацював на утриманні обителі. Незабаром стан його здоров'я стало загрозливим, чекали кінця, і по давньоруському звичаю отець Амвросій був пострижений в схиму. Але несповідимі шляхи Господні: через два роки несподівано для багатьох хворий став одужувати. Як говорив згодом він сам: «У монастирі хворіють скоро не вмирають, поки хвороба не принесе їм справжню користь». Не тільки тілесними немочами виховував Господь у ці роки дух майбутнього великого старця. Особливо важливим для нього було спілкування зі старцями Левом і Макарієм, які, передбачивши в Амвросія посудина вибрана Божий, говорили про нього не інакше як: «Амвросій буде велика людина». Прислухаючись до мудрих настанов старця Лева, він в той же час дуже прив'язався до старця Макарію, часто розмовляв з ним, відкриваючи йому свою душу і отримуючи важливі для себе поради, допомагав йому в справі видання духовних книг. Молодий подвижник, нарешті, знайшов те, чого давно жадала його душа. Він писав друзям про духовне щастя, яке відкрилося для нього в Оптиної Пустелі. «Як на вершині гори сходяться всі шляхи, що ведуть туди, так і в Оптиної - цієї духовної вершині - зійшлися і вищий духовний подвиг внутрішнього діяння, і служіння миру у всій повноті, як його духовних, так і життєвих потреб». До старцям до Оптиної йшли за розрадою, зціленням, за порадою ... До них йшли ті, хто заплутався в своїх життєвих обставинах або в філософських пошуках, туди прагнув той, хто прагнув вищої правди, в цьому «джерелі живої води» всякий тамував свою спрагу. Видатні мислителі епохи, філософи, письменники не раз і не два були там: Гоголь, Олексій і Лев Товсті, Достоєвський, Володимир Соловйов, Леонтьєв ... - всіх не перелічити. Адже для російської людини старець - це людина, посланий Самим Богом. За словами Ф. М. Достоєвського, «для душі російського людини, змученої працею і горем, а головне, повсякчасної несправедливістю і повсякчасним гріхом, як своїм, так і світовим, немає сильніше потреби і втіхи, як знайти святиню або святого, пащу перед ним і поклонитися йому. Якщо у нас гріх, неправда і спокуса, то все одно, є на землі там-то, десь святий і вищий - у нього, зате, правда. Значить, не вмирає вона на землі, а отже, коли-небудь і до нас прийде і запанує по всій землі, як обіцяно ». Саме Амвросію Божим Промислом належало стати однією з ланок в ряду 14 Оптинського старців: після смерті старця Макарія він став на його місце і протягом 30 років опікувався стражденні душі. Більше читайте тут: [1]

Життєпис Оптинського старця ієросхимонаха Амвросія

Книга присвячена великому старцю ХIX століття, преподобному Амвросія Оптинського (1812-1891). Багатий матеріал про його життя, 30-річному старечому подвиг, духовні дари і настановах людям зібрані схиархімандритом Агапітом (Беловідовим), який сам почав чернечий шлях в Оптиної пустелі. Унікальність цього життєпису преподобного Амвросія в тому, що це житіє пастиря, написане іншим пастирем, житіє старця, написане іншим старцем. Більше читайте тут: [2]

Ілюстрації

Посилання

[3]

Матеріал з Вікіпедії

[4]